Розділ 24. Правда про матір

Зала засідань ради Дев'яти Домів вражала розкішшю, недоступною уяві хлопця з Нижнього кварталу, — високі склепіння, прикрашені гербами дев'яти найстаріших родів королівства, кожен герб виконаний із такою майстерністю, що навіть найдрібніші деталі — пазурі геральдичних звірів, візерунки на щитах — вражали витонченістю, і довгий стіл із темного дерева, за яким уже розсілися представники кожного дому, включно з Гортензієм фон Ашером, старим, але все ще гострозорим чоловіком, чиї риси обличчя Ярош одразу впізнав у Леонтія, — та сама пряма постава, той самий пронизливий погляд, здатний, здавалося, роздивитися найпотаємніші думки співрозмовника.

Ректорка Дорн стояла поруч із Ярошем перед радою, вбрана в найофіційнішу зі своїх мантій, темно-синю з срібним шитвом, а магістр Тихий, як почесний викладач Академії, сидів осторонь серед свідків, готовий втрутитися, якщо знадобиться, спираючись на палицю, обличчя його зберігало ту незворушність, яку Ярош уже навчився розпізнавати як маску, за якою ховається глибока внутрішня тривога.

— Ми зібралися, — почав головуючий член ради, літня жінка з гербом одного з менш впливових домів, голос якої, попри вік, лунав чітко й владно, — щоб розглянути петицію лорда Леонтія фон Ашера щодо остаточного закриття архівів Крила Духу й Часу та проведення ритуалу виявлення прихованої спорідненості серед студентів другого курсу нинішнього набору.

Леонтій, що стояв неподалік із виразом урочистої серйозності, зробив крок уперед, вбраний у офіційний камзол, значно стриманіший за той елегантний одяг, у якому Ярош звик його бачити на буденних заняттях, наче навіть у виборі вбрання він хотів підкреслити серйозність моменту.

— Дякую, шановна раде, — почав він. — Двадцять два роки тому трагедія в Крилі Духу й Часу забрала життя чотирьох студентів і скалічила ще двох. Моя петиція покликана не покарати когось, а вберегти Академію від повторення тієї трагедії. Якщо серед нинішніх студентів є хтось із прихованою спорідненістю до забороненої стихії, рада має право й обов'язок дізнатися про це, перш ніж некерована сила завдасть шкоди — можливо, значно більшої, ніж двадцять два роки тому, коли жертвами стали лише ті, хто безпосередньо брав участь у експерименті, а не сторонні люди, які могли б постраждати від некерованого прояву в людному місці.

Слова прозвучали переконливо, і Ярош побачив, як кілька членів ради схвально закивали, обмінюючись поглядами, у яких читалася згода з логікою молодого лорда.

— Ректорко Дорн, — звернулася головуюча, — чи є у вас заперечення проти проведення ритуалу виявлення серед студентів другого курсу?

Дорн зробила крок уперед, і Ярош відчув, як усе його тіло напружується в очікуванні, серце калатало так, що, здавалося, воно ось-ось вирветься з грудей.

— Заперечень щодо самого принципу немає, шановна раде, — сказала вона рівним, стриманим голосом, голосом людини, що ретельно готувала кожне слово заздалегідь. — Але хочу нагадати, що ритуал виявлення, застосований двадцять два роки тому, сам по собі є частиною тієї небезпечної практики, яку рада засудила після Інциденту. Провести його знову, особливо серед недосвідчених студентів другого курсу, означає ризикувати повторити ту саму помилку, від якої рада намагається вберегтися, — небезпеку, яку самі ж творці цього указу визнали надто великою для повторення.

Гортензій фон Ашер, що досі мовчав, спостерігаючи за розмовою з тим самим пронизливим виразом, нарешті озвався — голосом, старим, але твердим, як камінь, голосом людини, звиклої, щоб її слова важили більше за слова будь-кого іншого в цій залі.

— Ректорко Дорн, — сказав він, — я пам'ятаю той день двадцять два роки тому краще за будь-кого в цій залі, окрім, можливо, вас самої й магістра Тихого. Саме тому наполягаю на обережності — не на бездіяльності. Модифікований ритуал, проведений під суворим наглядом і з усіма застереженнями, які ми запровадили відтоді, безпечніший за невизначеність, яка нині панує серед студентів через чутки, поширювані самими ж студентами, чутки, що завдають шкоди самій репутації Академії, породжуючи страх і недовіру там, де мала б панувати впевненість у безпеці навчання.

Він подивився на Яроша прямо, і в його старих очах Ярош побачив не ворожість, а щось складніше — суміш давнього болю й непохитної переконаності в правильності власних дій, погляд людини, яка все своє життя керувалася принципом порядку понад усе, навіть коли цей порядок вимагав жорстких рішень.

— Юначе, — звернувся Гортензій безпосередньо до Яроша, — це правда, що серед студентів ходять чутки саме про тебе?

Ярош відчув, як усі погляди в залі звертаються до нього, і на мить йому здалося, що навіть повітря затамувало подих, кожна пара очей за довгим столом чекала на його відповідь із напруженою увагою.

— Чутки завжди перебільшені, мій лорде, — відповів він, згадуючи всі уроки незворушності, яких навчала його Дорн, намагаючись, щоб голос звучав рівно й спокійно, попри бурю всередині. — Я — стипендіат Крила Землі зі скромною спорідненістю. Не бачу підстав для особливого занепокоєння щодо мене.

— Тоді ти не заперечуватимеш пройти ритуал виявлення разом з рештою другого курсу, — зауважив Гортензій, і в його голосі забриніла нотка, яку Ярош не міг до кінця розшифрувати — чи то випробування, чи то попередження, чи, можливо, обидва водночас.

Ярош подивився на ректорку Дорн, шукаючи знаку, як діяти далі, — і побачив у її очах ледь помітний кивок, який міг означати лише одне: настав момент, коли відмова викликала б значно більше підозр, ніж згода, момент, коли доведеться довіритися всім місяцям виснажливих тренувань і сподіватися, що вони виявляться достатніми.