Розділ 19. Слід Інциденту

Наступні тижні перетворилися на виснажливу гонитву наввипередки з часом, кожен день розписаний по годинах між офіційними обов'язками студента другого курсу й таємними приготуваннями до слухання ради Дев'яти Домів.

Удень Ярош проходив звичайні заняття другого курсу Крила Землі, продовжуючи стару виставу з удаваною слабкою спорідненістю перед магістром Гроу, який, здавалося, вже давно змирився з думкою, що цей студент ніколи не стане видатним магом, і ставився до нього з тією поблажливою прихильністю, яку виявляють до старанних, але посередніх учнів. Увечері — приватні заняття з магістром Тихим, які тепер зосереджувалися не просто на стримуванні дару, а на найтоншому мистецтві: показувати рівно стільки сили, скільки потрібно, щоб пройти ритуал виявлення, не розкриваючи істинної природи спорідненості, вправи, що вимагали такої точності контролю, якої Ярош ще ніколи не досягав.

— Ритуал виявлення працює за принципом резонансу, — пояснював магістр Тихий, малюючи в повітрі незрячими руками схему, яку Ярош навчився «бачити» внутрішнім чуттям, розвиненим за місяці занять, схему, що складалася з невидимих ліній сили, які лише посвячений міг відчути. — Спостерігачі активують плетиво, яке змушує приховану спорідненість відгукнутися, спалахнути на поверхні, як відгукується струна на дотик до сусідньої струни тієї ж частоти. Твоє завдання — навчитися глушити резонанс частини свого дару, дозволяючи резонувати лише тій частині, яку ти готовий показати, тримаючи решту в цілковитій, безмовній тиші.

— Це можливо? — з сумнівом запитав Ярош, вправляючись у стримуванні вже третю годину поспіль, аж поки лоб не вкрився потом від зусилля, а м'язи спини не заболіли від напруги, з якою він утримував рівновагу між проявом і приховуванням.

— Теоретично, — чесно відповів магістр Тихий. — На практиці цього не вдавалося ще нікому, включно з твоєю матір'ю, яка мала куди більше часу на навчання, ніж маєш ти зараз. Але, — додав він за мить, — твоя мати також не мала вчителя, який пройшов через саму катастрофу й знає, яких помилок варто уникати. У цьому, юначе, твоя перевага перед нею, хай як дивно це звучить.

Тим часом Мила, вірна своїй обіцянці, проводила вечори не в бібліотеці Академії, а у власноруч переписаних листах до родинного архіву Оскирків, розташованого в маєтку на околиці Верхнього Міста, де під наглядом старої економки зберігалися документи, що налічували століття, — маєток, який Мила описувала з сумішшю ностальгії й гіркоти, згадуючи порожні зали, колись повні гостей, а тепер здебільшого зачинені, аби заощадити на опаленні.

— Знайшла дещо, — оголосила вона за два тижні, з'явившись перед Ярошем і Тонею (яку Ярош, зваживши всі ризики, вирішив втаємничити частково, розповівши лише про небезпечний ритуал, без деталей власного дару, розуміючи, що чим більше людей знатимуть повну правду, тим більший ризик випадкового викриття) з пожовклим листом у руках, очі її блищали від збудження знахідки. — Мій прапрадід був членом ради Академії двадцять два роки тому, під час Інциденту. Серед його паперів зберігся чорновий запис протоколу засідання ради, на якому обговорювалося закриття Крила Духу й Часу.

Вона розгорнула лист, і Ярош з Тонею схилилися над ним, читаючи нерівний, поспішний почерк давно померлого предка Оскирків, вицвіле чорнило, яке доводилося розбирати, мружачись при тьмяному вечірньому світлі.

«…Магістр Северин Ашворт, який керував дослідженням, наполягав на продовженні експериментів, стверджуючи, що трагедія стала наслідком не самої природи Духу й Часу, а недостатньої підготовки студентів. Рада, під тиском Гортензія фон Ашера, відхилила цю пропозицію й ухвалила рішення про повне закриття Крила. Магістр Ашворт був позбавлений посади й вигнаний із Академії, попри протести окремих членів ради, які вважали таке покарання надто суворим за трагедію, спричинену радше загальним поспіхом усього дослідницького колективу, ніж особистою провиною одного магістра…»

— Магістр Ашворт, — повторив Ярош, і це ім'я викликало в ньому те саме дивне відчуття впізнавання, яке колись викликало ім'я магістра Тихого, наче хтось прошепотів це ім'я йому на вухо задовго до того, як він прочитав його на пожовклому папері. — Це той, хто керував експериментом, про який Дорн відмовилась говорити?

— Схоже на те, — підтвердила Мила. — І, судячи з цього запису, він не загинув в Інциденті й не втратив зору, як магістр Тихий. Його просто вигнали. Питання в тому, куди він подівся після цього, і чи не затаїв він образу за таке покарання протягом усіх цих років.

— Треба запитати ректорку Дорн прямо, — вирішив Ярош, відчуваючи, як усередині зростає невиразна, але наполеглива тривога, схожа на передчуття наближення грози, ще невидимої на обрії, але вже відчутної в самому повітрі.

Тоня, яка досі мовчки слухала, гортаючи сторінки лежачої поруч книги без особливого інтересу, нарешті озвалася, і в її голосі забриніла тривога, якої Ярош раніше в ній не помічав, тривога, що змусила її відкласти книгу й подивитися на друзів серйозним, зосередженим поглядом.

— Яроше, — тихо сказала вона, — я не знаю всіх деталей того, у що ти вплутаний, і, чесно кажучи, не певна, що хочу знати більше, ніж уже знаю. Але одне скажу: якщо магістр, вигнаний за наполягання продовжувати небезпечні експерименти, досі живий десь у королівстві, — і якщо він дізнається, що з'явився студент з даром, схожим на той, що він намагався розвинути двадцять два роки тому, — тобі варто боятися не лише фон Ашера й ради Дев'яти Домів. Людина, яка двадцять два роки готова була ризикувати життями заради відкриття, навряд чи зупиниться перед чимось меншим за досягнення власної мети.