Розділ 18. Повернення до Аврелії

Дорога до Академії того разу здалася Ярошеві довшою, ніж будь-коли раніше, хоча возій гнав коней тим самим шляхом, яким їхав рік тому. Він сидів у найманому візку, стискаючи в руках вузлик з нехитрими пожитками, і думки його металися між тривогою за батька, який лишався в Нижньому кварталі під невизначеною загрозою невідомих спостерігачів, і побоюванням щодо того, що чекало попереду в стінах Академії.

Академія зустріла Яроша тижнем раніше офіційного початку занять — тихою, майже безлюдною, з коридорами, де кроки лунали гучніше, ніж мали б, відлунюючи від високих склепінь, порожніх без звичного гомону сотень студентів, і з парком, у якому той самий трояндовий кущ, що торік одночасно цвів і в'янув під його диким полум'ям, тепер стояв звичайним, здоровим кущем, без жодного сліду минулорічної ночі, вкритий свіжими, щойно розпущеними бутонами, які нічим не видавали своєї дивної історії.

Ректорка Дорн зустріла його в кабінеті з виглядом людини, яка не спала повноцінно вже кілька ночей поспіль, — під очима залягли темні тіні, а рухи, зазвичай виважені й спокійні, тепер видавали приховану нервозність, ледь помітну для стороннього ока, але цілком очевидну для Яроша, який за минулий рік навчився читати найменші зміни в її поведінці.

— Слухання ради Дев'яти Домів призначене на третій день навчального року, — повідомила вона без зайвих вступних слів, жестом запрошуючи Яроша сісти. — Формально це буде розгляд петиції фон Ашера про перегляд статусу Крила Духу й Часу — чи варто остаточно ліквідувати саму згадку про нього в архівах Академії, знищивши всі матеріали, пов'язані з дослідженнями, які тривали до Інциденту, зробивши так, наче цього крила ніколи й не існувало.

— Чому це так небезпечно для мене? — запитав Ярош. — Хіба знищення старих матеріалів — не просто бюрократична формальність?

— Було б формальністю, — похмуро відповіла Дорн, — якби фон Ашер не додав до петиції пункт про «перевірку всіх студентів нинішнього набору на предмет прихованої спорідненості з забороненою стихією», використовуючи спеціальний ритуал виявлення, який востаннє застосовувався саме двадцять два роки тому, у переддень Інциденту, ритуал, що сам по собі несе певний ризик, хоча й значно менший за той, що призвів до катастрофи.

Ярош відчув, як усередині все похолонуло, руки мимоволі стиснулися в кулаки.

— Такий ритуал здатний виявити мій справжній дар?

— Здатний, — підтвердила Дорн. — І, що гірше, ритуал цей сам по собі не менш небезпечний за той експеримент, що призвів до Інциденту. Він вимагає від випробуваного розкрити плетиво повністю, без стримування, перед комісією спостерігачів. Для звичайного студента це неприємно, але безпечно. Для тебе — це може означати повторення того, що сталося в парку минулої весни, тільки перед аудиторією найвпливовіших людей королівства, серед яких, за словами моїх джерел у раді, буде присутній навіть представник корони.

— Тоді треба відмовитися проходити цей ритуал, — сказав Ярош, підводячись з крісла, охоплений раптовим бажанням діяти негайно, хоча й не знав, які саме дії могли б допомогти.

— Відмова також викличе підозри, — зауважив магістр Тихий, який саме увійшов до кабінету, спираючись на палицю, обличчя серйозне, зосереджене. — Особливо якщо відмовишся тільки ти, тоді як решта студентів пройде перевірку без заперечень, це одразу стане найпереконливішим доказом проти тебе, значно переконливішим за будь-які документальні свідчення.

Тиша, що запала в кабінеті, була важкою, як перед грозою, і Ярош, дивлячись то на ректорку, то на магістра, відчув, як тягар відповідальності за майбутнє не лише власне, а й обох цих людей, які так багато для нього зробили, лягає на його плечі новою, ще важчою вагою.

— То що нам робити? — запитав він, дивлячись то на ректорку, то на магістра, шукаючи в їхніх обличчях хоч якийсь натяк на впевненість.

— Готуватися, — відповіла Дорн рішуче, розправляючи плечі так, наче щойно ухвалила остаточне рішення. — У нас є кілька тижнів до слухання. Досить часу, щоб навчити тебе того, чого не вдалося досягти жодному студентові Крила Духу й Часу за всю історію Академії: досконалого контролю над проявом дару навіть під найсуворішим наглядом і найпильнішою перевіркою.

— А якщо не вийде?

Дорн і Тихий обмінялися поглядом, у якому Ярош прочитав те, чого боявся почути вголос, поглядом, що промовляв більше за будь-які слова про глибину їхньої власної невпевненості перед майбутнім.

— Тоді, — тихо сказав магістр Тихий, — нам доведеться шукати інший вихід. І, боюся, юначе, деякі з цих виходів значно ризикованіші за спробу пройти ритуал успішно, ризикованіші не лише для тебе, а й для всіх, хто тобі допомагає.

* * *

Того ж вечора, повертаючись до порожнього гуртожитку темними, безлюдними коридорами, освітленими лише кількома магічними світильниками, Ярош зустрів у коридорі Милу Оскирко, яка, як і він, приїхала раніше офіційного початку занять, тягнучи за собою невелику дорожню скриню.

— Ти теж отримала листа? — здивовано запитав він, кидаючись допомогти їй з важкою скринею.

— Ні, — заперечила Мила, вдячно кивнувши за допомогу. — Приїхала раніше, бо вдома стало нестерпно — батько знову намагався влаштувати мій шлюб із кимось із заможнішого дому, начебто заради «відновлення статків родини». Тиждень безкінечних прийомів і оглядин, наче я товар на ринку, а не людина. Але судячи з твого обличчя, тобі теж є що розповісти, і, підозрюю, значно тривожніше за мої родинні клопоти.