Розділ 9. Леонтій фон Ашер

Перші тижні в Академії склалися в подобу розпорядку, який Ярош, попри все, почав цінувати: вранці — заняття в Крилі Землі, де він старанно вдавав слабку спорідненість, ліпнучи грудки землі й вирощуючи хирляві пагони під поблажливим наглядом магістра Гроу, докладаючи вдвічі більше зусиль, щоб приховати справжню силу, ніж знадобилося б, щоб просто показати її; удень — загальні лекції з історії магії та теорії плетив, які відвідували студенти з усіх крил разом, у великих аудиторіях, де голоси викладачів відлунювали під високими склепіннями; а двічі на тиждень, увечері, — приватні заняття з магістром Тихим, про які не знав ніхто, крім ректорки Дорн, заняття, що поступово перетворювалися з простих розмов на справжні, хоч і повільні, вправи зі стримування дару.

На загальних лекціях Ярош неминуче перетинався з Леонтієм фон Ашером, і ці перетини незмінно залишали по собі присмак, схожий на недопечену сталь — щось, що мало б бути міцним, але лишилося крихким і неоднорідним, готовим тріснути за найменшого удару.

— Ковальчук, — привітався якось Леонтій, всідаючись за сусідню лаву на лекції з історії Кресвальда, хоча вільних місць далі в залі було вдосталь, і цей вибір сидіти саме поруч не міг бути випадковим. — Кажуть, твоя спорідненість до Землі виявилася слабшою за очікування. Дивно. Маг Мальва, наскільки я чув, був певен, що бачив щось значно потужніше в порту.

Ярош відчув, як усередині напружилося щось насторожене, серце заклопотано забилося швидше, хоча зовні він постарався зберегти вираз спокійної байдужості, якому вчила його Дорн, хоч і не мав ще достатньо практики, щоб виконати це переконливо.

— Маг Мальва помилився, — рівно відповів він. — Стихійна активність у порту того дня, певно, стосувалася когось іншого. Можливо, якогось із кораблів, що саме прибув, — я чув, деякі з них перевозять зачаровані вантажі, які можуть давати подібні сплески.

— Можливо, — протягнув Леонтій, дивлячись на нього з тією ж уважною, оцінюючою цікавістю, яку Ярош помітив у ньому ще на площі Семи Вітрів, цікавістю мисливця, що вловив слабкий, але певний слід. — А можливо, ректорка Дорн вирішила приховати щось, невигідне для показу перед натовпом простолюду. Не думай, що я не помітив, як почорнів камінь Проявлення. Такого не бачив ніхто з Дев'яти Домів за все своє навчання, а ми знаємо історію Академії краще за будь-кого — нас навчають їй мало не з колиски, разом із родинними гербами й переліками предків.

— Тобі точно нема чим зайнятися, крім як стежити за сином коваля? — не втримався Ярош, відчуваючи, як роздратування переважає обережність.

Леонтій усміхнувся — тонко, без тепла, усмішкою людини, яка звикла отримувати задоволення від того, що бачить, як опонент втрачає рівновагу.

— У мене, Ковальчук, багато справ. Але деякі з них варті мого часу більше за інші. — Він нахилився ближче, стишивши голос так, щоб чути міг тільки Ярош, у той час як викладач попереду продовжував монотонно розповідати про торгові угоди трьохсотлітньої давнини, не помічаючи напруги в задніх рядах. — Мій рід стоїть на сторожі порядку в цій Академії довше, ніж існує саме Крило Землі, до якого тебе так зручно приписали. Якщо ректорка Дорн вирішила щось приховати — рано чи пізно я дізнаюся, що саме. І раджу тобі молитися, щоб те, що я дізнаюся, не виявилося небезпечним для всіх нас. Бо якщо виявиться — я не вагатимусь ані секунди, перш ніж повідомити про це раду Дев'яти Домів.

Він відсунувся, знову набувши вигляду недбалої аристократичної незворушності, саме коли до зали увійшов викладач, і решту лекції просидів так, наче щойно не промовив нічого, окрім звичайної світської балачки, час від часу обмінюючись репліками з друзями, що сиділи попереду, сміючись над чимось, що Ярош не міг почути.

Ярош же провів весь урок, майже не чуючи слів лектора, — думки крутилися навколо погрози, прихованої за чемними словами фон Ашера. Він знає, що щось не так. Не знає що саме — але знає.

* * *

Увечері, на приватному занятті з магістром Тихим, Ярош переказав цю розмову, і старий магістр довго мовчав, перш ніж відповісти, сидячи в своєму звичному кріслі, руки складені на колінах, обличчя звернене кудись у простір, як завжди, коли він занурювався в глибокі роздуми.

— Леонтій фон Ашер, — промовив він нарешті задумливо. — Онук Гортензія фон Ашера, якщо не помиляюся?

— Не знаю його родоводу, — зізнався Ярош.

— А я знаю, — сказав магістр Тихий, і в голосі його забриніла нотка, яку Ярош уже навчився розпізнавати як обережність, обережність людини, що торкається спогадів, які воліла б не торкатися зайвий раз. — Гортензій фон Ашер очолював раду Дев'яти Домів двадцять два роки тому. Саме він наполягав на закритті Крила Духу й Часу після Інциденту — і, як я підозрюю, саме він доклав чимало зусиль, щоб про справжню природу того, що там сталося, дізналося якомога менше людей, воліючи, щоб історія запам'ятала лише офіційну, ретельно відредаговану версію подій. Якщо його онук успадкував не тільки становище, але й ту саму пильність до всього, пов'язаного з нашою забороненою спорідненістю, — тобі варто бути вкрай обережним, юначе.

— Він мене ненавидить? — запитав Ярош.

— Сумніваюся, що справа в ненависті, — відповів магістр Тихий, похитавши головою. — Швидше в переконанні. Родини на кшталт фон Ашерів вірять — щиро вірять, а не просто вдають, — що порядок і ієрархія, встановлені їхніми предками, є єдиним, що вбереже королівство від хаосу. А Дух і Час, юначе, — це ходяче втілення хаосу для тих, хто звик, щоб час рухався передбачувано, а причина завжди передувала наслідку. Для Леонтія фон Ашера ти можеш становити не особисту образу, а загрозу самому порядку речей, у який він вірить усім серцем, — а таке переконання, повір мені, значно небезпечніше за просту особисту неприязнь, бо його не можна змінити компліментом чи послугою.