45 глава. Її покірність неможлива?

- Квіточка, чому ти плачеш?

- Ох, не називай мене так...

  Чому так раптово почав називати?

- Розумію, що це може крінжово для тебе, але-...

- Ні, це надто мило для мене...

- Ну, так я... Стоп! Що?! МИЛО?!?

- А-ха-х, так... - сміється крізь сльози.

- Ох, не лякай мене, що з тобою?!

- А-ха-х, хіба мені не може сподобатися щось, що ти скажеш, чи те як ти назвеш мене?

  Я вражено перестаю її обіймати.

- Ні, не можеш! Тобі точно не може сподобатись! Тобі ж ніколи не подобалось те, що я роблю чи тим паче кажу!

- А-ха-х, ну тепер все трохи інакше, Лука...

- Припини це, твій частий сміх мене зараз лякає! Що сталося?! Що тобі там наснилося?!

  Я був такий щасливий тим, що її почуття до мене стали такими явними, але вся радість затьмарилась дивним станом дівчини після пробудження.

  Знаю, що це мало статися, знаю, що просто так прокинутися як ні в чому не бувало вона не могла, бо це ж Марта зв своїм даром та "особливостями" тіла. Лікар попереджав мене, що коли вона прокинеться, то стовідсотково буде поводити себе дивно, але я думав, що здатність ця буде проявлятися у знічев'ї і тому подібне, як було до того, як дівчина втратила свідомість, але ні.

  Це не просто не знічев'я, ні, це навіть не якась приємна емоція.

  Вже б краще кепкувала з мене, та трохи глузувала як завжди, ніж була такою розбитою і дуже сумною зараз.

  Бідолашна зі всіх сил намагалась посміхатись та робити вигляд, що все добре, але я ж бачив, що це давалось їй з великою важкістю.

  Лякало найбільше те, що в очах її був не лише смуток, а й страх, коли дивилась на мене.

  Якби не обійняла щойно сама мене, то я б уже подумав, що причина її страху - я.

- Вибач, я не хотіла злякати тебе своєю поведінкою...

- Ну ось ти знову поводиш себе дивно! Вибачаєшся за дрібниці, коли раніше не могла ні за що взагалі!

- Лука, скажи як ти себе зараз почуваєш?

- Ну... Це б я мав зараз спитати у тебе, але окей. Все добре. Дуже навіть, а от у тебе схоже - ні.

- У мене все добре, якщо в тебе теж...

- Та ти тут ще вірші романтичні почни читати і я подумаю, що точно з'їхав з глузду чи бачу божевільний сон!

- А-ха-ха-х! - вона вперше засміялась щиро за весь цей час, але все одно нервово.

  Ковтає слину та часто поглядає у вікно чомусь.

- Ти ж хотіла води? Я принесу!

- Ні, не треба, я сама собі принесу... І тобі теж, якщо хочеш.

  Торкаюсь її чола.

- Так, наче температури нема, тоді зізнайся хто ти і що ти зробила з моєю Мартою?!?

- А-ха-х... Вона не твоя, але то пусте... Ох...

- Ну хоч зараз на мить стала схожа на себе, бо де то таке бачено щоб ти захотіла сама мені щось подати чи принести? А-ха-х, я ж тут все таки "раб"!

  Вона раптом змінюється на лиці ще більше та повільно починає вставати з ліжка.

- Забудь про ті мої слова і просто уяви, що їх ніколи й не було... Вибач, я не хотіла ставитись до тебе як до належного, але тоді у мене не було вибору через мій страх.

- Я викликаю швидку!!!

- А-ха-ха-х, ну та ж я це серйозно, Лука!

  Але я дійсно витягаю телефон з кишені.

- А... Оу, стоп, ти дійсно не жартуєш?!

- Ні, реально позвоню! З тобою щось не так! Ти мене лякаєш!

- Пхах, Лука, не позорся перед швидкою і віддай мені телефон.

"Бо скоро може знадобитися не мені, а тобі, дурненький! Ти ж цього не знаєш..."

  Раптом почув, хоча вуста її не рухались вже після і зрозумів, що це знову були її думки...

- ЩО?!

- Що? - здивовано кліпає на мене очима, не знаючи правди - Зі мною ж зараз правда добре все. Ти дарма їм подзвониш. Забереш їх важливий час і спозоришся чисто на ніц!

- Марта... Так, а тепер спокійно скажи мені, що ти побачила у сні? - напружено питаю, відставивши телефон у бік на тумбочку.

- В сенсі?

- Ти побачила, що зі мною щось станеться?!

- Що-о-о?! А-ха-х! Ні-ні-ні ! Лука, ти такий кумедний! Ну звідки ти це взяв взагалі? Хо-хочеш води, м?!?

  Вона хоче підійти поближче до кувшина з водою, але я хапаю її за зап'ястя, зупинивши.

- Що? Не хочеш води, а сік? - напружено мило всміхається.

- Поглянь мені прямо в очі.

- Чо-чому ти говориш, як він...- дивно вимовляє те, але слухняно дивиться мені у вічі.

  Хто їй це ще говорив?

"Чому він каже мені зробити те саме, чого хотів той монстр у сні? Чи він теж має силу діяти на мене своїм поглядом, оскільки виявився моїм "тим самим"? Ні, маячня якась!"

- "Монстри"?! Тобі знову наснилися ті монстри?!

- Щ-що?!? - білолика запанікувала ще сильніше - Ні! Ві-відпусти мою руку! Будь ласка... Ти зрозумів це лише по одному моєму погляді, глянувши в очі?!

- Ні... Просто здогадався.

- Не вірю, ти точно тепер маєш якусь силу! Я знала, я знала, що тобі має теж відкритися якийсь дар через мене, але не могла знати коли і як але-...

- Я дійсно не розумію про що ти, Блакитна! Нічого мені не відкрилося, а якщо так, то тоді чому ти мені про це не розповідала раніше?!

- Я...

"Геній, як я могла тобі розповісти раніше, коли боялась, що дізнавшись про це, та сила може пробудитися в тобі набагато раніше і ти можливо не дай Бог почнеш іще мої думки читати чи ще щось на кшталт того?! А мені воно тре? Мені тре щоб він бачив мене завжди як відкриту книгу?! Як під лупою чи мікроскопом? У мене б тоді набагато швидше закінчилось право на вільний простір. Я до останнього берегла надію про те, що поки Зеленчак не знає про це, то й та сила не з'явиться, але... Схоже я помилялась дуже сильно увесь цей час!"

  Оу, як же чудово, що саме зараз я здається зрозумів як можна читати її думки не випадково, а тоді коли це буде мені потрібно! Для цього варто всього лише глянути їй глибоко в очі, і оп - всі її думки у мене як на долоні!

- Послухай, у мені дійсно нічого не пробудилось там, але тепер, коли ти сказала, я готовий вчитися, скажи, як пробудити силу, яка є і в тебе?