44 глава. "Його футболка на моєму тілі..." або Запах мертвої плоті

- Я боюсь, що ти колись... Колись...

- Колись?

- Покинеш мене.

   Ох, ні, я таки почала молоти якусь кончену фігню!

- Овва, які откровення посипались раптово! Але чомусь раніше ти не була схожа на людину, яка боїться втратити мене, еге ж? - спокійно відповідає з легким подивом, досі гладячи мене по голові, доки з очей текли сльози, які вже аж дійшли до моїх губ.

- В тому то і діло, що я хотіла втратити тебе, щоб...

   Прикушую язик, щоб хоч якось зупинитися. 

   Це повний #₴%@&. В голову лізли лише матюки.

   Трясця, невже він зараз дійсно так легко дізнається про все?!?

- Ну-ну, говори далі, Мартусь - ніжно промовляє, доторкаючись пальцями до моїх щік, та витираючи сльози під очима.

   Я взагалі зараз не контролюю свій стан та емоції!

- Я хотіла втратити тебе якнайшвидше доки не встигла занад-то сильно прив'язатися до тебе чи навіть... За-закохатися.

   Міцніше стискаю пальцями його худі на спині від нервів. Обіймаю щільніше. 

   Я щойно ледь не визнала свої почуття вголос... Хоч він і так знає про них, але формально їх не існує доти, доки я не скажу ті самі три "найзаповітніші" слова.

- Почекай... - більш здивовано вимовив той - Тобто ти хочеш сказати, що насправді увесь цей час не хотіла поводити себе зі мною так погано та трі-і-ішечки противно з самого початку? 

- Ні! Тобто... Так... Я прикидалась до найменших дрібниць увесь цей час і насправді ти мені дуже... Ммх! - швидко та різко закрила руками рота, щоб замовчати.

   Тепер я дійсно в зоні найбільшого ризику!

   Моє серце билось так неначе я дійсно скоро помру...

   Нервово ковтаю слину. 

- Стоп, ти дійсно хотіла щойно сказати... - заговорив той із задоволеною ухмилкою, від якої мені стало ще гірше.

   Я перебила його, активно похитуючи голою на запитання хлопця, досі тримаючи руки міцно на роті, неначе закривши його на сильний замóк.

- Хех... - ухмилка стає ще більш виразною, що лякає мене.

   Він щось задумав!

   Хлопець раптом перестає обіймати мене, натомість схопивши за зап'ястя, ще поки не сильно, та промовив:

- Давай ти зараз легко сама їх забереш?

   Я знову мовчки похитую голою так сильно, що вона аж запаморочується належачи.

   Тому паскуднику явно подобається той стан в якому він бачив мене увесь цей час!!!

   Серце знову судорожно забилось. Власні пальці на губах затремтіли. Руки мимовільно напружились, готуючись чинити опір, який все одно нічим не допоможе. 

   Він просто знущається, не відриваючи їх одразу, а спеціально напружено чекаючи чогось.

   Раптом зненацька таки робить це... Різко відриває мої руки від мого обличчя, стиснувши два зап'ястя сильніше над моєю головою на ліжку.
...

   Я відчуваю як усе її тіло напружилось ще більше, хоч зараз і не обіймаю його. 

   В очах таке знічев'я та страх. 

   Я збрехав би, якби сказав, що мені не подобалось зараз бачити мою дівчинку такою розгубленою.

- Ві-ві-відпусти будь ласка! 

- Що-що? А-ха-х, ні, так не цікаво, бо ти одразу дуже легко сказала "будь ласка")

   Вона відверто злиться з моїх знущать, і ті насуплені брівки виглядають ще більш комічно над тими все ще розгубленими різнобарвними оченятками, які так часто безнадійно закліпали.

- Ну, чому зараз замовчала? Не хочеш продовжити свою попередю фразу, люба?)

- Я... НІ! Ніколи! Ти ніколи не почуєш цього, Ліван! - нервово репетує, роблячи одразу кілька ковтків у горлі.

- Що ж, це було очікувано.
...

   Він просто мовчки нахиляється до моєї шиї.

- Хей, що ти твориш, Лука?!? - ще більш розгублено вимовляю та раптом відчуваю, як все моє тіло завмирає. 

   Та навіть серцебиття разом і з диханням притихли на мить та забули про своє існування, щойно я відчула його теплі губи на шкірі своєю шиї.

   Зеленоокий вперше поцілував мене в такому місці! Це вже зовсім-зовсім-зовсім інші відчуття у порівнянні з чолом чи маківкою (хоча і останні теж могли вивести мене з рівноваги, та взагалі з життя).

   Тіло почало неначе танути, як гарячий віск, який вперше відчув дотик гарячого вогню до себе...

- Ох... - мимовільно видала в той же момент, міцно заплющивши очі, коли відчула його дихання так близько на шиї, що викликало в мене сильні мурашки.

   Відчуваю хлопець зупиняється на мить після мого дивного звуку, від якого мені стало ще більш ніяково, трясця! 

   ХТО НЕБУДЬ ДАЙТЕ МЕНІ СКОТЧ!

   Наважуюся привідкрити одне око, та тут же знову заплющую від шоку, коли той "вогонь" ще раз торкається моєї шиї.

   А потім знову... 

- Подобається? - раптом шепоче у саме вухо так, що я здригаюсь від неочікуваності та різко відкриваю очі.

   Сама й не помічаю, як мимовільно киваю йому, а потім похитую головою.

- Ну що ж... Тоді ти не будеш проти наступного - заявляє з превеликим задоволенням у голосі та починає повільно підійматися поцілунками з моєї шиї до щоки, а далі... 

   Діло ледь не доходить до самих губ, проте, я згадую, що у мене є козирь. 

- Я щойно ригала! - нервово шепочу, скрипучим голосом від втоми, яка знову береться нізвідки.

   Він одразу ж зупиняється своїми губами в повітрі біля моїх губ дуже близько.

- А-ха-х, ти думаєш я в це повірю? 

- Якщо не віриш — за-зайди у ванну і побачиш в умивальнику увесь мій сьогоднішній сніданок з батончиками!

   Я ніби й досі відчувала його губи на своїй шиї та щоці... Те тепло не відступало, хоча він вже не цілував мене там.

   Я нервово стиснула пальцями однієї руки ковдру, за яку той досі тримав мене за зап'ястя.

   Ох, це бу-було прекрасно... Я хотіла ще... Твою ж на ліво і на право, Я ДІЙСНО ЗАЖАДАЛА ПРОДОВЖЕННЯ ЦЬОГО!

- Тебе нудило?

- Так... І досі нудить. І все це через тебе! Бу-буквально цього разу!