43 глава. "Це всі симптоми!"

- Розслабся. Просто хочу, щоб ти розслабилась. Я ж бачу, що щось уже доволі довгий час не дає тобі спокою, а ти чомусь вирішила погасати по номері, так ніби це тобі якась галявина.

- "Чомусь"?! Ти серйозно?!! "ЧОМУСЬ"?!! Це через тебе!!! - кричу напівшепотом, бо дійсно нема сил.

- "Не розумію про що ти" - відповідає абсолютно спокійно, усміхаючись. 

   Ще й фразу мою копіює вже який раз! Руки так і норовлять вдарити його!!! 

   Зібрала всю волю в кулак, коли він віддалив хоч трохи своє обличчя від мого, та спробувала замахнутися, але... Звісно, безрезультатно, бо він схопив мою руку за зап'ястя, притиснувши до ліжка вище моєї голови, замахнулась іншою — і її, як "неочі-і-ікувано", спіткала та ж сама доля! 

- Відпусти! - шепочу знову, дивлячись йому близько в очі.

- Ти знов почнеш дуріти якщо я це зроблю.

- Я зараз змушу тебе "дуріти", якщо не відпустиш!

- Ну... Ти давно вже змусила дуріти моє серце, а от чи я твоє? - раптом повільно нахиляється до моїх грудей вухом, ніби бажаючи послухати серцебиття.

- Тільки спробуй торкнутися до них будь-чим і я придушу тебе вночі одіялом, Ліван!!! - агресивно шепочу, неначе сичу як змія... Голос ніби пропав... Це один із симптомів...

- А-ха-х, жартую, насправді я не збирався робити цього, бо й так на легкій відстані чую як шалено воно в тебе б'ється зараз - ухмиляється, а очі наче починають ще більше зазирати в саму душу. 

- Чу-чуєш? - ледь змогла вимовити я, почервонівши.

   Трясця! Ні, це не може бути правдою! Може жартує так? Може не чує насправді?!
...

   Так і було видно сильну паніку в її різнобарвних оченятках. Забігали у неї по сторонам, неначе чекаючи, що щось неживе з предметів в номері допоможе їй врятуватись від розкриття.

   Серце дівчини билось, як ненормальне. Вперше чув щоб в когось воно могло стукотіти настільки голосно та ще й через мене...

   Ні в Насті, ні в Аделіни такого не було. Їх серця, звісно, могли прискорюватись, але не так, не так, ні, зовсім не так, те, що відбувалось зараз в білоликої в грудях не передати нічим та не описати. 

   Бажання послухати ту неймовірну симфонію поближче було дуже спокусливим, особливо зараз коли вона не могла й поворухнутись, але шкода було її лякати. Серйозно, що це за погляд? Так дивиться, неначе я вже роздягти її збирався, а не просто послухати серцебиття! 

   Страх? Це дійсно страх я зараз бачу в очах нашої сильної та сміливої? Скорше острах, а не страх, проте все ж це не менш дивно для мене.

   Ніколи б не подумав, що зможу хоч колись побачити таке в її очах. Завжди така серйозна, весела або грайлива, але в очах неодмінно у будь-який час була присутня якась сила, якась могутність, якесь усвідомлення своєї власної сили та якоїсь своєї переваги в якій завгодно ситуації, а зараз... Зараз я вперше не побачив нічого з цього в її очах.

- Мо-може ти жартуєш? Дуже смішно, насправді ти ж нічого не чуєш, бо там абсолютно немає, що чути... - шепоче та знову відвертає свій погляд від мене.

   Намагається вирвати зап'ястя з-під моїх долонь, але не вдається, а я не знаю, що й сказати... Хоч Аня й сказала мені кілька тижнів назад, що чула її прискорене серцебиття через мене, проте, сам я почув його лише зараз та був розгублений, в хорошому сенсі.

    Почуття! У неї є до мене почуття, але... Що з ними робити зараз? Вона не готова ні до чого і це видно. Здається, що ніби розтане зараз та помре якщо хоч одну ніч поспимо в обіймах одне одного. 

   Звісно, якщо я зараз заговорю про її почуття вона буде заперечувати їх, але цікаво чи визнала хоча б у своїй голівоньці це, чи продовжує брехати всім, мені та навіть самій собі?

   Дівчина розумна дуже, тож точно має розуміти чому її серце зараз так себе поводить, проте, окрім розуму у неї є на жаль сталева та непробивна впертість, яка буде "допомагати" їй не визнавати це в думках навіть самій собі! 

   Ох-х-х, це все затягнеться надовго... Але хоча б тепер вони у неї з'явилися і я знаю про них.

- Ні, не жартую...

- У тебе глюки, Ліван! Чуєш?! Глюки! Нічого я не чую, значить ти десь вухами вдарився от тобі в них і стукотить! Піди перевірся куди там треба з такою проблемою!

- Пхах... - мимовільно видав я, саркастично усміхнувшись та закотивши очі.

- Що?

- Як я й думав, будеш заперечувати все найочевидніше до останнього кінця.

- Я не знаю про що ти...

- А я зараз тобі поясню - тихо відказую.

- Як?
...

   Ох-х-х... Що ж робити... Моє серце... Зрадило мене! Тьфу! Ні, це не правда! Це не може бути правдою, як і те що він почув його!

   Трясця! Довбане ти серце, замовчи! Закрийся! 

   Агх, це вже третій раз коли поводиш себе так голосно! 

   Ще й цей приколюється! Задовбав! Все задовбало! 

- Щ-що ти робиш?! - запитала, коли після мого питання "як?", він просто знову мовчки почав наближатися до мого обличчя, проте, тепер дивлячись на мої губи - Ні! Тільки спробуй! - шепочу та ледь не пискнула трохи, міцно зтиснувши повіками очі. 

   Не хотілося бачити це...

   Знову в паніці почала намагатись вирвати свої руки на волю та вже вкотре не вдалося.

- Якщо... Я-якщо ти зробиш... Дійсно за-зараз зробиш це то... Я возненавиджу тебе всім серцем на все життя! - безпомічно шепочу, все ще з затуленими очима.

   Та раптом відчуваю теплі вуста на... Чолі. 

   Трохи здригаюся навіть. Відкриваю очі в ту ж мить. 

- Не хвилюйся, я й не збирався того робити.

- А це тоді для чого зробив?! - агресивніше заговорила, намагаючись сховати будь-яке зніяковіння.

- А це я просто мав првернути тобі - м'яко посміхається.

- В... В сенсі?

- Ти ж сама теж для чогось зробила це зі мною перед самою поїздкою, але тепер ми квити, Блакитна - ще більш задоволено та переможно всміхнувшись відповів той, нарешті почавши повільно вставати з мене.