42 глава. Так легко обдурив

   Раптом я помітив, що її настрій різко впав. Перед тим така весела була поки їла ті батончики.

- Моя ж ти радість, чому сумуєш? - лагідно кажу я коли нам залишилось їхати лише півгодини.

  Дівчина перевела на мене найсумніший погляд, який я бачив коли-небудь на людині. Аж серце країлось.

- Просто так... - тихо пробурмотіла вона, лежачи спиною на мені й досі.

- Що так сильно хочеш ще батончиків?

- Ні, я більше не хочу солодкого - сумно зітхнула вона, дивлячись у віконце, після чого почала трохи перебирати мої пальці на руках під одіялом.

- Як не хочеш?! - з великим подивом перепитую - А я то думав до останнього завжди при будь-яких обставинах хотітимеш! - ставлю руку їй на чоло - Ти точно не захворіла?! Спершу трусило тебе на початку поїздки, а тепер це...

  Якщо вже сама наша Блакитна не хоче солодкого, то проблема просто світового масштабу!!!

- Ні, я не хвора... - знову байдуже відказує вона та вже схрещує наші пальці під одіялом, міцно беручи мене за долоні.

  Весь час понуро дивилась лише у вікно.

  Що ж таке могло статися?!

- Може ти... "Побачила" щойно щось сумне чи жахливе?

- Ні...

- Точно?

- Угу... Будь ласка, Лука, не треба влаштовувати тут допит із пристрастю, усе добре, заспокійся - тихо відповіла вона, закривши очі і з-під одного виблиснула мала сльозинка.

- Так, я бачу як все добре... - напівшепотом відповідаю та відпускаю одну її руку, щоб витерти дівочу сльозу.

  Вона ніяк не реагує на це, лише розплющує очі та знову похнюплено дивиться у вікно, на якому вже виблискує наче смарагд на сонці одеське море.

  Навіть така краса зараз не тішить її.

- Вау-у-у, погляньте, ми вже пртїхали! - радісно викрикує хтось і Аня сполохано просинається на моєму плечі, бачить той неймовірно-чудесний краєвид і собі радіє.

- Вай, яка краса! - каже мала, сплеснувши в долоні, і очі загорілись.

  Шкода, що в моєї особливої зараз не така ж реакція, як у всіх інших дівчат.

  Ах, що, ну що ж могло змусити її настрій так різко та раптово перекоситися?!

  Я гладив її по голівонці рукою, на зап'ясті якої виднівся укус від дикої білої лисички, тобто її.

- Хочеш повернутися назад? - шепотом майже на вушко перепитую в неї.

- Ні, ти що? Море дуже гарне! Я просто в захваті зараз! - відповіла вона, з усіх сил намагаючись зімітувати хоч якусь жвавість в голосі, але не вийшло, через що здавалось ніби це був чистісінький сарказм.

- Мамусічко, що з тобою?! - занепокоєно перепитала Аня коли нарешті змогла відірватись від того краєвиду та помітила сильний смуток своєї матері, ой, тобто подруги.

- Нічого, все дуже добре, Анют - сухо відповіла дівчина, теж не глянувши на неї, як і на всіх раніше.

  Марта точно хотіла розплакатись прямо тут, це було видно, проте, стримувалась, відвернувшись обличчям до вікна від усіх.

  А ніхто, крім мене й Ані не помітив такої зміни в її настрої, бо всі були захоплені краєвидом. І той гігант теж, що не могло мене не радувати.

- Лука, ти як хочеш, а я піду одразу в номер, сьогодні на пляж не зайду взагалі ні ногою - раптом шепотом заговорила вона.

- Звичайно, все розумію! Якщо захочеш можу залишитись з тобою, якщо ж захочеш побути одна, то піду.

- Добре...

  Ми навіть не домовлялись перед поїздкою про те, що будемо жити в одному номері в готелі, бо це вже якось було просто й без слів очевидно для нас двох, як те, що саме собою мало статися і все.

  Ми ж жили місяць уже разом, тож дійсно ніхто із нас не відчував проблеми чи дискомфорту, від думки про те, що буде якось незручно там у двох.

  Проте, ще невідомо чи точно ми будемо разом, бо ж наші придумали вирішити це якоюсь дурнуватою грою, в якій, я сподіваюсь, що виграю, але навіть якщо ні, впевнений вона сама наполяже, що все одно буде зі мною або одна в номері, але не з кимось іншим.

  Та я взагалі про то зараз і не думав сильно, все, що мене непокоїло так це емоційний та душевний стан моєї білої лисички.

  Намагався якось втішити та підтримати її без слів, бо ж не знав в чому діло і дар чомусь в мені не спрацював тож я не "бачив" причини... Бляха, ну чому все так?!?

  Підтримував тим, що міцніше обіймав за ту тонесечку талію, притискаючи щійльніше до свого тіла, моментами щось хороше шепотів на вушко, гладив по голівонці, обіцяв прибити того, хто змусив її так почуватися, якщо це було пов'язано з конкретною людиною і так далі.

  Вона нічого не говорила далі, проте, знову ніяк не зупиняла мене.

  Тепер уже сперлась щокою на мої груди, а не лежала прямо на голові та спині. І це вперше коли вона зробила це за весь цей час усієї поїздки!

  Її обличчя почервоніло від того, що стримувала сльози. Аня теж якось підтримувала та говорила щось втішне.

  А я вже й сам чекав мабуть більше, ніж вона коли той довбаний автобус спинеться уже, щоб в неї була можливість поплакатись на самоті.
...

  Нарешті автобус спинився. Ми всі вийшли до багажнику, щоб забрати свої валізи. З автобусу що правда ми вийши останніми, хоча сиділи не в самому кінці, а десь на середині.

  Вона довго не хотіла вставати з мене та просилась, щоб ми вийшли останніми і я, звісно, погодився.

  Поправив її волосся за біле вухо з одної сторони та сказав: "щоб там не сталомь все буде добре, у тебе є я, і Аня і ще хтось про кого я не знаю, ми тобі допоможемо та підтримаємо при потребі. Якщо тобі загрожує якась небезпека я захищу тебе".

  Вона мовчала далі та я бачив, як кутики її пухкеньких губ, з прозорим блиском та блискітками, почали ледь помітно та тремтяче підійматися вгору від посмішки. Тремтіли мабуть, бо вже стримувати сльози ставало все важче й важче.

  Вона встала та почала так повільно йти, ніби пливати по тому автобусі в тому ж своєму гарному бірюзовому платячку з відкритими плечима (яке вже є в моєму інстаграмі blaku_tna, можете глчнути якщо цікаво як виглядало її перше плаття яка носила при ньому, не зрозумійте неправльно мені просто не вдається зааантажити картинку в самій главі тому роблю це через інсту а не для її реклами. В майбутнтому там ще будуть ілюстраці до всіх моїх твооі та справжній вигляд персонажів, тож якщо хочете - підписуйтесь). Забула свою сумочку через плече в мене на колінах, проте забрала одіяло з собою, тримаючи в руках.