41 розділ. Солодко-сирні батончики

(В наступній главі вони будуть жити в готелі)

- Ти що мені погрожуєш?! Ах... Ох, ей не роби так, Лука!

- Поводь себе добре.

- Ти шо таке кажеш?! Я немаленька, щоб мені таке говорити! Не керуй мною!

- Для мене маленька ще й як, особливо зараз коли поводиш себе так.

- Ах, перестань там рухати руками! Просто обійми мене за талію і нікуда їх не підіймай!

- Що?! А хто сказав, що підіймав?!

- Не бреши! Ти щойно хотів підняти руки вище, щоб полапати мої груди!

-Що-що?! Пф-ф-ф, у тебе параноя!

- То не рухай руками більше!

- А-ха-х, якщо так буде всю дорогу тривати, то я не зможу спати! - хіхікнувши, сказала Аня.

   Їй, як шиперу пощастило дуже. Сиділа прямо біля нас, як у першому ряді на улюбленій виставі і в більшості випадків її не було чути, бо намагалась непомітно дивитись на нас та нічого не пропустити.

   Нарешті той паскудник просто міцно обійняв мене за талію та тримав на собі, не рухаючи більше руками!                     

   Моє обличчя наче по тихеньку переставало горіти.

- Я знаю, що ти дуже стомилась та хочеш поспати, спробуй прилягти на мене спиною - знову запропонував той.

- Ні!

- Ох, окей, рано чи пізно ти це зробиш, бо їхати так, тримаючись спиною в повітрі, буде незручно довго.

- Тихо... - сказала я, закривши очі - Не стискай живіт так сильно, мені важко дихати!

- Ой, добре, вибач!

   Через декілька хвилин я відчула, як він відпустив мене та самі лише його долоні торкались моєї талії по бокам, обхопивши її так, наче збирався підняти мене, як якесь кошеня.

- Що ти робиш?! Ти міряєш мою талію?

- Ох, перепрошую - сказав той, забравши долоні та просто знову обхопив мене руками, тримаючи - Я так довго хотів перевірити чи вміститься твоя талія в моїх долонях, що не зміг стриматись від цього зараз, а-ха-х...

- Що?! Оу-у-у, це так ми-и-ило! - прощебетала мала.

- А як на мене це просто дивно, але ладно - тихо сказала, я не дивлячись на нього.

   Почала просто розглядати пейзажі у вікні, щоб хоч якось відволіктись.

- І як? - запитала пошепки щось в нього вона.

- Що "як"?

- Її талія помістилась у твоїх долонях?

- Так, і це просто неймовірно! При такій ширині бедр я був певен, що вона не до кінця зможе, але змогла поміститись!

- Пхех, ніколи не недооцінюй можливостей мого тіла, Ліван - теж пошепки відповіла я, не відводячи очей від вікна, поки прекрасно чула весь їх діалог.

- Що? - одночасно перепитали вони двоє.

- І як це розуміти?!

- А розумій як хочеш - легковажно відповіла я і не змогла приховати посмішки, яка так і сочилась з мого обличчя, доки я продовжувала дивитись у вікно, відвернувши своє лице від усіх.

   Хах, приємно, звісно, було приємно. Моя талія мені завжди дуже подобалась, і не тільки вона)

   Його доторки, як і раніше дарували мені дивний спокій, тож з часом почала заспокоюватись та ніби змирятись з думкою про те, що сидітиму на ньому так усю поїздку.

   І все ж мені здається, що недарма я не хотіла їхати. Ніби передчувала, що щось обов'язково піде не так.

- Я відчуваю, що ти зараз нюхаєш мене, Ліван - тихо прошепотіла я.

- Ой, як ніби ти цього не робила зі мною - байдуже відповів той, продовживши робити своє діло.

- Ох, ну я принаймні намагалась робити це не так палівно! Май хоч якусь совість, а-ха-х - засміялась я в кінці, відчувши легкий лоскіт на шиї ззаді від його безстижих і близьких принюхувань.

- Ох, як ми-и-ило!!! - знову пошепки запищала Аня.

   Я вже нічого не відповіла. Просто мовчки зпустила йому це (і не тільки це) з рук, сама не знаючи чому.

   Все таки вирішила спертись на нього і прилягти.

- Овва, і ти трималась стійко всього лиш п'ятнадцять хвилин, а-ха-х - задоволено вимовив зеленоокий, коли я лягла на його грудну клітку спиною.

   Відчувала його серцебиття. Таке спокійне. Дивно, чому не прискорене цього разу? Перший раз коли ми з ним обійнялись воно в нього так шалено забилось. Чи може це моє надто голосне приглушило його зараз і тому я не чую?!

   Ох, мені було трохи незручно лежати. Голова була на його плечі і трохи впиралась у саму сідушку так, що аж давило.

- Ну можна я хоча б трішечки зсунусь з тебе вниз, щоб лежати було зручніше? - запитала я, піднявши очі вверх на нього поки лежала.

   Він опустив голову до мене.

   Ох-х-х, я а й досі не можу звикнути до такого довгого близького зорового контакту із ним!!!

- Вау, ну якщо наша Особлива вперше запиталась у мене дозволу в чомусь, то, звісно, можна - хитро всмінувшись, відповів той.

   Ах, підлий, підлий, якийже він підлий! Я б ніколи ні в чому в нього не питала дозволу, якби не знала, що якщо я знову спробую непомітно зсунутись на край його ніг, як тоді, то він різко мене схопить назад у ще міцніші обійми, від яких у мене наче стискались всі органи та робили сальто по тисячу разів!

   Я почала повільно зсуватись вниз спиною по його тілу, як по слизькому пагорбі зимою на мокрому снігу, поки не зупинилась головою на його грудях. Мої голі ноги в платті тепер ще більше звисали з його. На щастя в цьому новенькому автобусі була велика відстань між сидіннями, інакше наші довгі ноги (через високий зріст в обох) точно не вмістились би і було б дуже тісно.

- Ну як? Тепер зручніше стало? - тихо прошепотів той мені, звичайно ж, знову на вухо.

- Так... - теж пошепки відповіла я та закрила очі просто, щоб не бачити його погляду зверху.

- Ох, які ж ви милі! Можна я вас сфоткаю зараз?!?

- Так.

- Ні!!! - крикнула я, відкривши очі та різко підвелась спиною з нього - Тільки спробуй і я втоплю твій телефон на морі в Одесі одразу ж коли ми приїдемо, доця!

- У-у-у, мама жорстока! - вдаючи ображено-наляканий тон голосу сказала мала, запхавши свій телефон назад у маленький рюкзачок яскраво-жовтого кольору.