40 розділ. Третій зайвий або Несподіване зближення в автобусі

Будь ласка підпишіться та поставте вподобайку! Приємного перегляду, дякую, що Ви зі мною^)

- Ай, чого кричиш?! І так крик Таші мене оглушив, а тепер ти! - тихо пробурмотіла Аня, потерши свої вуха.

   Вона сиділа на сидінні ззаді мене.

- Марта в небезпеці! - знову крикнув я.

- Що? Чому ти так впевнений, Лука?

- Марта в небезпеці? - перепитав Андрій, який буквально щойно зайшов у автобус.

- Що?! А ти що тут забув?! - одразу здивовано перепитав я.

- Що хотів, те й забув!

- Ні, тільки не кажи, що вирівшив теж у поїздку їхати?!! Знущаєшся?! Нащо, блін?!

- Пф-ф-ф, а навіть якщо так, то що? У тебе дозволу маю питати, Ліван?

   Агх, та за шо?!? Ця поїздка стає ще гіршою, а так добре починалась, трясця!!!

- Ох, хлопці, і чому ж ви з самого початку не поладнали? - задала Аня те питання майже як риторичне, бо з самого початку розуміла де собака зарита — ревність!

   Справа в тому, що тоді коли ми бачили Андрія на мості під час нашої першої довгої прогулянки по центрі з Мартою, я дійсно думав, що бачились вперше та востаннє, проте...

   Ох, почнем з початку, тоді, коли ми попрощались я ж такий думав, що він поїде у Британію до своєї бабусі завдяки допомозі Марти, і вона так теж думала, але не так-то сталось, як гадалось!

   От як це вскрилось вперше:

   Коли пройшов лише тиждень після тої ситуації з Андрієм на мості, ми з Мартою пішли разом в зал на фізру, як завжди. Тут же вчитель повідомив нас, проте, що ми сьогодні будемо мати спільну пару по фізкультурі зі ще однією групою.

   Спершу все було добре, думав я. Вийшли всі студенти з чужої групи, яку я не знав, але її вони, звісно ж, знали геть усі, бо про неї ходять чутки по всьому коледжі та й допомагала багатьом з ним не раз.

   І раптом! Одним з останніх, хто зайшов у зал виявився він! Так, Андрій!

   Якого дідька він тут робить?!? - перше, що проскочило в моїй голові у той же момент.

   А Марта така:

- Що?! О-о-о, Андрій?! Андрій, це ти-и-и?!?

   Та ще й так здивовано-радісно говорила це, ніби знає його цілу вічність і вже сто років не бачились хоча, я наголошую, пройшов лише тиждень і бачились тільки тридцять хвилин тоді вперше, а вже полізла обійматися з ним! Так! Так, ви правильно все прочитали! Сказати, що я був у шоці — це ще нічого не сказати!!!

- Так, це я-я-я! – радісно відповів той.

- А-ха-х, капець, це реально ти?!? Так, що ж ти робиш тут в Україні, та ще й у нас в коледжі на парі?!? – весело продовжувала перепитувати вона та якраз настав той момент коли підійшла, та ні, я вам кажу, ледь не підбігла до нього та обійняла!

   Ви розумієте, що вона зробила?! Міцно так обійняла в мене на очах! Ви розумієте?!?

   Нє, ну, я розумію, того разу він був на емоціях і тому обійняв її, а зараз ніхто з них не на сумних емоціях!!! Все, блін, добре, навіть дуже!

- А-ха-х, неймовірно, я така рада тебе знову бачити, Андрій!

   Що?!? Пф-ф-ф... Пф-ф-ф... Пф-ф-ф... ВОНА СЕРЙОЗНО ЗАРАЗ?!? 

   Бляха, а як же її оте золоте правило: "не обіймаю нікого, кого знаю менше тижня"?! Агх, чи це правило поширюється лише на мене одного?!?

   Хоча вона його порушила тоді коли сама обійняла мене лише на шостий день знайомства через той сон про Макса, який невідомо що з нею робив там, але... Його ж вона знає лише тридцять хвилин по тижню назад!!! Агх, я ... А я... Я... Так, де там у нас боксерська груша?!? Як же добре, що ми на фізрі! Ух-х-х, як добре! Мені тре щось побити і то негайно!!!

- Ти як взагалі??? - відповіла вона, й досі обіймаючи його.

   Ой, а як я вона ніколи не запитає, а тут так жваво це вимовила!

- Та все добре, а коли побачив тебе стало ще краще - відповів той, теж обіймаючи її тепер у відповідь.

"Ля-ля, стало ще краще" йому! Пф-ф-ф, ну і що далі заспіваєш?!!

- Ох, ну я дуже рада, що все добре з тобою!

- Але ти так і не відповів на її перше питання… - різко вимовив я.

   Вони двоє обернулись та глянули на мене так, наче я сказав щось зайве.

   А чом це вони? Хай відповість якого милого сюди приперся так неочікувано?!?

- Ей, а хто той високий красунчик з паралелі?!

- Не знаю, але якщо навіть сама Марта його обіймає, то він ду-у-уже добрий!

- А-ха-х, та да, бо поки що до нього лише Луці вдавалось пройти її перевірку на "адекватного хлопця" - перешіптувались між собою дівчата з нашої групи.

- Хах, я тільки-но повернувся, а наче вже є той, хто мені не радий, причому з першої ж секунди. Пхех, це вже мій новий рекорд - тихо відповів блакитноокий, злегка ухмильнувшись мені.

- А-ха-х, та нє-є-є, чо це Лука тобі не радий? Він просто так показує емоції радості, якіа настільки переповнює його зараз, що аж сі не знає як показатися всім нам прямо зараз – сміючись відказала Марта, нарешті переставши обіймати його.

(Нарешті!!!)

- Та він так на мене дивиться, ніби я як мінімум півхати його щойно зніс чи привласнив собі, а-ха-х, а ти кажеш "радість"?

- Не парся, це його звична міна на лиці кожен раз коли ми вдвох виходимо в люди і хтось обіймає мене, а-ха-ха-х!

- Ви що зустрічаєтесь? - раптом запитав Андрій.

- Можливо - тихо відказав я.

- Що?! Ні! - ледь не крикнула на весь спортивний зал вона - Лука, що ти несеш?!

- Та так, зустрічаються вже давно таємно, просто не хочуть визнавати то при всіх - раптом сказав Сергій, який наче появився нізвідки.

- Сірий! - гнівно просичала білолика.

- Ех, ну що? Конкурентика тобі вона притарабанити сюди вже встигла, еге ж? - дивно посміхаючись та говорячи шепотом вимовив Сергій, поставивши мені руку на плечі за шию.

- Та, ні, що ти кажеш?! Який конкурент??? Він?!! – перепитав я, непомітно вказуючи на нього пальцем, поки вони з Мартою стояли в десяти метрах від нас - Не сміши мене! Оцей мені точно не поміха!