39 розділ. Частина третя: Поїздка або ЇЇ зникнення.

 УВАГА! Тепер не буде приходити повідомлення при викладенні нової глави і я ніяк на це не можу повпливати, тож попрошу вас самих перевіряти та слідкувати за оновлення цієї книги(((

  Ми проспали так цілу ніч, бо я сам якось заснув і не встиг піти в свою кімнату. Що ж, зате вона точно виспалась завдяки нічному контакту з моїм тілом.

   Тож моє видіння справдилось. Її безсоння я легко можу забрати, проте, вона й досі в це не повірить.

- Ммм... Що? Ой! Лука, просинайся, ми запізнимось на пари! І чо ти так тут заснув зі мною?! Давай, йди вдягайся! - сказала вона, неочікуанно різко прокинувшись та почавши зіштовхувати мене з ліжка, поки я ще не зовсім прокинувся.

- Ой, блін, та зара, почекай!

...

   Пройшло чотири тижні.

   Якщо враховувати перший, то ми вже знайомі п'ять тижнів.

   Аж не віриться... Цей час так непомітно пролетів.

- Якщо ви добре та швидко здасте оці роботи, то ми всі поїдемо в Одесу на тиждень - повідомила нам наша кураторка якось на одній з пар.

- Що?!? Вай, правда? Ви ж казали, що ця поїздка вже гарантовано скасована! - говорила одна одногрупниця поки на обличчях всіх було помітно дійсно велике зацікавлення.

   Я глянув на білолику дівчину, яка сиділа поруч зі мною та продовжувала малювати своє завдання так само, як раніше, і була єдиною, яка ніяк не відреагувала на цю новину.

- Так, була скасована, але стались деякі зміни. Директор захотів якось заохотити наших студентів до ще більшої креативності, тому сказав, що ви туди поїдете, якщо виконаєте зараз це завдання з максимальною оригінальністю. Кожен з вас буде мати можливість поїхати туди на море майже задарма.

- Та невже?!

- Реально?!!

- А яка ціна?

   Всі, а особливо дівчата, ще більше запалились після такої новини, але одна особлива дівчинка й досі залишалась непохитною у змінах свого виразу обличчя та продовжувала щось уважно малювати і креслити за своїм мальбертом.

   Мій мальберт був поруч дуже близько, тому я бачив як за лічені хвилини на великому А-3 з'являвся оригінальний шедевр.

   Ніколи не забуду мить, коли ми вперше з нею разом зайшли у "малювальну" аудиторію з мальбертами та нарешті перестали писати багато конспектів і вона тоді намалювала такі неймовірні дизайни одягу, що в голові кожного після побаченого переверталось поняття та уявлення про моду.

   Деякі з тих, хто точно заздрив, а особливо Таша, говорили, що їй просто помагав дар таке намалювати, а не вона сама, але я точно знав, що це дійсно була її уява, її креативність та оригінальність, її фантазії, бо, по-перше, вірив їй на слово, що сила та не допомагає їй самій, а, по-друге, для тих хто не віре вже давно було багато ситуацій, які довели, що коли біда стається з нею, вона не завжди миттєво може знайти вихід, а довше шукає його.

   І от зараз я з великим зацікавленням споглядав наскільки ж геніальним, вишуканим та красивим був дизайн намальованих нею флаконів французьких прафумів.

   Всім було дано завдання придумати оригінальний дизайн предметів, картинки яких кожен навгад виймав.

   Як ви вже зрозуміли їй випали парфуми, а от мені... Йогурт... Ага... Це таке собі, блін, який там можна придумати дизайн. Мені й самому з парфумами фантазія могла більше розігратись, ніж із упаковкою йогурта.

- Щаслива, їй реально просто пощастило дістати парфуми там! - незадоволено фиркнула Таша із сусіднього мальберту, коли кураторка вийшла після оголошення новини.

   Марта знову ніяк не відреагувала, не відриваючи простий олівець від листка. Здавалось ніби вона була настільки сконцентрована, що ні новина про Одесу, ні слова Таші, а ні те, що білолика могла виграти в лотереї, нічого не змогло б відволікти її.

(Хм… Ну хіба що Наполеон, а-ха-ха-х!)

   Вона як митець, якому прийшо настільки сильне натхнення, що він вирішив надриватися з останніх сил, поки та ідея не втратилась у нього та не втікла як хитрий лис.

   Таші ж попався тюбик зубної пасти. Не знаю чо вона жалілась, мені це здавалось легше йогурта.

   Сергію попався шампунь для волосся. Комусь там туалетна вода, аромосвічка, ополіскувач для ротової порожнини і так далі.

   Попередні завдання були легші, бо тут нам виділили на це лише півтора години, та ще й поставили умову, щоб максима-а-ально оригінально вийшло.

   Не знаю як у кого, а у неї точно вийшло.

...

   В кінцевому результаті на диво всі впорались ідеально та майже кожен отримав найбільший бал.

- Ну що ж, студенти, ви чудово впорались, тому все буде як домовлялись – усміхаючись, відповіла кураторка.

- А о котрій годині ми їдемо і якого числа?

   Та раптом Марта підняла руку.

   Кураторка проігнорила питання Таші та вказала на неї.

- Що ти хочеш сказати, Мартусь?

   Таша помітно взбісилась.

- А це ж не примусово і туди можна не їхати?

- У-у-у, ти не хочеш їхати? - дивно та глузливо запитала одна з одногрупниць.

   Взагалі не зрозумів її поведінки.

- Так, не хочу.

- А-ха-х, це напевно тому, що у неї цього року немає купальника - прошепотіла Таша одній з дівчат і Марта ніби випадково гримнула рукою ззаді її мальберту так, що остання аж здригнулась, а деякі посміялись.

- Звісно, це не примосово, Мартусінько.

   Кураторка точно її дуже любить. Воно й не дивно, я чув багато історій, як вона допомогла їй то з загубленими ключима від аудиторії, то з дітьми щось там її в садіку, то ще десь там з її справами в сім'ї навіть.

   Не здивуюсь якщо Марта стане хресною її внуків, а-ха-х!

- Добре, дякую, до побачення - відповіла вона та просто почала виходити з аудиторії, нічого не сказавши мені, а інші стали активно обговорювати деталі майбутньої поїздки.

- Мартусь, почекай! - сказав я, наздогнавши її на коридорі.