39 розділ. Частина друга: Наполеон або Їх таємниця - казино

   Та щойно я "побачила", що вони робили з нею від початку цього навчального року мене переповнила злість!

- Ні, будь ласка не чіпай Марту, вона не хотіла! - тихо та перелякано вимовила Аня, а дівчата почали єхидно сміятися.

   Та сміх чомусь погас щойно я дала йому між ніг своєю ногою, коли він ще навіть не встиг піднятися та встати

   Всі дівчата зойкнули.

   Я різко обернулась до них.

   Вони вже хотіли тікати поки той телепень стримував свій крик, щоб зараз всі в аудиторіях не почули його ехо з коридору.

- Куди?! Тільки-но спробуйте втікти отак, паскудниці! - трохи голосно прошепотіла я та вже хотіла погнатися за ними, але... Чиясь мала рука схопила мене за зап'ястя та зупинила.

- Не треба, Март, ти вже багато й так зробила... Не хочу, щоб в тебе були проблеми через мене.

- Ох, Ань... Аня! - сказала я, поклавши руки малій на червоні щоки - Чому ти не подзвонила мені? Не говорила раніше, що над тобою знущаються? Як ти тільки справлялась всі ці дні з тими істотами та тримала все в собі?!

- Я... Ми були мало знайомі, як я могла тобі дзвонити, номера твого не знала, а навіть якби в когось вивідала, то не уявляю як я подзвонила б мало знайомій людині з фразою: "Прийди, захисти мене"? Серйозно, як би я так зробила тоді?

- Ох, ну, все добре, не плач... - сказала я, обійнявши малу, після чого ззаді її спини побачила того самого хлопа досі на колінах.

   Я багато хотіла виговорити тому, хто зробив стільки мразотних вчинків, але чи буде сенс? Чи дійде до нього взагалі? Його ж серце затверділе і я чудово "бачу" це. Та вправити мізки Саші й то було б легше!

   Вона трохи поплакала в моїх обіймах, але потім чомусь відсторонилась від мене, ніби усвідомивши щось.

- Що таке? Я зробила щось не так?

- Ні-ні-ні, просто твій чорний одяг вже трохи в плямах через мене... Вибач, мені шкода...

   Я просто мовчки знову притулила її до себе.

- А?

- Не вибачайся за таке, воно легко відстірається, до того ж я живу в себе на хаті, а не в гуртожитку, тому недоведеться відстояти чергу щоб помити мій одяг зараз, і можеш мені свій білий костюм передати, я в себе постіраю його та поверну.

- Безкоштовно? Бо чула, що таке роблять для тих хто в гуртожитку, але беруть 50 грн за одну річ.

- Для тебе безкоштовно.

   Серце розривалось, коли я бачила ті великі різнокольорові очі з гетерохромією. Вона була абсолютно ні в чому не винна!

   Аня була з тих людей, хто через свій зріст та обличчя трохи виглядала якоюсь дитячою. Хех, а вона точно переплюне мене по вигляданню молодше своїх справжніх років, хоч зараз правда молодша від мене.

   Через якийсь час я перестала обіймати її, щойно відчула, як бурхливе дихання дівчини заспокоїлось.

- Тобі має бути соромно! Дуже! Їй взагалі лише шістнадцять, а ти з четвертого курсу! Якщо вона подасть на тебе заяву в поліцію за те, що було минулого тижня, тебе без перебільшення можуть посадити на кілька років "за домагання до неповнолітньої особи"!

   Аня нервово почала сіпати мене за довгий рукав худі.

- Ні, не треба, все добре, я ні на кого заяву не подам!

   Бідолашна, боїться його й досі, навіть тоді коли він скорений стоїть перед нами на колінах.

- Нічого, тоді я подам заяву! Твій вчинок достойний найгіршого! Паскуда, уяви якби хтось повів себе так з твоєю рідною сестрою! Ти був би щасливий, дізнавшись що хтось її так кривдив, чи захотів би вибити тому нелюдю всі зуби?!?

- Я... Мені шкода... - неочікувано вимовив той.

   Що за? Я була впевнена, що він зараз просто розматюкається на нас і піде. Я ж "бачила", що до його серця майже неможливо достукатись, чи може через недосип трохи не те бачу? Ну або ж він просто прикидається.

- Оу, тобі правда жаль?! Не неси жалюгідної акторської гри! Ти точно знав, що робив вчора з нею! Безсердечне створіння! Та як у тебе душа та серце не розривалось коли ти таке робив з невинною дівчинкою?! Більше ніколи не смій називати себе чоловіком! ТИ негідний ні ним називатися, ні навіть жінкою! Ніким, просто ніким! - сказала я та дала йому ляпаса.

   Цей неадекватний бувало зажимав її до стіни та торкався її грудей… Лапав прям дуже, і ще насміхався з того, які вони маленькі поки робив це!

   Він на диво став мовчазним після того, як зникли ті дівчата. Я не розуміла чому, але продовжила говорити, ніяк не реагуючи на сигнали Анічки.

- Повір, я б хотіла втащити тобі ще разів зо сто між ноги, але доброта не дозволяє, проте, заяву я подам, без Ані чи з нею, але подам! І мені повірять одразу, бо камери в коридорах коледжу чудово зняли все! Чуєш?! Все! І оскільки в мене є дар, я точно бачу де знаходиться потрібний запис, та на якому моменті, тож прямо зараз піду його здобувати!!! - сказала я з агресією, яку ледь змогла вгамувати так, щоб не прибити його та вже реально почала направлятись за тим.

- Почекай! Прошу не треба! Я обіцяю, що загладжу свою провину!

- Як саме?! У неї тепер моральна травма через тебе!

- Пс-с-с, ти перебільшуєш - тихо прошепотіла мені вона на вухо, але я проігнорувала.

- Я обіцяю, що... Буду захищати її від них!

- Ой-ой-ой, та невже-е-е?) Ви подивіться, який тут герой намалювався, ну просто добрячок прямо!

- Я розумію, що вчинив неправильно і мені правда шкода! У мене не було вибору, бо...

- Ой, та знаю я! Попав у борги через казино, а одні «добренькі» особи пообіцяли тобі дати гроші, якщо ти будеш знущатися з неї кілька разів на тиждень!

   Аня здивовано подивилась на мене.

- Знаєш, - продовжила говорити я - Якби ти ще збирав гроші на операцію для мами чи ще щось таке я б тебе трохи пожаліла, хоча це все одно не зменшувало б твоєї провини перед нею... А так, то ти сам винен, що впав у борги, не був у великій бідноті, щоб пертися в то казино! Взагалі забудь туди дорогу, поняв?!? Інакше посидиш в мене в тюрмі!