38 розділ. Його перше бачення? або Їй загрожує небезпека

   Поки Лука продовжував говорити ту діч про те, що я нібито не гаряча, я побачила як якийсь хлопець біг здалеку. Одразу мені "висвітлилась" його майбутня траєкторія руху і зрозуміла, що він захотів у озері втопитися!

   Та шо ж таке, недавно малого звідти витягла, тепер великого тре!

   Ех, ну принаймні цього разу тепліше і зараз ніде нема криги на ньому.

   Я побігла чим дуж щоб зупинити цього велетенського суїцидника. Серйозно, дивно було бачити, як такий дорослий, великий, накачений, брутальний хлопець хотів зробити із собою щось таке... Проте, причина в нього була, і серйозна. Мабуть ніхто б не витримав цього на його місці.

   Зупинивши хлопця, я побачила такий відчай в тих ніжно-блакитних очах. Він наче хотів кричати людям "поможіть", але не міг і ховав свій розпач у гніві та грубості.

- Забирайся з дороги!

- Я розумію, зараз усе здається безнадійним, але-...

- Що ти розумієш?! Що?! - голосно крикнув той, погрозливо дивлячись мені в очі та повільно підходячи ближче.

   Я вперлась спиною до забора моста поки відходила від нього, все ще тримаючи руки піднятими по сторонам.

- Мене ніхто ніколи не розумів і ти не станеш виключенням! Просто відійди, інакше я напролом піду через тебе і стрибнемо обоє! Мені байдуже!

...

   Почувши це, я тут же підбіг до них поки цей хлопець дійсно не втопив її з собою! Вона точно не впорається одна з ним.

   Марта сама по собі височенька така, проте, йому головою доходила ледь-ледь до плеча, а він щей її ніби прижав до моста.

   Ох, і чому вона так різко побігла одна?! Оця її непохитна впевненість в тому, що сама завжди все зможе вирішити, колись може погубити цю дівчину!

- Стій, не штовхай її! - крикнув я, коли той навіжений вже поклав руку їй на плече.

- Лука?!

- Хто-хто? - перепитує той, обернувшись головою до мене, коли я стояв вже в кількох метрах від них.

   Люди просто стовпчилися поряд, стоячи мовчки. Я був шокований такою байдужістю! Чи може просто вони самі ще поки розгублені і тому не знають, що робити? Але точно ж не стояти та дивитися на це все, як на цирк Дюсалей!

- Лука, не втручайся в це! - схвильовано крикнула дівчина, поки вони двоє досі стояли близько один одного.

   Як я міг не втручатися, коли вона стояла на краю моста, прижата спиною до його граток, які були цій високій лише по пояс! Один різкий рух цього силача, і все, її вже не буде зверху!

- Слухай, Лука, забери її звідси, якщо знаєш! - голосно сказав той, схопивши Марту за плечі та відтягуючи з того місця, на якому вона ніби заклякла і не давала йому проходу.

- Пусти! Хей! Ні! Я не дам тобі! Чуєш?! Не дам цього зробити! - кричала вона, опираючись йому так, неначе він хотів не з моста її перетягти, а кинути в саме озеро.

- Марта, припини, і просто відчепись від нього!

- Відчепитись?! Ти серйозно?! Не думала, що ти такий бездушний! - голосно вимовила вона, з цілковитим осудом глянувши на мене, та продовжила чинити опір.

- Я не бездушний! До чого тут це?! Я переживаю за тебе!

- Якщо переживаєш, то допоможи мені її перетягнути! Ох, і звідки стільки сили в такій як ти взялося?!? - здивовано заговорив той.

   Я почав підходити ближче.

- Ух... Ні, Лука, не підходь! Якщо зараз хоч раз до мене торкнешся і допоможеш йому – ти мені ніхто!

- Тю, а хіба я взагалі був кимось для тебе? Нічого не станеться мені, якщо втрачу статус "раба" - відповів я, коли вже стояв прямо біля них.

   Та тільки торкнувся її руки, вона знову за своє.

- Ні, почекай! Не чіпай мене! Ах... Та відчепіться двоє!

- Ти сама це почала коли перегородила мені дорогу! Скажи, от хто тебе просив?! - незадоволено відповів той, запихавшись, поки намагався її витягти з моста, вже просто штовхаючи вперед, бо сама так міцно трималась неначе хто бетоном її ноги до того місця припічатав.

- Що відбувається? До тої дівчини домагаються ті двоє?! - занепокоєно перепитала якась жіночка, що напевно щойно прибігла сюди і не бачила початку цього... "Екшену", блін... Ніколи б не подумав, що таке може статися на нашій першій довгій прогулянці.

- Ні, ніхто нічо їй не робить! Тут просто один самогубця! - голосно відповів я.

   Хлопець мовчав.

   Хіба я бездушний якщо переживаю більше за неї, ніж за нього? Безумовно шкода, але його ж я бачу вперше, а її... Моє серце вже давно знає, що хоче бачити її завжди поруч біля себе! Не можу навіть думати про те, що б я робив якби раптом не побачив її більше ніколи.

   А цьому хлопцю мають допомогти якісь сильні чоловіки, а не одна білолика та тендітна на вигляд дівчинка. Вона ніколи не зможе його з того моста вийняти власноруч.

   Я просто сподіваюсь, що хтось з людей вже подзвонив у якісь потрібні служби, щоб його вже витягли з цього місця та завезли до батьків чи когось там іще.

- Прошу, будь ласка припини це!

- Ти кажеш собі це?!

- Ні, тобі! Припини відштовхувати мене у всіх сенсах цього слова та дай просто сказати тобі дещо важливе!

- Що таке ти можеш сказати мені? Ми не знайомі!

- Я... Лука припини! - крикнула вона, коли я вже наче зміг зрухнути більше її з місця.

- Поговориш із ним на відстані!

- Ні! Так, ну все-е-е... Я більше так не можу - тихо та якось погрозливо сказала вона і тут я зрозумів, що зараз щось почнеться – Ану, двоє відійшли від мене негайно!!!

   Марта закричала так голосно та дзвінко, що я подумав моїм барабанним перепонкам настане кінець. Ми двоє тут же різко відійшли, ні, відскочили від неї. Схоже його вуха теж не змогли витримати такої гіператаки.

   Її голос виявився сильнішим, ніж я міг подумати...

- Молодці - водночас віддихуючись від крику, продовжила говорити вона поки ми торкалися руками своїх вух - А тепер дай мені свій телефон.

- Хто? Я?

- Так.

- Для чого?!

- Просто дай його.