36 розділ. Іскри в очах

Давайте добʼємо 40-ого підписничка, любі мої) 

(Якщо хтось хоче поспілкуватися зі мною стосовно твору, дати якісь питання тощо, можете написати мені в телеграм, який є в мене у профілі каналу)

Всім приємного перегляду! ^^

   Я з шоком вибіг з кімнати та хотів зайти в її. Що це вона влаштувала?! Капець блін, в чому її проблема?! Ну намагаюсь я заробляти і що?!!

   Застиг на місці коли побачив на дверях її кімнати великий білий листок з блакитним надписом "Я пішла по своїх справах, мене в хаті взагалі немааа зараз..."

ЩО?!?

"... І перш ніж ти скажеш "ЩО?!?", я відповім: а от відчуй, як це, коли без попередження хтось пішов від тебе на цілий і ніц не сказав тобі :> "

   Я хотів... Не знаю що зробити... Слів просто не було...

   Вона це серйозно?!? Просто взяла та вийшла з квартири, забравши в мене ключі?!?

   Ох-х-х...

   Я все одно вирівшив зайти до неї в кімнату і зітхнув з великим полегшенням коли побачив її, мирно сплячу на ліжечку з кицькою на животі.

   Хах, обманула значить! Ну нічо, такі жартики тобі безслідно не пройдуть! Обіцяю, дівчинко, я теж сьодні я-я-як пожартую тобі, що ти запам'ятаєш це на довгий час!

   Проте, що робити? Все одно зараз нема ключів, тож доведеться будити її... Не знаю чи виживу я після цього... А-ха-х, ні, не настільки все погано буде, надіюсь.

   Почав наближатися до неї повільною та тихою ходою як раптом Тіна зашипіла на мене з розгніваним поглядом, ніби кажучи: "Ні, не смій будити мою хазяйку, інакше тобі гаплик від мене!" Сама ж дівчина перевернулась у мій бік обличчям, більше не лежачи на спині. Кицька одразу зістрибнула з неї, бо не могла втриматися в цей момент і з'явилась якась мала біла записка з теж ніжно-блакитним надписом, яка була під тілом білоликої раніше.

"І тільки спробуй збудити мене зрання через свою роботу! Пошкодуєш, що взагалі зустрів мене в цьому світі)" - було написано там.

   Ох... Ну, вибачай, але мені все одно потрібно на роботу, люба! Не можу ж я почати займатися паркуром і зістрибнути з третього поверху! Подумав тоді та продовжив наближатися до неї. Проте, несподівано задзвонив мій телефон з кімнати в якій я спав.

   Її повіки нервово заворушились та трішки зморщились, передчуваючи небажаний перерваний сон.

   Я побіг, як не знати хто до своєї кімнати. Бувши буквально недавно певним в тому, що розбуджу її, вмить перемінився коли побачив той вираз обличчя від мелодії мого рінгтона. Стало шкода і вже не хотілось будити, бо так мило та солодко спала! Взагалі не можу знов не наголосити, що це таке велике диво - бачити її кожен день, і навіть ранок коли спить.

   Лише зараз задумався про те, що це дійсно дивно, що дівчина ні разу не закривала своєї кімнати від мене на ключ і не забороняла категорично заходити туди без стуку та так далі.

   Марта увесь час наголошує на тому, що не довіряє мені, але чи дійсно це так?

   Наскільки б легковажно-сміливою вона не була, та все одно думаю, що будь-яка інша дівчина на її місці не стала б так легко впускати в своє життя та квартиру людину протилежної статі, яку до того ж знає так мало часу... Ні, тут все дійсно очевидно. Можливо не на всі сто, але хоча б на п'ядесят відсотків вона точно довіряє мені!

   Я швидко вибив виклик, навіть не глянувши хто дзвонив, коли добіг до нього. Потім перевірив чи моя особлива проснулась. Наче ні. Знов повернувся в свою кімнату та тільки зараз подивився хто мені дзвонив.

   Це виявилась мама... Я злякався, подумав, що сталося щось страшне! Якщо той покидьок ще хоч раз і пальцем її зачепить — я за себе не ручаюсь!

   Швидко передзвонив їй. Цього разу вже вона довго не брала слухавки і це змусило моє серце зупинитися ледь не сто разів, а потім знов забитися нервово в грудях, аби дізнатися чи справдились всі переживання.

- Ало... - якось тихо та сумно промовила вона, нарешті піднявши виклик.

- Ало!?! Мам, ти як?! Все добре? Що сталося? Чому дзвониш так рано?! Зараз же тільки 6 ранку неділі!

- А ти не хочеш розповісти мені чому сам не спиш о такій порі?

- Я... Вибач, але я перший спитав тебе про це...

- Ех... - важко зітхнула вона - Ти все таки не послухав мене...

- Про що ти?!?

- Ти все одно пішов працювати на якусь важку роботу заради того, чого дійсно не варто та навіть не потрібно робити...

- Як не потрібно?!? Ти сама знаєш у якому зараз положенні!

- Що? А чому ти так тихо говориш? Де ти зараз?

   Блін, через одну сплячу красуню я не міг кричати та навіть просто говорити увесь свій голос.

- Та так, неважливо...

- Ти ж ще в квартирі зйомній, а не на роботі новій, правда?

- Угу...

- Лука...

- Хто тобі сказав?

- Моє материнське серце. Його не обманеш. Я відчула, що мій син довго та важко працював десь, та ще й в поганих моральних умовах...

- Мам...

- Нічого не хочу чути! Сину, будь ласка йди з тої роботи!

- Але-...

- Ніяких але! Я не потребую переїзду, любий! Тим паче, що він скоро їде в Польщу!

- В Польщу?!? Він?!!

- Та-а-ак, в Польщу! Та ше й на рік. Тому тривалий час я думаю ти можеш бути спокійним і розслабленим.

- Ти ж не дуриш? Не обманюєш лише заради того, щоб я заспокоївся та кинув важку роботу?

- Ні, сонце, я правду кажу! Він буквально зараз їде на своєму автомобілі туди... Можеш передзвонити йому якщо не віриш і почуєш по якості зв'язку та звукам зі сторони, що то вже польський кордон.

- Він же з Києва їде в Польщу, а не з Тернополя! Тому так швидко вже бути там не зміг би.

- Ах, мабуть я так висловилась, що здалось ніби він лише щойно почав їхати? Ні, Лука, він виїхав ще минулої ночі!

- Ще там тої ночі?! А чом ти кажеш про таке лише зараз?

- Бо вчора ти цілий день не відповідав на мої дзвінки!