35 розділ. Несподівана ніжність)

- Що тут відбувається?!? - почувся раптом голосний крик Юрійовича, який щойно увійшов сюди та застав одного хлопця вже на колінах від болю в животі, а Блохастий і Болотний лежали на землі.

   Якраз ще один хотів напасти, але чоловік зупинив нас.

   Упс, я знову не розрахував сили... Та що ж таке?! От завжди так!

- Лука, ти...

- Ні-ні-ні, все не так, як ви думаєте!

- Все... Ух... Саме... кхем, так! - важко дихаючи та з паузами відповів той, що корчився від болю в животі на паркеті.

- Орест Юрійович, а можна я... - заговорив Олексій, який щойно заходив сюди та теж замовчав від побаченого.

- Все правда не так! Я не-...

- Ходімо...

- Що?

- Йдемо.

- Їхати?

- Ну так, а що літати? Пішли!

- Добре!

   Він швидко вийшов і я тут же бистрою ходою попрямував за ним, думаючи, як оправдатись і чи можливо це взагалі в моєму випадку...

- Давай скорше! Де ти там?

- Почекайте! Речі беру! - відповів я, в попихах намагаючись встигнути на ходу забрати все своє.

   Ой, певно відчитає мене зараз, а потім взагалі звільнить! Бляха, сподіваюсь, хоча б за цей день тоді видасть зарплатню, бо я дійсно багато що зробив, до того ж за них...

   Проте, на диво чоловік продовжив мовчати, абсолютно ніяк не гніваючись на мене. Ми сіли в його машину і я очікував, що тут же все почнеться, але й тоді він не розізлився. Завів автомобіль зі спокійним виразом обличчя та поїхав, а я з напруженням чекав, коли той вибухне.

   Блін, вже б краще зараз зробив це, а не вичікував якогось невідомого мені моменту!

...

   Мовчанка так і тривала цілих 25 хвилин, поки він вів машину... Як раптом мене осінило!

- Чекайте, а куди ви їдете?!

- До тебе додому - тихо пробурмотів той, не глянувши на мене ні на секунду.

- Я ж не говорив де живу!

- А тобі й не треба з твоєю-то майбутньою дружиночкою, а-ха-х...

- В сенсі?

   Я точно пам'ятав, що вона йому не казала адреси тоді, коли підслуховував з машини.

   До того ж згадав, що Марта тримає місцезнаходження своєї квартири у великому секреті, окрім мене з недавніх пір. Я буквально став першим, кому вона сказала та показала де живе через довгі роки! Щось тут не чисто...

- Ну, чого ти так зириш на мене, малий? Написала мені вона це, що не зрозумілого?!

-Написала? Навіть ваш номер взя-...

- Слухай, я без поняття де вона мій номер взяла. Я не давав, значить ти дав, логічно?

- Угу...

- А тепер розкажи мені, як ти умудрився п'ятьох здорових хлопів, які ще й старші за тебе, так відлупашити?!

- Ой! Вибачте, я... Вірніше, я тут не винен, чесно, просто...

- Та не це я в тебе питав, а як ти зміг?!

- Стоп, вас це впершу чергу цікавить?

- Так, і в останню теж, бо крім цього більше ніц не хочу знати.

- Ем... Вам байдуже хто це почав і чи хтось постраждав?

- Все й так очевидно. Я, звісно, нічого не бачив, але на цьому складі є камери.

- Що?!

- Угу-у-у)

- Оу... Могли раніше сказати?!

- А що таке? Крім бійки ще щось зробив? А-ха-х!

- Ні, просто... Неважливо... Короче, якщо коротко, я з самого дитинства намагався з усіх сил бути сильнішим, ніж є.

- І що це має значити?

- Ну-у-у... Самі розумієте, таке бажання виникає не від хорошого життя.

- Та то очевидно. Ех, і що ж це викликало в тобі?

- Я просто знав... Що... З самого народження... Ні. Просто у шість років я усвідомив, що ніхто, окрім мене, не зможе захистити маму, ніхто, окрім мене, не допоможе їй нести важкі сумки, ніхто, окрім мене, не обніме її та не підтримає у тяжкі часи.

- ... Ясно.

   Він трохи посмутнів.

- А ми вже скоро приїдемо?

- А ти немісцевий?

- Ні. Поки ми тут їдемо я взагалі не орієнтуюсь по краєвидах з вікна, до того ж потемніло сильно.

- Зрозуміло... Як ти намагався бути сильнішим?

- Чому вас цікавить це?

- Просто... Якщо не хочеш, то не кажи.

- Дякую, не хочу. Спогади про це – не найприємніші в моєму житті.

   Після цього ми більше не розмовляли взагалі.

...

   Ще через півгодини вже були на місці, за його словами. Проте, я помітив, що це точно не був її під'їзд.

- А тепер почекаємо твою дівчинку.

- Вона що казала прий-…

- Жартую, хоча спершу дійсно хотіла так зробити. Не знаю чому, але точну адресу не сказала. Ось після цього під'їзда ти маєш пройти один квартал пішки і вже буде твій під'їзд. Цей район абсолютно безпечний, тому тобі нема про що перейматися. Проте, якщо хочеш я можу пройтись пішки з тобою.

- Ой, ні, дякую, це вже зайве! Дуже дякую вам за все!

- Так, а що я зробив такого особливого для тебе?

- Ну, не знаю... Просто розмови з вами – це вже якась розрада для мене. Не можу це пояснити... Так, як вам Марта нагадує вашу доньку, так і ви нагадуєте мені декого...

- Оу, справді? І кого ж? – посміхнувшись, запитав той.

- Той, про кого зараз я не хочу говорити.

- Добре... Мені здалось, що в тебе були пов'язані якісь теплі спогади з тим "деким".

- І так, і ні водночас... Слухайте...

- Що?

- Можно дещо запитаю?

- Ти вже це робиш) Ну, давай.

- Як поводити себе з людиною, яка стала твоїм найсправжнісічким коханням, якщо вона поводить себе дивно?

- Що? Дивно? Наскільки дивно?

- Така недоступна і водночас ніби намагається всім можливим і неможливим притягти мене до себе? Це якесь роздвоїння чи що? Чи сама вона не знає чого хоче?

- Кхем... А чому ти взагалі вирішив спитати це у мене?

- Теж просто так, як ви.

- Ти ж знаєш мене мало.

- Але теж, як ви про мене, зрозумів, що хороша людина. До того ж у таких справах ви точно розумієтесь. Ви дійсно знаєте, як поводити себе із протилежною статтю і... Все. Пояснив.