31 розділ. Макс зробив "це"?

   Як же погано... Я зараз помру від сорому!

   Перестаралась.

   Тільки-но він вийшов одразу скинула з себе той великий пухнастий халат та стомлено впала на ліжко, ніби робила щось важке.

   Я просто хотіла кинути пару образливих фраз і на крайняк прикинутись чудною чи неадекватною, але поки милась прийшла температура і на тобі...

   Покричала обличчям в подушку, усвідомивши в якому вигляді він мене бачив. Ну, але з іншої сторони, може подумає, шо я типу розгульниця якась чи легковажна і доступна, тоді це може відштовхнути його? Без поняття... Буду сподіватись, що все таки це все сталося недарма.

   Але, дідько-о-о, він бачив мене у такому відкритому вигляді!

   Дякую, Соломіє, я перейняла твою чудаковатість та грайливість!

   І хто б міг подумати, що те, що я допомогла їй нещодавно змінити життя, зіграє зі мною такий злий жарт... Я до останнього надіялась, що знову захочу самогубства, як Маша, чи може ще від когось кому я допопомогла його колишнє горе перейму, але аж ніяк не це!

   Стало може цікаво вам чим займалась Соломія та кого так зваблювала? Про це згодом, але забігаючи наперед прошу вас не осуджувати її за такий спосіб життя!

   Я взагалі така людина, що завжди всіх оправдовую та так не люблю, коли хтось осуджує інших. Навіть коли видно, що людина вчинила неправильно потрібно спершу дізнатись, що чи хто підштовхнув її на це. Самі подумайте: коли МИ вчиняємо щось зле, то милосердно ставимось та даємо поблажки собі, бо знаємо, що нас змусило так вчинити. Тож я завжди всім кажу не судити когось, коли не знаєш правди.

   Жаль, що люди завжди глухі до моїх слів... Але зараз не про те.

   Як я тепер буду дивитись йому в очі?!? Мало того, що зодяглась отак, так ще й наговорила стільки нісенітної крінжатини!

   Фу, просто, блін, це ж тре було таке сказати!

   Ах-х-х, я псіхувала та билась голими руками і ногами під одіялом в ліжку. Хотілось провалитись крізь землю або переїхати кудись, щоб він не бачив мене, як мінімум вічність!

   Мені так зараз соромно, що не передати словами! Що він думав, коли бачив тоді моє тіло в тому халаті? Взагалі, як втримався? Ніхто не зміг би встояти.

   Нє, ну будемо чесні, я знаю собі ціну і тому не віддамся кому попало. Як то кажуть: «не для тебе мама квіточку ростила». А-ха-х, але я ж мала залишитись хоча б у дружніх відносинах із ним...

   Взагалі з самого початку це все було дуже складно! Як можна відігнати від себе людину у любовному плані так, щоб притому пригнати у дружньому та не відштовхнути назовсім?!

   Ну, це дійсно важко, але мені він потрібен лише, як друг і ці його почуття не потрібні нам обом: мені - бо в мене їх нема, йому - бо буде мучитись.

   Я не давала Луці надії ніякої, наче.

   Ох-х-х, це все так заплутано! Якби не той сон, я б не стала йти на такий ризик...

   Не хочу ніяких відносин зараз ні з ким і відверто кажучи, цураюсь такого почуття, як "кохання", тому ніколи ні в кого не закохувалась і не збираюсь. Мені це все не потрібне. Єдине чого я хочу – це самостійно встати на ноги в матеріальному плані.

   Незалежність від будь-кого – так, це єдине, до чого я прагну усім своїм євством, а почуття мені у цьому лише завадять.

   Боюсь втратити голову через когось, а потім страждати від того гада.

   Яким би не був хорошим він, а точно є якийсь підвох у нього та його спокійному характері.

...

   Я кашляла майже весь день. Мій стан погіршився, а мокрота назбирувалась все більше й більше. Приймала багато ліків.

   Лука сам писав мені, а подзвонив лише раз, бо я просила що не тре, говорити стало важко. Тільки хрипну весь час.

   Він так мило спитався чи потрібно мені щось купити та занепокоївся моїм станом... Ой, ні, не потрібно мені, щоб хтось про мене піклувався! Не мала вже!

...

   Тільки-но я зайшов в аудиторію всі одразу видали звук "о-о-о"

- Лука, ти прийшов! Нічоссє! Живий! - сказав Сергій і ледь не підбіг до мене.

   Він точно був або її найкращим другом, або хлопцем і я б хотів дізнатись про неї більше від нього.

   В першу чергу, звичайно, як достукатись до її серця.

   Чому я був певен, що він допоможе мені? Ну, тоді саме Сергій був тим, хто розкрив її тайнік у парку та завдяки ньому я врятував її по суті.

   Всі почали говорити наввипередки і я вже не чув його, хоч він і стояв поруч зі мною.

- Лука, де ти був і де Марта?!

- Коли вона повернеться?!

- Ви з нею зблизились?!

   Ось по типу таких питань лунало тисячу разів з ротів 20-ти одногрупників (так у нас маленька група була, це Тернопіль, а не Київ)

   До речі, так, я сам з Києва. Вирішив таки сказати зараз, бо хоч вам це буде цікаво, навідмінно від декого...

- Сергій, давай вийдемо?

- Окей) - якось простодушно відповів той та попрямував за мною.

   Ми проігнорили усіх.

- Ти запізнився надто сильно, я так бачу звичку цю вже перейняв від мого Перчика, еге ж?)

- До речі про неї, ти-…

- Почекай, перед тим як про неї, вчительки не було всю пару, але в журналі вже відмітили, що тебе нема.

- Хто відмітив, якщо вчительки не було?! Блін, зайва енка мені не потрібна! І так багато пропустив!

- Та не панікуй, все буде ок, якщо почнеш з завтрашнього дня кожен день ходити, і придумаєш вдале виправдання того, чому тебе не було, то не получиш.

- Хех, ну оправдання в мене точно є.

   У Сергія було густе світло-каштанове волосся з трохи покрашеними кінчиками в блонд. Очі темно-карі. Він був злегка нижче мене.

   Загалом був гарний. Я просто не міг не оцінювати його зовнішнішність, коли здогадувався, що вона можливо відшила його.

   Напевно такі не в її смаку чи діло в чомусь іншому? Проте, зрештою ще не відомо ким точно він був для неї...

- Скажи мені таке будь ласка, як вона зараз?