30 розділ. Циркова спокусниця

   Ми постояли так мовчки деякий час.

   Її дихання поступово ставало спокійнішим. Тепер я зміг сповна відчути цей п'янкий запах, після якого будь-які духи здаватимуться нічим.

   І тільки кур'єр, який знову постукав та нагадав про своє існування, перервав нас.

- Дай я вже йому відкрию... - тихо пробурмотіла вона.

   Мені взагалі не хотілося, щоб хоч одна жива душа на цьому світі побачила її в тому халаті. Цілком влаштовувало те, що я один уже побачив цю неймовірно-привабливу красу.

   Її параметри тіла були найідеальнішими з тих, які я бачив. Так і хочеться змалювати портрет і не тільки, цієї краси, що нагадує мені тих богинь з грецьких міфів. Неначе який вправний митець-скульптор витяв на ній ті великі груди, які, незважаючи на свій розмір, не виглядали занадто величезними у співвідношенні із тонкою талією та широкими бедрами.

   Тому коли вона носила щось повністю облягаюче, як цей халат - хотілося змалювати її тіло, яке було таким досконалим.

   Цікаво чи здогадуються вона про це у всій мірі та чи не має ніяких комплексів?

   Завжди виглядає такою впевненою в собі, але навіть такі люди можуть приховувати якісь комплеки, чи не так?

- Я відкрию йому, а ти піди в свою кімнату та вдягнися.

- Ще раз повторити, що ти не можеш мені наказувати? Відпусти.

- Ти хочеш, щоб я поніс тебе в твою кімнату? Добре, я почув тебе)

- Що?! Ні!

- Сприйму це за так.

- Ей, ти! Та ж відпусти! Ні, ти не будеш мене брати! - відповіла вона, намагаючись зі всіх сил пручатися мені.

- Добре, тоді так - відповів я і, відпустивши ту неймовірну талію, обійняв за плечі та почав пхати у її кімнату.

- Як ти смієш?!

- Потім дякую скажеш!

- Ніколи в житті!

- Побачимо!

- Побачимо!

- От і прекрасно!

- Та, прекрасно! Заходь! - сказав я останнє та вже нарешті заштовхнув її в кімнату, закривши білі двері.

- Відкрий!

- Вдягнешся – відкрию!

- Ти ненормальний сексист!

- Хах, ще що скажеш? 

- Жалію, що знаю тебе взагалі!

- Оу... Як приємно - відповів я, знайшовши якийсь стільчик близько себе, взяв і поставив його так, щоб вона не змогла відкрити двері та пішов до кур'єра.

- Ей?! Ти куди?!!

- Не кричи так! Зараз заберу їдло і відкрию!

- Коли відкриєш я закричу "звоніть у 102! Мене викрали та ґвалтують тут!"

- Що?! Тільки спробуй!

- І спробую!

- Марта! Ох-х-х...

- Ха! Відкрий, тоді не буду кричати такого.

- Ти точно під чимось.

- Йди в баню.

- Я б хотів, бо відпочити вже капець, як хочеться, але маю тут з дитинкою сидіти!

- Ах, що?!?

- Та-а-ак, ти правильно почула все!

- Ну, всьо-о-о! Тобі хана! Ти тільки почекай! Коли я вийду!

- Слухай, кур'єр скоро піде, блін, не мішай йому відкрити!

- ... Добре.

- І ти не... Ого, погодилась нарешті!

- Вікривай йому хутчіш, я їсти хочу вже просто!

- Та я не здивований, вся енергія пішла на цей цирк.

- Цирк тут влаштовуєш лише ти!

- Знала б ти, як це зараз смішно звучить з твоїх уст!

- Ти-...

   Ми почали сваритися і походу кур'єр псіханув, бо довбився вже в двері.

- Ой... Марта, через тебе забув за нього вже!

- А я шо винна, шо приваблюю тебе?

-...

- Все, жени відкривай!

- Угу... Тільки будь ласка давай без шоу, окей? Не кричи вже.

- Добре, але за однієї умови.

   Я важко зітхнув.

- Якої умови?

- Ти підеш в коледж.

- О, ні-і-і! Після того, як ти знову почала вести себе неадекватно, я то-о-очно нікуди не піду!

- Лука!

- Марта! Все! Йду до нього!

   Я відкрив двері кур'єру, який був злий, але намагався говорити ввічливо.

   Дивно було споглядати, як людина з абсолютно розгніваним виразом обличчя каже тобі:

- Добрий день! Flovito вітає вас! Ось ваша доставка, підпишіться тут!

   Мені було шкода його, але водночас так хотілось розсміятись. Я ледве стримувався, а-ха-х!

- Добрий день, дякую за доставку і ви-и-ибачте, що трохи довго зачекались!

- Ой, та нічого, все добре!

   Я взяв ті коробки, які він тримав та підписався.

- Скільки?

- 300 грн.

- Добре... - тихо відповів я, діставши гроші зі свого гаманця.

   Розплатився і вже хтів двері по швидше закривати, поки та "особлива пташка" не дала про себе знати, як раптом він питає:

- Що у вас з очима?

- А, ну... Це так, просто... Попало в них дещо...

- У мене є друг – хороший офтальмолог, бере недорого, якщо вам потрібно...

- Та ні-і-і, все добре, воно саме спаде у мене.

- Всі так кажуть, але візьміть його візитку.

- Ну, добре, дякую - відповів я, хутчіш взявши її та закрив двері.

   Нарешті!

   В коридорі одразу запахло смачною їжею із маленьких картонних коробочок та однієї великої, яка виявилась піцою.

- Пс-с-с, він пішов?

- Так.

- Відкрий!

- А ти вдяглася?

- Відкриєш і побачиш)

- Мене така відповідь не влаштовує.

- А мене влаштовує.

- Ну то сиди там і далі в голоді та недоторканій красі!

- Ти не будеш ставити мені ультимати в моїй хаті!

- Пізно, вже поставив)

- Ти ще пошкодуєш!

- Я аж плачу в очікуванні кари! Все! Вдягайся!

- Ну і вдяглася! Відкривай, Лука, шо ти там робиш?! Вже без мене все там мнеш?! Лиши хоч щось, безстижий!

- Ой, та хто чіпає твоє їдло! Хіба що Тіна вже принюхується до піци)

- Оу-у-у, не наганяй апетиту, а відкривай вже!

- Добре - відповів я та підійшов до її дверей - Тільки якщо я побачу тебе в тому ж самому халаті, то знову закрию двері.

- Домовились)

   Я повільно забираю стільчик та все роблю так обережно, неначе готуюсь випустити в світ небезпечну пантеру.