27 розділ. Раб або Готовий терпіти усе...

- М-м-м, так смачно! А? Що таке? Чом ти так на мене дивишся? – спитала вона з напханими щоками.

- Ти хоч розумієш, що щойно зробила?

- Так, я з'їла твій чізкейк) М-м-м, який ка-а-айф - відповіла дівчина, жуючи вже з закритими очима.

   Така мила, ну просто, як хом'ячок була! Взяв би так її за ті щічки...

- Ні! Вірніше, це ти теж, звісно, зробила, пхех... Але, розумієш, ти нагнала страху на того, хто сам тримав у жаху весь той район!

- Угу... - зі спокійною посмішкою відповіла Марта, продовжуючи виделкою різати та набирати собі шматочки чізкейку.

   Це зараз усе може здаватися таким смішним та безобідним для неї і вас, але, повірте, їх боялись усі в окрузі, а якась одна дівчинка змогла змусити главаря тої банди трепетати перед собою!

   Хоча, ні, не "якась", а особлива. В тому, що вона така я переконуюсь вже раз, хех.

- Значить сподобалось?

- Так, просто белісімо! Все таки зробив солоденьке, а казав, що не будеш)

- Ну, там все ж таки багато сиру, тому тобі не зашкодить. Це не одне й те саме, що з'їсти зараз, поки ти хворієш, велику шоколадку.

- М-м-м, так, однозначно! - задоволено сказала вона, нарешті піднявши очі з тарілки на мене - У тебе золоті руки!

- Хех, спасибі)- трохи ніяково відповів я.

   Марта дивно посміхнулась.

- Хм-м-м, цікаво...

- Що?

- Ти дійсно такий милий та сором'язливий чи лише прикидаєшся?

- Ехех, поживеш – побачиш.

- Ну, так, все одно разом живем.

- І все таки це не було вітренне рішення?

- Чому? Було) До того ж ти так сі припрошував мене "Ну, Мартуся, пусти-и-и пожити будь лааасочка"

- Що?!

- І такими оченятками жадібними так дивився на мене, ну, як я могла не впустити бідного знедоленого хлопчика?)

   Ух, ще й таким тонесечким голосочком це сказала, знову дражниться!

- Вибач, що, блін? Та я навіть не заікнувся про це!

- Просив)

- Ні, не просив!

- Благав!

- Коли?!? Ти взагалі сама почала говорити "переїжджай до мене!" Ти! Ти! Ти!

- Я бачила це в твоїх очах, ти хотів цього ще більше ніж я, тому будь мені вдячним) А-ха-ха-х!

- Ти просто дражнишся?!

- Можливо)

- Ух-х-х! Уподобала ж ти мене дражнити! Перестань!

- Ні, ти такий стаєш коли трошки злишся)

- Який?

- Ну такий... Смішний!

   Я бачив по її хитрих очах, що ця лисичка отримувала нереальне задоволення коли дражнила мене!

"Ну, нічого, я "атвєточку" ще дам! Ой, не хвилюйся, за мною не застоїться!" - думав я тоді весь час, намагаючись придумати, щоб такого теж сказати потім.

- Готуйся - раптом вставши зі стола, сказала вона.

   Марта швидко доїла, бо взяла маленький шматочок десерту.

- До чого? - питаю я.

- Зараз підеш і випивку винисеш для тих хлопчиків)

- А добре... Але послухай вони...

- Це ж Даніель?

- Що?

- Це чізкейк «Даніель»?

- О, а ти шариш) Так це він.

- Ну, звісно, шарю, не дарма ж у коледж харчових технологій ходила.

- Що?! Ти?!

   Мені аж брови вилізли на лоба від здивування.

- А-ха-х, так я!

- Тоді як так вийшло, що "взагалі не вмієш" готувати?

- Поправочка ще "ненавиджу готувати".

- Але чому? В коледжі були якісь погані вчителі, які відбили своїм ставленням в тобі бажання готувати?

- Ні, вчителі всі були добрі, деякі навіть дуже. У мене взагалі стипендія була там!

- Ого! То файно вчилась?

- Так, але кинула і, слава Богу, що зараз в коледжі дизайну!

- Але чому ти-...

- Тому я хочу, щоб ти розумів, що такі фрази, як по типу: "Не кажи, що не любиш готувати,   бо ти ще не пробувала нормально" на мене не діють. Ні, я спробувала! Та ще й як багато! І рік навчання в тому коледжі тільки ще більше дав мені усвідомити наскільки ж я ненавиджу це діло! Я давно вже почала говорити "Або у мене буде хлопець, який вміє готувати, або у мене його не буде взагалі!" - непохитно, твердо та вперто сказала дівчина, трохи насупивши брови.

- Оу, так? Невже ти наскільки впевнена, що він знайдеться та не боїшся залишитись одна?

- Ні, не впевнена.

- Справді?

- Так, такий, що погодиться на це може й не знайтися, я це чудово розумію, але знаєш, як говорила Мерлін Монро, на яку всі кажуть, що я схожа характером: "Жити погано я зможу і сама!" І ця її фраза моя найулюбленіша, бо в ній криється істина. Для чого мені хлоп, який споганить мені життя?! Жити погано я зможу і сама, а якщо вже з ним, то моє життя має бути найпрекрасним! Якщо воно таким не буде з тою людиною, я, довго не роздумуючи, одразу кидаю її. Вірніше, не те, що не роздумуючи: я проаналізувала своє життя з тою людиною, його характер і норов та зрозуміла, що жити з ним щасливо я не зможу, тому не буду. Я не збираюся все життя батрачити на одне ліниве створіння, яке буде сидіти на дивані і тільки командувати мною, просто аби не бути одною! Готувати собі одній якусь крапельку то легко, а цілий океан для битового інваліда я не подужаю! До того ж ненавиджу монотонну роботу, все життя на кухні – ти здихаєш, твоя спина теж, а оце «якесь» сидить і ніц не робить. Мало того, швидще постарію, якщо буду так працювати завжди на нього, тому пішло воно всьо по далі, таке життя! Мені й одній прекра-а-асно!

   Весь цей час вона говорила вперто та з дуже серйозним виразом обличчя.

- Я розумію твою позицію, але по більшій мірі вона сформована через невдалі попередні стосунки і-…

- О, ні, це зовсім не так, Лука. Колишні тут взагалі ні до чого.

- Ти нещодавно визнала, що був хтось, хто образив тебе тоді.

- Так, але я... Ні, моє особисте життя ми не будемо обговорювати!

- Хм, дивно, та, що так сильно любить обговорювати особисте життя інших, не любить коли говорять про її?)

- Хей! Я не якась там постійно пліткуюча людина! Я за все своє життя ніколи не входила в плітки та інтриги, тому не роби мене зараз такою!