23 розділ. Маю бути нестерпною!

Наступним розділом або після наступного буде новий під назвою "Я можу звабити тебе за 3 секунди або Зваблювати чи не зваблювати? Ось у чому питання. 

   Я прокинулась від шуму якогось шкварчання на кухні. Був дуже приємний аромат.

   Спершу я була на сто відсотків впевнена, що в мене все ще марення, бо подумала: "Хто ж то там би міг готувати? Я ж ніколи нікого додому не пускаю, а мами тут теж не було вже давно."

   Ліниво відкриваю очі та дивлюсь на ніжно-зелену стелю. Штори на вікнах були відкриті. На вулиці знову понура погода. Небо чисте та безхмарне, але сонця нема.

   Я не з тих людей чий настрій залежить від погоди. У таку, як зараз, я могла бути, як веселою, так і сумною, проте, в даний момент в мені знову посіялась апатія.

   Наче й добре себе почуваю, рослаблена така через те, що виспалась, але темніє в очах, паморочиться в голові, а живіт болить так, ніби хто мені туди лаву свіжу вляв і вона мені там тепер усе роз'їдає.

   Я вперше за ці п'ять днів відчула голод і напевно за такий короткий термін скинула 2-3 кілограма. Просто відчуваю це.

   Встала. Пішла на ваги, які були в моїй кімнаті. Як і очікувалось я була права, немає трьох кілограмів, проте, впевнена, що скоро наберу їх назад.

   Не переймаюсь дієтами чи ще чимось таким. Мене на 98 відсотків зі ста влаштовує моє тіло і я та рідкісна дівчина, яка ніколи не заганялась стосовно своєї зовнішності. З самооцінкою все добре, навіть дуже! Деякі психологічні тести, які проходила кажуть, що "дуже рідко це може межувати у вас з нарцисизмом, який проходить дуже тонку та непомітну грань".

   Не знаю погано це чи ні, але, думаю, якщо я не ставлюся зневажливо до тих, хто не виглядає так, як я, то значить все в мене в нормі і це не переходить меж. Проте, я дуже добре знаю собі ціну, тож не віддамся не те, що першому зустрічному, а й сотому - ні.

   Аж не віриться! Скоро 19 років, а я... Багато чого, що було у більшості звичайних підлітків, просто пройшло крізь мене. Через те, що завжди було нíколи.

   Ніколи вийти кудись погуляти з компанією, бо в когось загубилось цуценя, ключі, гаманець, дитина... В когось щось там горить вдома, в когось дитина прямо зараз вішається і тре про це сказати випадковій перехожій людині та ще й переконати звідки я можу знати!

   Я не можу спокійно вийти на вулицю без пригод. Щоб було без оцього хіба очі собі зав'язати, але поводиря нема, а-ха-х. Тому люблю гуляти в безлюдних місцях. Особливо в парку. В моєму тайніку завжди так затишно, тихо, спокійно та безлюдно.

   Їсти хотілось ще більше, а то кляте шкварчання сковороди так і не виходило з голови. Задрали ті марення! То віселиці всюди бачу в крові, то тепер що? Привида, який готує на моїй кухні? Весело!

   У мене настрою не було взагалі. Поважившись на вагах, я повернулася назад у ліжко.

   Тільки потім усвідомила, що поки стояла, то перед дзеркалом бачила себе без одягу в верхній частині тіла... Коли вже знову лежала, це дійшло з просоння. Піднімаю одіяло та бачу свої оголені груди. Я тільки в джинсах зараз!

   Раптом мене дико флешбекнуло. Просто шалено! Згадала, що впустила сюди Луку... Та твою ж...! Як?! Чому?! Коли?! Для чого?! Дівчинко, ой, дівчинко-о-о, твої мізки від жару таки розплавились усі-і-і!

   Чекайте! То це та мила довговолоса паскуда мене розділа?! Ні! Най би посмів і потім у майбутньому в нього не було б можливості мати своїх дітей через відсутність потрібного органу!

   Дивлюсь вниз і бачу свій одяг на ламінаті. Ну що ж... Згадала, що це я сама. Добре, що не стала виходити та робити йому якісь скандали, бо було б незручно потім. Окей, поки що він не паскуда.

   Стоп! То це не галюцинації в мене?! Не марення?! Ті звуки на кухні... Це... Це він?!

   От же ж... Просто слів нема! Почнемо з того, що там вже давно не готувалося нічого!

   Мені водночас хотілося встати та дати йому по шапці, та водночас та-а-ак лінь щось робити! Серйозно, якби він був дівчиною, то я б без жодних ніяковостей вийшла так, як є, без футболки. Мені настільки нічого не хотілось робити, що навіть просто перевдягтись не могла.

   А хтось би інший на моєму місці не зволікав, адже зараз в хаті на кухні там щось робить людина, яку я майже не знаю взагалі! Тільки це та сильний голод змусили мене піднятися з ліжка. Аж через 25 хвилин... Так, я швидко.

   Відкриваю свою зелену шафу-купе з гілкою білих квіточок, що цвіли над водою. Мені було настільки пофіг, що вдягти, що я взяла першу біжаму, яка попалась мені на очі.

   Так не люблю, коли в мене настає цей апатичний період, але якщо настає, то я можу тиждень просидіти вдома, щоб нікого не бачити і знали б ви, як я кайфую всі ці дні! Обожнюю усамітнення! Ніяких тобі чужих проблем, які так і мількають тисячами перед очима кожен день, як рій бджіл!

   Тому мені хотілось якомога швидше прогнати його та відпочивати морально і фізично від своєї "роботи". Бо вчора перед тим, як він мене знайшов, вже багато встигла зробити.

   Коротше, вдягла я ту піжаму та вийшла, відкривши білі двері.

   Сподіваюсь, він одразу піде, але фіг то правдою буде.

   Повз моїх ніг в коридорі пробіжала Тіна.

   Я повільно відкриваю двері кухні. За кілька секунд до цього, звуки шкварчання та готування якраз припинились.

   Мені абсолютно байдуже, якщо він обцейвотав усю мою кухню, хай іде, а я вже приберу, коли апатія пройде.

   Трохи привідкривши двері бачу, як він стоїть за плитою та ще й у фартусі! Де Лука його взяв? Та в мене з роду на кухні фартушка не було з тих пір, як живу одна!

- А? Оу, ти вже проснулась? - сказав він трохи схвильовано та одразу перестав робити те, що робив.

   Я сильно не дивилась за його діями.

- Ага... А ти якого дідька тут?!

- Я всього лише...

- Почекай!

- Що?

- Що це-е-е... За запах? - тихо кажу я та починаю все ближче підходити до плити.