21 розділ. Залиш мене тут або Марення

   Її голова просто непритомно рухалась від цього...

   Я запанікував і перші 15 секунд просто дивився на її обличчя.

   Потім наблизився трохи до неї, поки сидів на колінах, щоб послухати її дихання. Після, я перевірив її пульс на правій руці. Все, наче, було в нормі, оглянув її шию, ніде не було навіть натяка на маленьку царапинку.

   Але хто її зна, може випила щось таке?!

   Я зрозумів, що тре винести її з цього місця і викликати швидку негайно, проте, потрібно піти у більш незакинуту частину парку, бо якщо я сам шукав це місце годину, то як знайде швидка?

   Але тре ж було вийняти того ножа з руки, перед тим як нести її. Вона так міцно зжимала його в правій руці у непритомному стані...

   Я вціпився і намагався вирвати його. Вийшло аж із третьої спроби! Я випадково кинув його зі всієї сили, поки намагався вирвати. Коли обернувся, то побачив, що він своєю гострою частиною врізався та зупинився у такому положенні, в корі стовбура іншого широкого дерева, яке було в п'яти метрах від нас, там де трава вже повністю зникла.

   І знаєте що? На тому дереві я теж побачив вирізьблений надпис, коли раніше шукав і думав, що більше немає таких.

   Не знаю для чого, але я підійшов туди (проте, уже швидко, бо її ж потрібно хутчіш нести звідціля!) Подумав, може, щось важливе там буде написано, може якась підказка чи натяк того, що з нею сталося?

   Коли я підбіг до того дерева, з якого стирчав ніж, то побачив як п'ять разів повторювалась одна і та сама фраза "Все це закінчиться, все це закінчиться, все це закінчиться, все це закінчиться, все це закінчиться". Вже хотів повертатись до неї, але випадково помітив на тому ж дереві ще один надпис у самому низу "Бо я закінчусь)))"

   Від тих "веселих дужок" і самої останньої фрази мені стало гірше...

   Я підбіг до неї та обережно взяв на руки. Її голова лежала в мене на плечі, а довге розпущене волосся було майже все на моїй спині.

   Вона була дуже холодною, і це не дивно, в футболці і джинсах тут лежала невідомо скіки часу, при температурі плюс п'ять. А ви теж помітили, що цифра "5" почала якось часто сьодні фігурувати? У мене це викликало дивні відчуття.

   Але найбільше всього мене лякало те, що було невідомо чому вона тут лежала в такому стані та відколи це триває?!

   Підозрював, що можливо 3 години, бо зв'язок із нею у мене втратився ще після першої пари, а потім пройшло ще кілька, і плюс я ще шукав її годину... Слава Богу, що  в цей день не була мінусова температура!

   Я виніс її з цього "тайніка" крізь той самісічкий великий кущ. Посадив Марту на ту чорну велику лавку, щоб усі свої речі, що залишив тут, коли йшов туди, покласти всі в рюкзак і вдягти його на спину.

   Після того, як зробив це, то знову підняв її та пішов.

   Проте, виникла проблема... А де доріжки?! Де заасфальтовані доріжки?! Та твою ж...! Я не знаю, як так вийшло, чи то це місце так зачарувало мене чи що, але я забув де йти!

   Почалася паніка більша... До того ж я відчув, що її дихання починає "тихішати" на моїй шиї.

- Не вмирай, благаю...

   Я прекрасно знаю, що сенсу говорити щось нема абсолютно, проте, не міг цього не сказати тоді.

   У цей момент я дійсно зрозумів, що кохаю її! Тому що, просто словами не передати, як же мені стало погано на душі, коли подумав про те, що Мартусі скоро може не стати! Світ мені почав здаватися таким не милим тієї миті… Сонце ніби померкло перед очима.

   Я не хочу, щоб вона була моєю, ні, хочу, щоб була жива та щаслива і просто бути десь поруч біля неї, як друг (якщо бути з нею кимось більшим - це не моя доля). Тільки цього я хочу! Невже бажаю забагато?! Я б зробив усе для того, щоб вона була щасливою!

   Ходив ніби кругами по траві, не знаючи та не орієнтуючись уже ніде...

   Мені вже просто хотілось кричати "поможіть!", а телефон в цій зоні не ловив, так, неначе у найглухіший ліс зайшов!

   Згадав, що коли вперше бачив ту чорну лавку, то вона виднілась мені крізь листя берези. Почав її шукати.

- Будь ласка, я прошу тебе, протримайся ще трохи, Мартусь!

- Кхе-кхе-кхем!

   Раптом дівчина просто залилася сильним кашлем і тут же відкрила очі. Вона з шоком та повним нерозумінням дивилася на мене.

   Я дійшов до тої чорної лавки та знову посадив її на неї, щоб змогла відкашлятись.

   Марта прикривала рукою рота. Я простягнув їй пачку сухих серветок. Вона взяла одну та, відвернувшись від мене, плюнула туди. У неї, напевно, назбирується мокрота в легенях. Таки захворіла через те озеро!

   Після того, як відкашлялась у неї трохи "застіклились" очі від легких і щойно проступивших сліз. 

   Але які ж у неї були червоні очі... Я зроду не бачив таких! Невже вона знову не спала вчора, коли ми попрощались?!

   Виглядала дуже хворобливо, ще більше ніж учора.

   Ми кілька секунд мовчки дивились один одному в очі, поки Марта сиділа на лавці, а я стояв близько біля неї.

- Що... Кхем... Що ти тут робиш? - тихим та трохи хриплим голосом запитала вона.

   Я мовчки вкрив її голі руки курткою (раніше, через паніку, не подумав це зробити) та відповів:

- Як ти? Все добре? Потрібно викликати швидку?!

- Це не була відповідь на моє запитання...

   Ох, навіть зараз ти будеш якусь упертість проявляти?!

- Та яке це зараз має взагалі значення?! Головне скажи, як ти? Що сталося?! Чому ти втратила свідомість і скіки часу там пролежала?!

- Там? Ти виніс мене звідти? Чи де ти мене знайшов?

   Мене трохи насторожило це питання.

- А ти не пам'ятаєш де лежала?

- Ні, точніше... Ам, не зовсім... Все, як в тумані. Ти ж Лука, вірно?

- В сенсі?! Не лякай мене так, Марта! Так, я - Лука!

- Та, що ти кричиш... - продовжила тихо говорити вона.

   Її обличчя було дуже пригніченим, дипресивним та максимально зтомленим. Не тре було питати, щоб зрозуміти, що зараз їй на все абсолютно байдуже.