14 розділ

Скоро буде розділ "Я зможу звабити тебе за 3 секунди!"

   Високий скляний хмарочос почав виднітися перед дівчиною з вікна машини, коли вона вже пригадала все, що було.

- Вау, не знав, що в Тернополі є такі будівлі!

- Так, у нас є лише один такий, як типічний хмарочос з Америки, що повністю зі скла. І як шкода, що ця єдина будівля в нас – це всього лише нудний офіс - зітхнувши, відповіла вона.

- Еге ж, але саме в цьому "нудному офісі" робляться реальні гроші для абсолютно всіх працівників - задоволено посміхнувшись, відказав банкір.

- Хех, мені, як чистісінькому гуманітарію та просто творчій особистості, ніколи не зрозуміти таких, як ти. Монотонна робота вбиває мене.

- Як же я тебе розумію - відповів Лука.

- Ну, так, немає нічого дивного, чого я ще міг чекати від двох молодих людей з третього курсу дизайнерського коледжу? Звісно, там лише творчі особистості - тихо відповів він і почав паркуватися поруч із будівлею банку.

- Ну, це ти вірно підмітив... Саш?

- Що?

- Скажи, хіба тобі так не важко?

- Про що ти?

- Не важко жити подвійним життям? Невже ти ніколи не боявся, що всі, кому ти розбив серця, прийдуть до тебе вночі та задушать у ліжку?

- Що?! Та ти... Кхе-кхе-кхем! - він почав кашляти, бо захлинувся слиною.

- Март, я думаю зараз не варто, у тебе ще є сили з кимось розборки робити?

- Так! Кхе-кхех, я ще ніколи не був так згодний з твоїм другом! Думай краще про себе, чуєш?! – відповів Олександр, уже припаркувавшись та закриваючи рукою губи, поки кашляв.

- Хех, та не було б і діла мені до твого особистого життя, якби я не знала, що в майбутньому ти зламаєш життя ще як мінімум 50 - тьом дівчатам! Вибач, якби я могла просто поставити на тобі вічну табличку із надписом " Увага, дівчат, не підходьте, бабник!" чи ще щось таке, то я б так і вчинила та не чіпала тебе більше)

- Ти нариваєшся!

- А-ха-х, і така твоя дяка за те, що я допомогла тобі тоді перед директором знайти всі ті важливі документи, які були йому потрібні в той же день? Тю, він би звільнив тебе тоді, якби не я.

- Кхем... Для чого ти допомогла мені, якщо одразу знала, що я такий?

- Займаюсь персональною благодійністю спеціально для тебе - якось грайливо відповіла вона, підморгнувши йому в кінці. 

- Так, тобі вже точно голову перегріло всю від температури! - відповів Лука - Давай, виходимо!

- Пхех, добре-добре!

   У банкіра була дивна реакція на її жартівливий флірт, якщо це взагалі можна було так назвати. Він усе намагався зрозуміти своє ставлення до неї. З одної сторони вона нервувала його, бо вказувала на те, що хлопець не хотів згадувати, а з іншої - допомогла йому при першій же зустрічі не втратити роботу; через нього їхала в банк з температурою напевно під 38.0 чи ще більше...

- Постривай! - закричав зеленоокий, коли побачив, як дівчина сама відкрила двері і почала виходити.

- Не хвилюйся, здається у мене відкрилося друге дихання - відповіла вона, посміяючись.

- Ох, ти недавно не могла нормально ходити сама, не думаю, що щось могло змінитися, ти ж не приймала ніяких ліків чи ще чогось такого!

Але вона не послухала його, вийшовши з автомобіля сама.

Хлопці швидко вийшли, щоб притримати, якщо почне падати, але на диво вона стояла так, наче нічого не сталося.

- Ти взагалі людина чи хто?! Та раніше мала не живий вираз обличчя, така слабка здавалась, а вже стоїш твердо на ногах, неначе сонце енергії одній тобі засвітило щойно! - здивовано промовив банкір.

- Одногодинний сон творить на мені чудеса, а-ха-х! Ну і ще діло в тому, що ми не такі, як ви. Це ви, хлопці, можете лежати в ліжечку і з температуркою 37.5 хникати "О, ні, помираю!", а дівчата можуть і з 38.9 ходити по магазинах, на роботу, на город, ой, та де там ми ще не ходимо в такому стані – сміючись, сказала вона.

- Хех, а я від тебе іншої відповіді і не чекав - відповів Олександр - Дякую.

- За що?

- За те, що тоді допомогла мені в парку. А якщо хочеш поговорити тільки про мене, то давай завтра якось зустрінемось, будь ласка, не влаштовуй ніяких сцен на моїй роботі.

- Добре - спокійно відповіла вона, - Це все що я хотіла почути.

- Що ж, Лука, не вірю, що кажу це, але тобі теж спасибі.

- За що? Ого, що це раптом на тебе найшло?

 - Та просто за те, що був з нею, бо сам би я не витримав, але тепер я думав ти помітив, що став третім зайвим тому, можеш йти.

- Що? Ах-х-х, а я то думав з чого це раптом такі дяки мені пішли? Пф-ф-ф, а ти просто прогнати мене знову хочеш…

Банкір розсміявся. Лука був здивований, бо вперше побачив його щирий сміх.

- Що за день сьогодні ? Все таке дивне - сказав він, все ще сміючись

- Ти... А де Марта?

- Як де? Та вона ж... Марта?!

Вони двоє повернулися від машини в сторону банку і всюди почали шукати її.

- Марта, бляха, це не смішно, ти де?! - нервово запитав чоловік.

Раптом йому прийшло повідомлення на телефон зі звуком тоненького дзвіночка. Він тут же вийняв його з кишені чорних штанів.

- О, я вже й забув, що ми з нею обмінялись номерами...

- Що вона пише?

- "Хлопці, ну шо ви там стали, я вже чекаю вас у вестибюлі офісної будівлі!" - прочитав він йому.

- Що? Вона вже там? Сама дорогу перейшла і добігла до виходу менше ніж за кілька хвилин?!

- Так, схоже цій "особливій" немає чим зайнятись окрім того, як швидко побігати з температурою - саркастично посміхнувшись відповів Олександр.

- Не те слово... Короче йдемо вже!

- Яке "йдемо",  я сказав ти можеш йти.

- Вона написала "хлопці, чекаю" тому я теж йду, проте, навіть якби не писала, я б все одно пішов! Слухай, чим я тобі заважаю? Сам же сказав, що тобі легше, коли я з нею. Чи може вона і в твоє сердечко пірнула, що так хочеш із нею без мене залишитись?

- Що за чухню ти тільки що ніс?! Звісно, ні, та не дай Бог мені в таку, як вона... Окей, йдемо вже!