11 розділ

- Ой, все, відчепись Інна, ми просто друзі! - різко відказала Марта.

Після чого лягла головою на парту, простягнувши дві прямі руки.

   Його роздуми відволік вигляд її лежачої спини, яка тепер ще більше тремтіла. Він вийняв свою куртку зі спинки крісла і накрив її.

- М? - трохи здивовано подивилась вона на нього, не піднімаючи голови з парти.

- Навіть не думай відмовлятися, тобі вона зараз потрібна. - сказав він, дивлячись на неї зверху вниз, поки сидів, а вона лежала.

- Дякую, - м'яко відповіла вона, після чого підвелася і одразу одягнула її, запхавши руки в рукави та застібнувши блискавку до самої шиї.

Що змусило його на мить посміхнутися.

- Що-о-о? - смішливо та весело запитала вона, теж посміхаючись.

- Та нічого, зовсім нічого, я просто намагаюсь зрозуміти тебе та твою логіку... Серйозно, насправді у мене не було раніше проблем з тим, щоб розуміти дівчат, але ти-и-и! Ти точно... Особлива.

- А-ха-ха-ха-х! Прозвучало так, ніби я "особливо обдарована розумом". - сказала вона і так тихо, але дзвінко засміялась, що більшість почули, проте зробили вигляд, ніби ні.

   Той сміх чомусь дуже сподобався Луці. Її голос взагалі одразу запав йому в душу ще при першій зустрічі. Його дивувало, як різко він міг змінитися у неї, наче у якогось професійного актора, коли останній має зіграти швидку зміну емоції. Якщо вона була чимось задоволена чи щаслива, то говорила так ніжно і м'яко, ледь не першим ангельським голоском, але варто було її розізлити, як той м'який тон одразу мінявся на другий і в особливих випадках на третій голос.

   Хлопцю просто стало цікаво, яким голосом вона може співати. Марта дійсно здавалась йому особливою у всіх значеннях цього слова. Особливий білосніжний колір шкіри, особливий перемінливий колір очей, як її характер та емоції. 

   Марта любила психологію та багато цікавилась нею, проте він ще більше. Тому вона була цікава йому у всіх аспектах, і як особистість, і як людина, і як дівчина, і як та, що має цю не зрозумілу силу всередині себе, Луці просто хотілось вивчати її все більше, більше й більше.

- Ой, ні, та я не розум мав на увазі, а логіку твою, я просто намагаюсь зрозуміти чим ти керуєшся, коли обираєш того кому можна довіряти? Серйозно, мені - ні, а от йому - так? Можна?! Людині, яку ти знаєш ще менше часу ніж мене?

- Оу, ти серйозно?! - сказала вона і на її обличчі чомусь з'явилось обурення.

- Серйозно!

Вона повільно підняла голову з парти та підвелась.

- Вау, ти дійсно це серйозно? Тепер я стала видом гриба "бліда поганка", яка дражниться із закоханим хлопчиком? - запитала дівчина з абсолютно серйозним виразом обличчя, дивлячись йому прямо в очі.

Цей погляд був такий глибокий та пронизливий, що йому навіть здалось, ніби вона уже все про нього "прознала".

- Що?!! Як? А?! Ти... Ти дійсно можеш читати думки, я знав! - з шоком сказав Лука, закривши лодонею очі.

- А-ха-х, що ти робиш?

- А хто тебе зна, може через очі читаєш, як у фільмах!

- Що??? А-ха-х, а ти вмієш підняти мені настрій! Ні, заспокійся, я не читаю думки, принаймні не завжди...

- Ага, так, заспокоїла!

- Ой, та відкрий очі!

- Ні! Допоки ти нарешті не поясниш, як працює твій дар!

- Розумієш, тут таке діло... Мені лінь! Хах, і погано трохи, сам знаєш) Але, щоб ти був спокійним, поясню хоча б про "читання думок".

- Ой, дякую, що проявили до мене таку милість, Марто - саркастично посміхаючись сказав він.

- Але тоді коли ти забереш руку з очей.

- Окей...

- Добре, а тепер слухай, бо другий раз я не повторю.

- Та я навіть не сумнівався в цьому!

- А-ха-х, так от, я можу читати думки, але не завжди, не в будь-який момент, коли мені захочеться, а тільки тоді, коли це буде необхідно.

- В сенсі "необхідно"?!

- Ну-у-у... Як сказати... Короче, коли у людини виникло якесь непорозуміння з кимось/чимось, чи проблема якась, і вона багато думає про це, гризеться, то я тільки-но гляну на неї - одразу побачу її думки і вирішення її непорозуміння, навіть якщо те діло зовсім не стосувалося мене.

- А-а-а, ясно.

- Точно все зрозумів? Я, звісно, знову не поясню навіть якщо ні, але просто питаю)

- Пхех, так, не хвилюйся, зрозумів, дякую, хоч щось в твоїй "силі" тепер розумію!

- Прошу. А тепер про те, що ти подумав, Лука, ну кого ж я попереджала там в коридорі про те, що стаю іншою через температуру! Сам лікар мені говорив, що мій організм сприймає температуру не так, як більшість людей!

- Ну взагалі - то ти просто сказала, що стаєш весела , і все! Стоп, що лікар сказав? А така особливість пов'язана з даром?

- Не знаю, сорі, моя вина, я забула тобі сказати, що окрім того, що весела, ще можуть бути різкі перепади настрою, як під час вагітності…

- Що? А-ха-х, так я точно це помітив!

- Найсмішніше те, що лікарі завжди жартують, що мій майбутній чоловік "пізнає", якою я буду під час вагітності ще до її початку!

Вони двоє трохи хіхікнули.

- На що я завжди їм жартома відповідаю:  "Не хвилюйтесь, його вже не буде поруч зі мною, він та його нервові клітини просто не виживуть!"

-  Уже співчуваю твоєму майбутньому - сміючись сказав він.

- Тобто самому собі?)

- Що?!

- А-ха-ха-х! Жартую!

- Ох, йо, яка ж ти в нас жартівлива від температури, ага, жарт просто на мільйон, я поплескаю -_- ! - сказав він з кам'янним виразом обличчя і дійсно поплескав у долоні кілька разів.

- Ну, так от, як ти бачиш у такому стані я не контролюю свої жарти. Вони можуть бути дурнуваті в більшості випадків, як цей, і той, коли я щось дивне на твоєму плечі зробила, тому не сприймай це серйозно! Я ні в якому разі не хотіла тебе образити, якщо ти у нас такий чутливий, то тобі краще не спілкуватися зі мною поки я хворію...

-Ні, тепер все нормально, я дійсно занадто це сприйняв, ти просто з самого ранку поводила себе так... ну розумієш...