9 розділ

- Ем... І знову привіт, - трохи невпевненно сказав він.

- Ух, ти ж йо! Лука, чому так лякаєш?! Ах-х-х! - здригнувшись від неочікуваності, сказала вона, коли побачила його біля входу.

   Він стояв на відстані одного метру від неї. Хлопець побачив перевдягнуту в сухий і чистий одяг дівчину, але все ще з мокрим волоссям, зв'язаним у дульку. В умивальнику були її промоклі речі, які вона так старанно вижимала від великої кількості води.

- Вибач, не хотів злякати, але двері не були закриті, щоб постукати.

- Це так, але міг йти хоча б не так тихо і беззвучно, ніби якийсь хижак! І давно ти тут? Підслуховував мене?!

- Ні, ти що! Я лише прийшов… -

- Щоб таки змусити мене піти додому? Хах, дарма стараєшся! Повертайся на пару!

- Я прийшов не тільки через це. Ще я просто хотів дізнатись чи все з тобою добре... Розумієш, просто хочеться спитати: "як ти?" , " все добре?" А також сказати: " я бачу, що ти розбита не тільки фізично, а й морально, але намагаєшся це замаскувати, дуже добре замаскувати... Проте я знаю, що тобі не легко, і що ти прикидаєшся, коли посміхаєшся зараз! Я просто хочу дізнатись як ти, без жодної притворності, розумієш?!

   Він говорив усе це дійсно щиро, від серця, хвилюючись про неї.

   Дівчина завмерла, слухаючи це все. Навіть перестала вижимати одяг у крижаній воді, холодними червоними руками. У коледжі рідко бувала тепла вода.

   Вона була перевдягнута у звичайний, оверсайсний, теплий і м'який спортивний костюм, чорного кольору. Без будь-яких надписів чи картинок. Мішкуваті штани і таке ж велике худі, у якому не було видно її великих грудей і тонкої талії.

   Він опустив очі і помітив, що взуття було те саме, що й тоді, коли Марта вся мокра зайшла у клас.

   Дівчина мовчала, навіть після того, як він закінчив і по-особливому вдивлялась в його обличчя та сяючі зелені очі.

- Що? Що таке? Чому так дивишся на мене?

- Ти знаєш... - раптом заговорила вона - Я дійсно намагаюсь зрозуміти щирий ти зараз був чи ні, проте якщо це була всього лише гра, то тобі потрібно було йти на акторську майстерність, а не в наш коледж.

- Це не гра! Скажи, хто тебе так образив, що ти тепер нікому не довіряєш настільки?

- Життя! Життя образило мене, коли дало цей дар! Без нього було б легше! Без нього я б точно знала, що люди поруч зі мною, тому що хочуть цього, а не тому, що їм потрібен перший білетик у черзі на мою допомогу! Без нього ніхто б не підлизувався до мене! Без нього я б висипалась, як усі нормальні люди! Без нього я б не втратила віру у добрих людей! Без нього ніхто б не обманював мене та не використовував, як безкоштовний робот-помічник! І накінець, без нього я б не промокла до нитки сьогодні і не пропускала б ті довбані пари так часто та не була б змушена завжди вчити 3 або навіть 5 семінарів за один день!

   Кажучи це все, вона вже просто надривалась, стримувалась, щоб не закричати, але говорила голосно. Намагалась бути тихою, щоб ніхто в інших класах не почув, але видно було, що це був її крик душі. Той крик, який вона, ніби тримала в собі роками, не відкриваючи нікому.

- Якщо ти так само, як усі інші, думаєш, що я придумую, що все це фігня собяча, брехня, що я не зтомлююсь від усього цього і просто сачкую, коли відпрошуюся з пар або запізнююсь на них – то пішов ти... Подалі!

- Я так ніколи не думав. - тихо і спокійно відповів він, розуміючи, що це тільки початок і їй потрібно буде виговоритись.

- Навіть якщо цього ти про мене не думав, то думав інше - що я відьма!

- Я тобі казав, що не подумаю так про тебе, хоч твої одногрупники почали говорити про це...

- Одногрупники? Може Таша? Окей, менше з тим, ти, бляха, взагалі знаєш, як я провела вчорашній день "відпочинку" вдома?!

- Як?

- Я готувалася цілий день до п'яти семінарів! Інші дні просто фізично не могла! Перефоткала у всіх конспекти і мусила той почерк розбирати! Знову не виспалась! І я сьодні точно не піду тільки через якесь нещасне "озерце", яке вирішило зіпсувати мені день!

- "Озерце"?! То ти в озеро впала?!

- Так, скупалась смачно, але якби ж це сталось випадково... Ні, свідомо стрибнула!

- Чому?! Вода ж там зараз у таку погоду така крижана! Та ще й льодом покрилась...

- Так, весело! Довелося розбивати льод голими руками, щоб врятувати... Не важливо...

- Як не важливо?!

- А так, не важливо! Зараз мова не про те! Так от, Лука, послухай, кажу зразу, щоб ти зрозумів і не діставав мене із тим "тобі треба додому", я не для того вчора весь день і всю ніч готувалась до 5 семінарів, щоб зараз, як якась боягузка піти тільки через "холодну водичку"!

- Так, я розумію але... -

- Не розумієш! Ніхто! Чуєш? НІХТО, ніколи не намагався по-справжньому зрозуміти мене і те, як мені дійсно важко жити і справлятися з оцим "даром"! Всі цвірінькають "ой, ти, як гадалка/ворожка/відьма, просто язиком понателіпала те, що потрібно людям і пішла, нічого фізично ж не робиш!" Пффф, брехня! Сьогодні фізично в озеро стрибнула! Та якби ці розумники пожили хоча б день у моїй шкурі, то тут же вимагали б повернення до звичайного життя і забирання цього дару з них! А деякі може й навіть стрибнули з моста на моєму місці... Ах, короче, більше ніколи не говори  мені "Я розумію тебе"! Це дратує так само сильно, як деяких людей слово "заспокійся", коли вони злі.

- Добре, окей, вибач, більше не буду! Я дійсно не можу зрозуміти тебе у повній мірі, але принаймні намагаюсь!

- Ага, ну молодець, що намагаєшся, а тепер іди та в аудиторії нашій понамагайся!  - сказала вона і продовжила вижимати свої чорні штани в умивальнику.

- Я не повернусь. - абсолютно спокійно, але водночас рішуче заявив він.

- З якої це дибки?! Тобі нагадати, де аудиторія? Наш хлопчик заблукав? Ти тут уже третій день, наче, тому просто вали!

- Можеш говорити що хочеш, але я не піду.

- Ах-х-х, трясця! І чого ти цим добиваєшся, геній?!