6 розділ

Привіт! Друзі, якщо вам сподобався цей твій то поставте вподобайку і підпишіться!) Вам не важко, мені приємно ^^

Якщо у мене наберуться 35 підписників, то вийде 2-3 нові глави Дару за один день.  

- А? Ей! Альо, гараж, а куди це ми так дивимось?! - ледь не вскрикнула від шоку і зніяковіння Марта.

   Після чого він одразу прийшов до тями, а весь клас, який і без того дивився на нього, тому що він новенький, який перебував тут лише кілька хвилин, тепер повністю спрямували всю свою увагу на хлопця.

- Я?! Я... О-ой, ні, я не туди дивився!

- Ага, так, звісно! - вже не ніяковіючи, а зі злістю сказала вона.

- Чесне слово, ти поняла усе не так!!!

- Що поняла не так, а?! Я прекрасно побачила, як ти вилупив свої прожектори на "них", так що аж світило за три райони далі!

   Весь клас просто стримував себе, щоб не засміятися, бо всім було цікаво, куди зайде цей діалог далі. Ситуація і так була смішною, але ще більшої кумедності їй надавали репліки Марти. Вона часто, коли злилась, могла говорити якісь смішні порівняння, фразеологізми або велике поєднання діалектних слів.

   Після її докорів йому стало дуже соромно. Він злегка почервонів. Вони двоє забули, що взагалі не одні зараз у приміщенні.

- Ні-ні-ні! Послухай!

- Я не збираюся слухати! Краще пересядь на іншу парту! Бо хто зна, куди ще будеш мені дивитися!

- Що?! Ні-і-і! Я не буду! Та й раніше я теж цього не робив!

- Лука, бляха, я спалила тебе, просто признайся вже або хоча б не заперечуй очевидного!

- Послухай мене, прошу! Я просто тупо сидів, не рухаючи очима і дивлячись в одну точку, а в голові думав про життя, все! Я навіть не бачив, що відбувається у тій точці, на яку я дивлюсь! - швидко, але розбірливо протараторив він, намагаючись зробити максимально чесний вираз обличчя.

- Так, кхем, дійсно буває таке… - раптом втрутився в діалог учитель.

- Що?! - водночас сказали вони двоє, почавши оглядатися на всіх своїх одногрупників.

   Вони наче згадали, де знаходяться.

   Дівчина одразу ж сіла на своє місце, закривши рукою обличчя на кілька секунд та трохи зітхнувши.

- Оу, ну Сергіє Володимировичу, нащо ви перервали наших голубків? - з обуренням і водночас смішком сказала якась дівчина з класу.

- Інна, помовчи, будь ласка! - голосно сказала Марта.

- Що... Що ви хотіли сказати, Сергіє Володимировичу? - запитав Лука, ніби сподіваючись, що вчитель чисто із чоловічої солідарності хотів йому допомогти і якось оправдати.

- Ну, я хотів сказати що, Марта, таке дійсно буває… -

- Що буває?! - раптом перебивши вчителя, заговорила вона - Щоб отак дивитись захотілось?! Міг би це хоча б трохи менш палівно робити, а то такими очиськами витріщився, що я не… -

   Імовірно, вона була така знервована через те, що не спала нормально кілька ночей. Її дійсно було легко вивести з себе в цей день навіть найменшою дрібницею.

- Марта! - уже від сорому скрикнув Лука, теж перебивши її - Перестань усе перекручувати, не так було!

- Тепер хочеш з мене дурну і сліпу зробити?!

- О-о-о, вони знову почали, а-ха-х! - тихо сказав хтось із класу. 

Деякі почали перешіптуватись між собою:

- Не знаю хто цей новенький, але він такий гарний і милий!

- Та-а-ак! Не пощастило тільки, що він уже зайнятий, е-хе-х!

- Нє ну народ, скажіть, ви що, не бачили цього? Чи я одна така особлива це побачила? – несподівано звернушись до класу, сказала вона.

- Ну, ти дійсно у нас особлива через свій дар, - знову заговорив учитель, про якого вже всі встигли забути – А-ха-х, все, досить, яку ви тут драму створили. Мартусь, я хотів сказати, що таке дійсно буває, коли задумався про щось і дивишся в одну точку, я бачив обличчя Луки в той момент, поки ти ставила куртку і можу з упевненістю сказати, що він просто задумався, та й настільки задумався, що різко перестав говорити.

- Ви дійсно бачили?

- Так, а ще я бачу, що дехто знову прийшов на мою пару не виспаним і тому біситься через те, чого насправді не було.

   Вона сонливо протерла очі рукою.

- Так, можливо ви праві…

- Знаєш, ти можеш піти з пари.

- Справді?

- Так, тобі це дійсно потрібно, я бачу.

- Добре, - відповіла вона, позіхнувши.

- Але ж ви казали, що сьогодні буде нова важлива тема і… –

- Тс-с-с, - перебив вчитель когось із класу - Хай іде.

- Дуже дякую вам за розуміння, Сергіє Володимировичу, я дійсно почуваю себе якось не дуже - сказала вона зі слабким і сонним виразом обличчя, коли вже вдягнула куртку і встала.

   Дівчина почала одразу направлятися до виходу з класу, навіть не прощаючись з ним.

- Папа, - сказав хлопець їй у слід

- А? Угу, па - тихо відповіла вона і вийшла, не оглядаючись на нього.

- Ви завжди так легко відпускаєте її?

- Ні, Лука, в більшості випадків коли бачу, що вона не виспалась, тому що, повір, вона в такому стані дійсно може ставати ду-у-уже нервовою і агресивною, хоча по натурі своїй завжди була дуже спокійною і доброю дитиною, але якщо Марта сонлива та ще й змучена від ранкової допомоги людям, о-о-о, що тоді виробляться на моїх парах! Тому краще її відпустити, щоб не мучила і нас, і себе.

- О, це дійсно мудре рішення, сподіваюсь всі вчителі тут, у ставленні до неї, такі ж розуміючі, як і ви.

- Ну, як коли, спершу я скептично ставився до її "бачення" і казав щось на кшталт "припини весь час говорити те саме і запізнюватися на мою пару, просто встань раніше і ти взагалі не можеш стомлюватися від того, чого у тебе немає!"

- Ага, так думало більшість людей про неї на першому курсі, - сказав хтось із класу.

- Так, бідолашна, у той рік їй пришлось зовсім не легко, тому що ледь не всі вчителі її возненавиділи через, як нам здавалось, "зухвалу поведінку і дурні виправдання". Я сам шкодую, що раніше міг бути таким суворим із нею, але все змінилось, коли вона врятувала життя моїй доньці.