5 розділ. Її форми і талія...

   Привіт! Друзі, хочу повідомити що скоро почну також активно викладати продовження твору Визволення, можливо тим хто читав початок він міг здатися нудним, але повірте, з 4-5 розділів там почнеться багато цікавого екшену, головний герой зашуганий, бо пережив багато чого важкого, але дівчина, яка появиться через кілька розділів вилікує усі його психологічні травми.

   Все, вибачте за затримання, приємного читання, кінець буде смішним)

- Ти питаєш це у людей чисто із ввічливості чи тому що ти дійсно не знаєш цього?

- Лука!

- Ну та що?! Мені просто цікаво!

- Короче, мене звати Марта, а тебе як?

- Аня.

- Приємно познайомись, а це мій друг Лука.

- Теж приємно познайомитись, але... Що у вас тут відбувається? Це у вас такі жарти чи локальні меми про те, що ти все бачиш чи...

- Так! Це наші жарти і меми, не звертай уваги!

- Чесне слово, я більше так не можу! Ти зводиш мене з розуму тим, що ніби спеціально не розказуєш і не пояснюєш мені нічого про своє "бачення"! - уже не витримавши, швидко протараторив він.

- Ну от бачиш, Анічка, просто наші жарти - сказала вона усміхаючись та все ще дивлячись на неї, зовсім не звертаючи уваги на нього.

   Цим вона ніби дражнить його та водночас зацікавлює і інтригує ще більше.

- О, чудово, тепер мене взагалі не існує?! - саркастично запитав він, осудливо і трохи роздратовано дивлячись на неї.

   Аня мовчала, бо завжди ніякого почувала себе при нових знайомствах. Вона взагалі не була такою впевненою у собі, своїй поведінці та діях на відмінну від цих двох.

   Після його слів, Марта підійшла до нього ближче, чого він явно не очікував і прошепотіла в саме вухо:

- Будь ласка, закопай свій інтерес і невдоволення, поки я не відведу Аню в її аудиторію! Май совість, блін, дівчинка дуже сором'язливий інтроверт! Боїться слово вставити і спитати щось важливе, поки ми розмовляємо!

- Ой, добре, вибач - теж шепотом відповів він, відчувши легкі мурашки на шиї від її неочікуваної дії.

   Вона одразу відійшла від нього і продовжила говорити з Анею.

- Якщо що, я не про тебе шепталась йому, не подумай.

- О, нічого, розумію.

- Знаєш, ти напевно здогадалась, що ми теж вчимось у цьому коледжі, який біля парку.

- Ага.

- Ну от, давай тоді разом підемо, ти знаєш, яка у тебе аудиторія і розклад на сьогодні?

- Ні.

- Добренько, тоді йдемо, я думаю, що зможу знайти твій розклад, якщо його ще не перенесли з першого поверху.

- А, добре - тихо відповіла вона і почала слідувати за білошкірою дівчиною.

   Лука йшов біля Марти, з правого боку, а Аня з лівого. Йдучи посередині них обох, вона намагалась створити активний діалог, але все було марно, їхня нова знайома була надто сором'язливою і не говіркою. Аня часто могла відповідати лише "так", "ага", "ні" і все. Тому діалог в основному вели знову вони двоє.

   Чорноволоса низька дівчина з гетерохромією була невпевнена в собі через свою зовнішність і через те, що за все життя мала мало друзів, вона не знала, як комунікувати з людьми і вести активний цікавий діалог у нових колективах. Аня дуже нервувала, бо розуміла, що скоро настане момент, коли їй доведеться відчинити двері до нового класу і побачити своїх одногрупників.

   У неї були гарні великі очі: одне жовто-карого, а друге світло-блакитного кольору. Густе, розпущене довге волосся, що досягало трохи нижче її талії. Була одягнена по-простому. На ній були звичайні сині джинси і "оверсайсне" худі білого кольору, без жодних надписів чи картинок. Поверх куртка ніжно - бузкового відтінку і звичайні білі кросівки. Але щось було у тій простоті, щось таке, що з легкістю могло б притягнути увагу багатьох людей протилежної статті, але Лука ніби не помічав Аню, бо вже давно сфокусував усю увагу на своїй новій подрузі та розкритті її дару.

...

   Коли троє підлітків дійшли до входу у коледж, то одразу почувся дзвінок на пару.

- О, ні! Я запізнилась в перший же день!

- Не хвилюйся, ти запізнишся максимум на хвилинку. Може вчитель ще навіть не встиг прийти, - заспокоюючи її промовила Марта.

- Так, у тебе, напевно, немає першої пари, а ми ось із нею взагалі на всю першу запізнилися, і сьогодні, до речі, теж мій перший день тут, але я зовсім не хвилююся, - посміхнувшись і, вже вконтре засвітивши своїми ямочками на щоках, сказав Лука.

- Хех, було б добре, якби виявилось, що я вчусь з вами, - відповіла Аня, з легкою і трохи тривожною посмішкою - Якби ми втрьох запізнилися, було б інакше.

- Ех-х-х, так, я й сам хотів би, щоб виявилось, що ми вчимось разом, але таких див і співпадінь не буває.

- Ага, так… - якось дивно і тихо сказала Марта, почавши дивитись на стіни в приміщенні.

- Що це "ага, так" значило? Оу-у, невже ти хочеш сказати, що знаєш...

- Ні, просто, ні!

- Ага, ага, я вже бачу це в твоїх очах, а-ха-х!

- Ні-і-і!

- Та-а-ак!

   Вони двоє почали розмовляти, стоячи близько один до одного і дивлячись прямо в очі, при цьому говорячи це з такими усмішками, ніби дізналися, де знайти мільйон.

- Добре, кхем, не знаю, що у вас там відбувається, але, Марта, скажи, де розклад?

- У неї в голові) – весело та насмішкувато відповів Лука - Ай!

   Після чого вона трохи вдарила його в плече.

- Що?! Ну от що?! Всерівно потім вона все дізнається! Чому тобі вже конче тре це приховувати від неї зараз?!

(У творі часто можуть лунати діалектні слова з західної України або їхні скорочення, тому що у нас люблять скорочувати слова, наприклад говорити "тре" замість "треба").

- Короче, просто скажіть мені вже хтось, де той розклад?! Будь ласка, мене напрягає той факт, що в коридорі нікого немає і ми тут зараз єдині не на парі!