4 розділ

Щиро дякую усім хто підписався на мене! Ви дійсно мотивуєте мене писати далі! :3

Всім приємного читання, 5 розділ буде вже завтра! Буду намагатись не робити таких затримок, як з 4 розділом, але це трохи складно, тому що я сама зараз проживаю студентське життя)

- Так, дар, який був даний мені ще при народженні, але сталося це за дуже дивних обставин... Хоча, можливо, комусь вони можуть здатися зовсім не дивними.

- Проте розкажи, як це сталося?

- Хм, ти напевно після цього будеш боятися мене - сказала вона, ухмильнувшись.

- Ні, зовсім ні, давай, розказуй.

- Ахах, добре, бачу тобі вже не терпиться, але одразу скажу, що я відьма)

- Що?!

- А-ха-ха-х, жартую, хоча багато хто вважає мене саме такою, скільки б я разів не намагалась пояснити людям, що це не так.

- Я цього не подумаю, але більше так не жартуй.

- А що таке? Злякався?)

- Багато хто думає, що це міф, але насправді відьми існують в нашому світі, вони страшні люди, своїми порчами, чорною магією і так далі, можуть змусити людину важко захворіти або навіть вмерти. У моєму під'їзді колись жила одна така. Хочеш смійся і не вір , але кілька моїх знайомих реально постраждали через неї. Це дуже страшні речі! Тому якщо ти дійсно захоплюєшся чимось подібним...

- Ой ні-і-і, ну що ти, не хвилюйся, я дійсно пожартувала, добре, більше так не буду. Я сама теж знала  про їх існування, але не думала, що вони живуть так близько до людей.

- Повір, вони набагато ближче ніж здається більшості...

- Але я точно не одна з них! Не хвилюйся, як я вже сказала, цей дар дістався мені ще при наррджені, і я не робила ніяких магічних ритуалів, щоб він у мене появився, ні, це сталося само собою…

- Точно? А може твоя мама робила щось таке?

- В сенсі?! Про що ти?

- Може вона робила якісь заговори над тобою, коли ти була ще у неї в животі? І тому при народженні ти вже-

- Ні! - рішуче сказала, вона перебивши його, - Моя мама – віруюча в Бога людина, вона ніколи б не стала займатися подібними речами! Припини, ти теж як усі шукаєш тут якийсь підвох і магію.

- Вибач, але ти сама почала це, коли пожартувала, що відьма.

- А... ну так, просто захотілось чомусь, не знаю, часто вже таке бувало, що я пояснюю це, а мене називають саме такою і ледь не клеймо на все життя ставлять.

- Це дуже шкода, але думаю, що більшість все таки про тебе так не думає.

- Ага, всі вичитали, що колись, коли спалювали відьм на вогні, то робили це саме з зеленоокими дівчатами й жінками, а у мене вони якраз такі, і тому почалося... " Ой, а це лінзи чи в тебе вони дійсно зелені?" "А ти відьма якого рангу? " "У тебе напевно є мітла літаюча і чорний капелюх вдома?" Пфф, "розумні" вони люди, Лука!

- Не звертай на них уваги, у самих немає ні адекватної логіки, ні розуму. До речі, у тебе не чисто зелені очі, якби у тебе вони були такими, як у мене, я б ще на відсотків п'ять зі ста зрозумів цих дивних людей.

- А-ха-х, так, мої очі здалеку взагалі здаються не зеленими, а темними якимись, сірими чи карими. До мене потрібно підійти на відстань трохи меньше одного метра, щоб побачити, що вони мають зелений відтінок і... А?!

   Лука посунувся ближче до неї, і тепер сидів так, що їхні ноги майже торкалися одна одної. Він подивися їй дуже близько прямо в очі.

- Вау! У тебе дійсно неймовірно-рідкісний колір очей! Поки я гуляв з тобою на відстані лише одного метра, все одно не міг зрозуміти чи мені здається, що вони зелені, чи вони насправді карі, сірі, сіро-карі, а тепер... Я дійсно бачу, що вони зелені з сірим та навіть трохи жовтуватим відтінком по бокам зрачка! Вау, просто вау, дуже красивий колір очей!

- Д-дякую, - почала трохи заїкатись вона від такого несподіваного наближення хлопця - Я тільки нещодавно зрозуміла, що у м-мене очі-хамелеони, вони часто міняють свій колір в залежності від погоди і освітлення, т-ти здивуєшся, коли побачиш, які вони у мене стають на сонці.

- З нетерпінням чекатиму цього моменту - сказав він, посміхнувшись милою і приємною посмішкою, від близького бачення якої у неї перехопило дух. Вона ніби на кілька секунд забула, як дихати.

- Хе-хе-х, але сьогодні сонця не буде за прогнозом, тому-у-у... - ніяково сміючись сказала вона і посунулась від нього на кілька сантиметрів - Іншим разом побачиш.

- Ага, то що там про твій дар?

- А?

- Я питаю про те, як виник твір дар, ти ж хотіла розказати про це.

- А ой, точно!

- А-ха-х, ти вже забула про це?

- Пхех, ну наш діалог різко перейшов на іншу тему і я не - ...

   Раптово розмова обірвалась, коли Марта чомусь замовчала і почала пильно дивитись прямо.

- Ем... Що? Щось сталося? Ти щось побачи-

   Вона різко встала і почала повільно підбігати туди куди дивилась раніше, залишивши його одного спантеличеним на лавці.

   Лука уважно і з зацікавленістю стежив за дівчиною, яка зупинилась, добігши до найближчої доріжки-бруківки у цьому парку.

   Вона стояла посередині доріжки, боком до Луки, недалеко від нього і дивилась прямо, ніби чекаючи, що хтось або щось зараз з'явиться біля неї.

   Хлопець мовчав, боячись відволікти її від того, на чому вона так сильно сконцентрувалась.

   В якийсь момент подув сильний вітер і її золоті кульчики-кільця почали похитуватись. Вона злегка прищурила очі, бо він дув прямо їй в обличчя, але дівчина навіть не думала обернутись у протилежний бік вітру.

   Раптом Марта злегка зігнула коліна і за лічені секунди стрибнула, якнайшвидше піднявши праву руку.

   Лука не розумів для чого це було, адже він не бачив, щоб щось летіло, але вона наче впіймала дещо.

- Амм... Ти зловила щось?

- Так - відповіла вона, показавши в руці купюру 1000 гривень.

- ЩО?! Як?! Як ти змогла, якщо не було навіть помітно, щоб вони літали?! Я розумію, ти щось там бачиш наперед, але у тебе, що ще є дар прискоренної реакції і супер слуху чи що?! Ти впіймала їх з якоюсь надприродною швидкістю і -