3 розділ

Не судіть книгу лише по перших розділах, далі в майбутніх буде дещо цікавеньке та дуже смішне ;)

- Вау, одразу помітно, що це коледж дизайну, споруда має такий гарний вигляд, вишуканий і зі смаком, - захоплено сказав він.

- Так, і він майже новий, був побудований 5 років тому. 

- Знаєш, він схожий на тебе.

- Чому?

- Теж виглядає молодшим за свої роки.

- А-ха-х, давай йдемо вже.

- Але до кінця пари напевно залишилося мало часу, який нам сенс приходити на останні кілька хвилин?

- Так, я хочу завести тебе в гуртожиток, щоб ти залишив там валізу.

- О, добре.

   Вона завела його на задню частину коледжу і відкрила двері. Лука зайшов за нею.

   Усередині гуртожиток був не найкращим, але й не найгіршим. Усе було новеньким, проте на сходинках деінде можна було побачити плями від пролитого алкоголю та інше сміття. Пахло перегаром. Вони двоє трохи закашлялися.

- Кхе-кхе-кхем, тут завжди так?!

- Хотіла б я сказати що ні, але так, кхем. Студенти часто можуть випивати, але особливий треш відбувається на вихідних. В ті дні це місце перетворюється на шалений притон алкогольних вечірок, на які приходять студенти навіть з інших коледжів. Тут рідко буває тихо, хіба що тільки зранку, як зараз. Ну і, звісно, як же без тарганів, і до-о-овгих, протяжних черг у душ і туалет зрання!

- Жах, я сподіваюсь, ти тут не живеш...

- Не хвилюйся, я живу на зйомній квартирі, так як і ти)

- Фух, це добре! Стоп...

- Що?

- Ти знову робиш це!

- В сенсі?!

- Я тільки зараз усвідомив, що не говорив тобі, що живу на зйомній квартирі, коли ти сама про це згадала тоді, коли ми гуляли!

- Еммм... Що? Ні-і-і, я не розумію про що ти. Лука, ти сам розказував мені про свою квартиру!

- Слухай, припини це і просто скажи нарешті, звідки ти все про мене знаєш?!

- Ну, не прямо все знаю...

- Але дещо знаєш!

   Раптом поміж них почали ходити підлітки, які вийшли зі своїх кімнат, а дехто з душової.

- Окей, я розповім тобі, я ж казала, що зроблю це, але давай швидше залиш десь валізу і валимо звідси!

- Чому? Ми не поспішаємо, якщо я не помиляюсь, до кінця першої пари ще 25 хвилин, - сказав він глянувши на годинник, що був на стіні в гуртожитку.

- Мені не можна тут довго знаходитись!

- Що? Ти-...

- Довга історія! Просто став її вже нарешті!

- Добре-добре-добре, зараз, але куди?!

   У цей момент вона якось дивно почала роздивлятися хлопця і його валізу.

- Що таке? Так дивишся ніби побачила щось чого не бачу я...

- Постав її тут, на рецешині - раптом сказала вона, вказавши пальцем туди.

- Добре, але її точно не заберуть?

- Точно! Все бистренько поставив і пішли! Інакше я зараз сама вийду!

- Все! Окей! Почекай!

   Він швидко підбіг до рецепшину і поставив валізу туди усередину, відкривши малі вхідні дверцята.

- Нарешті! - сказала вона, уже добігши до виходу - іди сюди, Лука!

- О-о-о, Марта тут - радісно сказала якась дівчина, що була одною з тих підлітків, які нещодавно вийшли зі своїх кімнат.

   Але Марта чомусь не була рада її бачити. На обличчі дівчини з'явилось певне незадоволення і вона важко зітхнула.

   Хлопець підійшов до неї, тримаючи маленький пакетик, у якому було кілька зошитів і ручка.

- О, привіт! - дружелюбно сказав він до незнайомки - Ти знаєш її?

- Так, - відповіла Марта зі ще більш незадоволеним і втомленим виразом обличчя - Лука... Ну я ж просила йти скоріше...

- А що сталося?

- Не звертай уваги – посміхаючись, втрутилася у діалог незнайомка - У неї просто сьогодні такий муд: "інтроверт сотого левела", але зазвичай вона більш говірка, а-ха-х.

- Таша, вибач, ми поспішаємо, і не маємо часу з тобою зараз розмовляти - майже монотонно сказала Марта, і уже ступила одною ногою на вулицю.

Лука не знав, що сказати і тому просто почав направлятися за нею.

- Ем... Так, вибач - все таки зміг сказати хлопець, перед тим як вийшов на вулицю слідом за нею.

- Ні, почекайте, прошу! МАРТА, ТИ МАЄШ ДОПОМОГТИ МЕНІ!

- Я не думаю, шо це так терміново - сказала вона, уже стоячи на вулиці.

   Таша дивилась на них обох через відкриті вхідні двері. У дівчини був злегка мокрий, короткий рушник на шиї, трохи вологе волосся і чорна тонка піжама.

- Прошу будь ласка! Ти не можеш ось так піти! Ти повинна допомогти!

- Не знаю, що між вами сталося, але чому ти не хочеш їй допомогти? - пошепки спитав Лука, стоячи близько біля неї.

- Повір, якби ти знав, як сильно мене це виснажує, то зрозумів би мене, - так само пошепки відповіла вона і продовжила, звернувшись до Таші, - Ти прекрасно знаєш, який у мене сьогодні почався період! Я недавно допомагала тобі, кілька ночей не спала майже! Ми здається обговорювали це всім коледжом! Обговорювали, що Я МАЮ ПРАВО НА ВИХІДНИЙ! НА ТАЙМ-АУТ! РОЗУМІЄШ, БЛІН?! - уже не витримавши, нервово крикнула вона, і почала трохи голосно дихати в кінці.

- Я розумію, але що тобі станеться, якщо ти допоможеш зараз мені одній!

- Ні, ти не розумієш! Я не робот, який ніколи не стомлюється! Мені теж потрібен відпочинок – день, коли мене НІХТО, ЧУЄШ? НІХТО, не буде чіпати!

   Лука хотів якось втрутитися, але думав що сказати, бо не знав нічого про цю ситуацію.

- Окей, ти не залишила мені вибору! Марта, якщо ти зараз же не зробиш цього для мене, то -

- Воу-воу-воу, ти що їй погрожуєш?! - спитав він.

- Ні, ставлю ультиматум, якщо ти зараз цього не зробиш, то я прямо зараз закричу у весь голос "Марта тут, народ!" , і тоді тобі доведеться розгрібати не лише мою одну проблемку, але й інших у гуртожитку, - сказала вона, єхидно посміхнувшись.

- Ти...! Та Ти... У тебе немає совісті й нічого людського!

- Ну так допоможеш?

- Окей!!! Але більше до мене не підходь в цей день!