1 розділ

(Трохи автобіографічний твір)  

   На дворі був початок весни. Марта бігла якогомога швидше по доріжці - бруківці, тому що вже вкотре запізнювалась у коледж. Вона намагалась не дивитись по сторонам, а лише прямо, уникаючи всіх людей, але... Не вдалося.

   Дівчина побачила перед собою молодого хлопця, на вигляд років двадцяти п'яти. Він теж кудись дуже сильно поспішав і одночасно розмовляв по телефоні, уже захекавшись від бігу.

- "Ах-х-х, я ж уже запізнююсь на пару! Але добре... Зроблю це по-бистрому! " - рішуче подумала вона і підбігла до нього.

- Ні-ні-ні, будь ласка, вислухайте мене! Прошу! Я впевнений, що я ще зможу знайти цей файл! Так, я обіцяю, але дайте мені хоча б трохи часу і тоді-...

   Уже добігши, дівчина просто й безцеремонно вирвала у нього з руки телефон, перервавши його розмову.

   Хлопець був дуже шокований і це ще м'яко сказано.

- ХЕЙ, ЩО ТИ...! - почав кричати він, але вона незважала на нього і тут же почала говорити у телефон.

- Його папка на комп'ютері номер 38, клікніть на файл під назвою "Мої дивні спогади". Також пароль, який він забув це... Що? А добре, я почекаю... Так... Ага, візьміть листочок і запишіть його прямо зараз.

   Хлопець з жовто-карими очима та густим каштановим волоссям здивовано дивився на неї і просто кліпав очима, втративши дар мови.

- Окей, ви записуєте? Пароль 0578355513510. Ви все записали? Добре, напевно це все...

Вона уже хотіла повернути телефон хлопцеві, але раптом зупинилась, ніби щось згадавши.

- До речі, якщо ви справді хочете, щоб у працівників вашого банку не виникали такі ситуації і якщо хочете, щоб ваші проблеми з фінансами вирішилися, просто зробіть більше...

   Вона почала говорити багато речей і термінів, які зрозуміють лише банкіри. Почувши це власник телефону прийшов у ще більший шок і здивування. Дівчина дала дійсно багато розумних порад, після яких директор щиро подякував їй по телефону і хотів щось ще сказати. Однак Марта тут же різко повернула йому його телефон сказавши "тримай".

- А... Д-добре... - тільки й зміг сказати він, взяши його у неї.

   Після чого дівчинка просто побігла далі у своєму напрямку.

- Ем... Вибачте, Сергію Олексійовичу, я не знаю хто це була, вона якась ненормальна. Просто вирвала у мене з руки телефон і зробила вигляд ніби знає що-…

- Наздожени її...  - раптом почувся тихий ледь не шепіт, після довгої мовчанки директора.

- Перепрошую... ЩО?

- НАЗДОЖЕНИ ЇЇ!!! Ця дівчина... Не знаю хто вона, АЛЕ ВОНА ПОТРІБНА НАМ І НАШІЙ КАМПАНІЇ! Вона сказала стільки геніальних речей і порад! Дівчина-геній! Також її пароль, назва папки і номер комп'ютера виявились абсолютно правильними... ДЕ ВОНА ЗАРАЗ?!

- Ну вона - тихо пробурмотів він, досі не відійшовши від шоку, і, піднявши погляд, нервово почав шукати її - Ах... Розумієте... її... Немає.

- Як це немає?!?

- Отак, вона одразу ж побігла як навіжена, тільки-но скінчивши з вами розмову...

- Біжи за нею!!!

- Але...

- ТИ МАЄШ ЗНАЙТИ ЇЇ! ВОНА - НАШ КЛЮЧ ДО ВИХОДУ ІЗ КРИЗИСУ, ЯКИЙ НАВИС НАД НАМИ І ПРОДОВЖУЄ ТРИВАТИ УЖЕ ПІВ РОКУ!

- Добре, я намагатимусь знайти її, але якщо не -

- НЕ ПРИХОДЬ НА РОБОТУ, ДОПОКИ НЕ ЗНАЙДЕШ ЇЇ!!!

- ЩО?! ДО... ДОБРЕ! 

Директор обірвав зв'язок.

Молодий банкір одразу ж почав бігти у тому напрямку, в якому вона зникла.

...

Дівчина бігла дуже швидко, і єдине, що змогло її спинити, це червоне світло на світлофорі.

- Ох, давай уже швидше, прошу! - нервово сказала вона, побачивши, що на світлофорі було ще 50 секунд до запалення зеленого світла.

Марта поглянула на час в телефоні, поки чекала. Було 9:30 ранку.

- Ні, тільки не це! Ох і дістанеться мені за 30 хвилин запізнення! Минулого разу вчитель мені дав неможливе для виконання завдання за те, що я запізнилася лише на 15 хвилин...

Поруч із нею не було ні душі. Вона зайшла на ту вулицю, на якій зранку завжди чомусь буває безлюдно, але машин їздить доволі багато.

- Слава Богу, що зараз тут немає людей, не вистачало ще раз затриматися, щоб допомогти комусь!

   Вона була доброю і дійсно любила використовувати свій дар на благо людям, але коли запізнювалася або просто була втомлена від усього, їй уже було не до помочі іншим. У такі моменти вона завжди намагалася уникати всіх, щоб ніхто не потрапив у її поле зору, адже тоді її дар одразу спрацьовує. Варто їй тільки глянути на людину хоч краєм ока і тоді все починається мимовільно для неї.

   Світлофор засвітився зеленим світлом, після чого вона одразу ж почала бігти пішохідним переходом.

   Коли Марта була вже на другій стороні, то чомусь різко зупинилася. Її погляд випадково впав на один автобус. Він зупинився на зупинці з того боку, на який вона якраз щойно перейшла.

- Все! Забирайся звідси! -  гнівно викрикнув водій автобуса, після чого викинув чиюсь валізу з самого транспорту.

- Ей! Ви не мали права цього робити!

- ЩЕ Й ЯК МАВ! ТИ ДІЙСНО ВИРІШИВ "ПРОЇХАТИСЯ ЗАЙЦЕМ" ТАКИМ ДОВГИМ І ВАЖКИМ МАРШРУТОМ, СВЯТО ВІРЯЧИ У ТЕ, ЩО ТЕБЕ НІХТО НЕ ВИКРИЄ?!

- Я НЕ НАМАГАВСЯ ПРОЇХАТИСЯ ЗАДАРМА! У мене був квиток, але його хтось вкрав!

- ЦЕ ВЖЕ НЕ МОЇ ПРОБЛЕМИ! Ти не маєш права їхати без квитка!

- Невже ви дійсно залишите мене тут, на цій безлюдній вулиці, де немає нічого і нікого?! УСЕ ЗАКРИТО! Я ПРИЇЖДЖИЙ І НІЧОГО ТУТ НЕ ЗНАЮ! Та ще й телефон розрядився…

- Ну і чого ти від мене хочеш? Сам винен, що приїхав без своєї мамки, яка б могла допомогти тобі, якщо ти такий не самостійний!

- ЩО? ВИ ЗНУЩАЄТЕСЯ?! Я ЗРОБЛЮ ВИГЛЯД, ЩО НЕ ЧУВ ЦЬОГО! Відповідаючи на ваше перше і єдине мудре запитання, скажу, що мені від вас потрібно: будь ласка, дозвольте мені проїхати ще кілька зупинок до центру, прошу, я не знаю, де я зараз і...

- Хлопче, до центра їхати не кілька зупинок, а ще цілих двадцять! Ти і так уже проїхав половину дороги задарма!