1 розділ

(Це одна з моїх перших книг, тому не ідеальна, всі інші не схожі на неї, але я її залишу на хорошу згадку собі)

(Трохи автобіографічний твір)  

На дворі був початок весни. Марта бігла якомога швидше по доріжці-бруківці, тому що вже вкотре запізнювалась у коледж. Вона намагалась не дивитись по сторонам, а лише прямо, уникаючи всіх людей, але… Не вдалося.

Дівчина побачила перед собою молодого хлопця, на вигляд років двадцяти п'яти. Він теж кудись дуже сильно поспішав і одночасно розмовляв по телефоні, уже захекавшись від бігу.

— «Ах-х-х, я ж уже запізнююсь на пару! Але добре… Зроблю це по-швидкому!» — рішуче подумала вона і підбігла до нього.

— Ні-ні-ні, будь ласка, вислухайте мене! Прошу! Я впевнений, що я ще зможу знайти цей файл! Так, я обіцяю, але дайте мені хоча б трохи часу, і тоді-…

Уже добігши, дівчина просто й безцеремонно вирвала у нього з руки телефон, перервавши його розмову.

Хлопець був дуже шокований. І це ще м'яко сказано. 

— ХЕЙ, ЩО ТИ…! — почав кричати він, але вона не зважала на нього і тут же почала говорити у телефон.

— Його папка на комп'ютері — номер 38. Клікніть на файл під назвою «Мої дивні спогади». Також пароль, який він забув, це… Що? А, добре, я почекаю… Так… Ага, візьміть листочок і запишіть його прямо зараз.

Хлопець із жовто-карими очима та густим каштановим волоссям здивовано дивився на неї і просто кліпав очима, втративши дар мови.

— Окей, ви записуєте? Пароль 0578355513510. Ви все записали? Добре, напевно, це все…

Вона уже хотіла повернути телефон хлопцеві, але раптом зупинилась, ніби щось згадавши.

— До речі, якщо ви справді хочете, щоб у працівників вашого банку не виникали такі ситуації і щоб подібні проблеми з фінансами більше не повторювалися, просто зробіть кілька дуже простих речей.

— По-перше, змініть доступ до внутрішніх файлів. Не можна тримати резервні копії і робочі документи в одній папці — це базова помилка. По-друге, налаштуйте двофакторну перевірку для співробітників, які мають доступ до клієнтських даних. І ще… якщо у вас постійно губляться звіти, значить у вас або погано налаштований архів, або хтось взагалі не робить резервних копій.

Вона зробила коротку паузу, ніби слухаючи відповідь.

— Ні, я не жартую. Перевірте журнал доступу за останній тиждень. Там точно буде видно, хто і коли відкривав той файл.

Марта ще кілька секунд слухала, як людина на тому кінці телефону щось швидко говорить, явно здивована її словами.

— Та ні, це не так складно, як здається. Просто розділіть бази, обмежте права доступу і поставте нормальне шифрування для внутрішніх документів. Повірте, половина ваших проблем після цього просто зникне.

Вона знову мовчки послухала.

— Ага… Розумію.

Хлопець із жовто-карими очима та густим каштановим волоссям дивився на неї ще більш розгублено, ніж раніше. Він просто кліпав очима, наче намагався зрозуміти, що взагалі відбувається.

З телефону почувся чоловічий голос, який тепер звучав значно спокійніше і навіть вдячно.

— Так, будь ласка… — почав він, ніби хотів ще щось запитати.

Але Марта не дала йому договорити. Вона різко простягнула руку і повернула хлопцеві його телефон.

— Тримай.

 ●   - А... Д-добре... - тільки й зміг сказати він, взяши його у неї.

   Після чого дівчинка просто побігла далі у своєму напрямку.

- Ем... Вибачте, Сергію Олексійовичу, я не знаю хто це була, вона якась ненормальна. Просто вирвала у мене з руки телефон і зробила вигляд ніби знає що-…

- Наздожени її...  - раптом почувся тихий ледь не шепіт, після довгої мовчанки директора.

- Перепрошую... ЩО?

- НАЗДОЖЕНИ ЇЇ!!! Ця дівчина... Не знаю хто вона, АЛЕ ВОНА ПОТРІБНА НАМ І НАШІЙ КАМПАНІЇ! Вона сказала стільки геніальних речей і порад! Дівчина-геній! Також її пароль, назва папки і номер комп'ютера виявились абсолютно правильними... ДЕ ВОНА ЗАРАЗ?!

- Ну вона - тихо пробурмотів він, досі не відійшовши від шоку, і, піднявши погляд, нервово почав шукати її - Ах... Розумієте... її... Немає.

- Як це немає?!?

- Отак, вона одразу ж побігла як навіжена, тільки-но скінчивши з вами розмову...

- Біжи за нею!!!

- Але...

- ТИ МАЄШ ЗНАЙТИ ЇЇ! ВОНА - НАШ КЛЮЧ ДО ВИХОДУ ІЗ КРИЗИСУ, ЯКИЙ НАВИС НАД НАМИ І ПРОДОВЖУЄ ТРИВАТИ УЖЕ ПІВ РОКУ!

- Добре, я намагатимусь знайти її, але якщо не -

- НЕ ПРИХОДЬ НА РОБОТУ, ДОПОКИ НЕ ЗНАЙДЕШ ЇЇ!!!

- ЩО?! ДО... ДОБРЕ! 

Директор обірвав зв'язок.

Молодий банкір одразу ж почав бігти у тому напрямку, в якому вона зникла.

...

Дівчина бігла дуже швидко, і єдине, що змогло її спинити, це червоне світло на світлофорі.

- Ох, давай уже швидше, прошу! - нервово сказала вона, побачивши, що на світлофорі було ще 50 секунд до запалення зеленого світла.

Марта поглянула на час в телефоні, поки чекала. Було 9:30 ранку.

- Ні, тільки не це! Ох і дістанеться мені за 30 хвилин запізнення! Минулого разу вчитель мені дав неможливе для виконання завдання за те, що я запізнилася лише на 15 хвилин...

Поруч із нею не було ні душі. Вона зайшла на ту вулицю, на якій зранку завжди чомусь буває безлюдно, але машин їздить доволі багато.

- Слава Богу, що зараз тут немає людей, не вистачало ще раз затриматися, щоб допомогти комусь!

   Вона була доброю і дійсно любила використовувати свій дар на благо людям, але коли запізнювалася або просто була втомлена від усього, їй уже було не до помочі іншим. У такі моменти вона завжди намагалася уникати всіх, щоб ніхто не потрапив у її поле зору, адже тоді її дар одразу спрацьовує. Варто їй тільки глянути на людину хоч краєм ока і тоді все починається мимовільно для неї.

   Світлофор засвітився зеленим світлом, після чого вона одразу ж почала бігти пішохідним переходом.

   Коли Марта була вже на другій стороні, то чомусь різко зупинилася. Її погляд випадково впав на один автобус. Він зупинився на зупинці з того боку, на який вона якраз щойно перейшла.