8 глава. Тепер її слабкість?

— Вниз. Нижче... Ще нижче!

Темно-блакитне сяйво на мить похитнулося в очах, немов засумнівався. Я застигла. Невже зрозумів?!

Навіть дихати перестала, поки той розглядав моє лице, нависнувши зверху. Проте...

ВСЕ Ж ТАКИ НАХИЛИВСЯ, ПАДЛЮКА! Ха! Лох!

Враз я різко смикнула рукою з-за своєї спини прямо в його живіт.

— А?

Я завмерла. Моя рука сама застигла в повітрі.

— Вилка?! Ти... ти... Ти божевільна? Де ти тут змогла знайти її?! — вражено зітхнувши, заговорив той, поки моя рука все ще висіла в повітрі з гострими зубчиками вилки, що застигли прямо над його ребрами.

— Що таке? Чому я не можу?!

Рука....

— Моя рука...

— Не рухається? — перебив той, проте без жодної насмішки чи самовдоволення. — Це я. Моя сила.

Я усвідомила, що він зреагував швидше, ніж я... ТРЯСЦЯ!!! Просто зупинив мою руку в повітрі в міліметрі від свого ребра без жодного контакту! Телекінезом на відстані... А НАЙ ЙОГО!!

— Від... Відпусти!

— Замри... — тихо шепоче, торкаючись мого зап'ястя в повітрі.

— Ні, не буду я завмирати! Не чіпай! Не чіпай мою шкіру!! — почала намагатися брикнути хоча б ногою, але він тут же схопив мою ступню та відкинув у бік.

— Як таке можливо? — наблизився вперше настільки близько, що я відчула ледь уловиме тепло на своєму лиці від його... — Неймовірно. Ти неймовірна.

Враз відчула, як моя рука стрімко притислася до ліжка над моєю головою. Він її притис своєю великою темною долонею та хутко хотів вихопити гостру виделку з моїх пальців, проте я і тут почала пручатися.

А зуськи йому! Втомися для мене! Хоча б так насолю!!

— Що за...?! Ти дійсно неймовірна, — знов повторив, коли мої пальці впилися в вилку, не здаючись під його долонею.

— Чому я неймовірна?

— У тебе немає сил. Не мають бути, принаймні... Чи може ті довбні забрали не всю твою життєву енергію?

Інша вільна його долоня провела темними пальцями по моєму чолі.

— Не чіпай, вкотре кажу! — смикнула рукою з виделкою під його пальцями, та він стиснув мій кулак сильніше, повністю обхопивши його своєю долонею, від чого у мене піднявся легкий жар по обличчю...

Сволота! Як ніби знав, що долоні були для мене ерогенною зоною! Давно вже те помітила, іншим нічого, а от якщо мене хтось торкне навіть за палець один лише...! Я вже гублюся, а дихання завмирає!!

Серце навіть перестало битися в ту мить, коли його величезна долоня щільно обхопила мій кулачок з виделкою, за яку я трималася немов за останню срану надію!!

— Ні... Ні-і-і... — раптом заговорив той, повністю ігноруючи реакцію мого тіла. Погляд був спрямований лише на моє чоло, по якому вів пальцем, немов скануючи щось. — У тебе звідкись взявся гнів...

— ЗВІДКИСЬ?!

— Та тихо ти!

— Якщо тобі не очевидно, чо в людини, яку викрали монстряки, береться гнів, то ти, бляха, не просто відірваний від людей, а взагалі від реальності, логіки, здорового глузду і-... Ммм?

— Я ж сказав, замовчи! — просто накрив долонею мої вуста, забравши з чола.

— Ммм!!

Нависнув ще більше над ліжком...

ЦЯ поза надто неоднозначна!!!

— Я поясню: ти не можеш зараз відчувати гнів, бо це сильна емоція. Вони ж забрали в тебе життєву силу! А це не тільки значило, що фізично ти будеш слабкою й не зможеш поворухнутися, а й морально та ментально станеш повільнішою, в'ялішою!

— Тобто...

— Тобто ти зараз аж ніяк не можеш відчувати гнів!

— Але я відчуваю, геній!! — кричу дужче, знову намагаючись вирвати руку з-під його.

— Ох-х-х... — той лише втомлено зітхнув. — І брикатися, і кричати ти б теж не мала змоги...

— Але змогла, як бачиш! — задоволено вишкіряюсь у посмішці.

Єдина моя зброя тепер — це здатися максимально некерованою та божевільною. Нехай боїться мене! Паскуда!

— Так, змогла... — враз його тон змінився з шокованого й стомленого на... захоплений?! — Не дарма Дар обрав саме тебе. Вкотре переконуюсь.

— А?

— Цього ще не вдавалося нікому... Окрім тебе. Розумієш? — злегка всміхається і знов немов пишаючись...

Що з ним?!!

— Ось тут твій гнів, — провів вказівним пальцем по моєму чолі знову. — І він береться просто нізвідки в цей момент. Без життєвої сили... Без тіла. НЕ з тіла, розумієш?

Я завмерла. Очі збільшились та все ж не розуміла, до чого він хилив...

— І саме завдяки силі твого гніву утворилася енергія, яка дає тобі силу на опір. Ти сама утворюєш її... Неможливо! Це те саме, якби мертвий труп почав рухатися після кількох днів смерті сам!

— ЩО?

— Тепер розумієш?!

— А... Т-так наче... А наче ні...

— Оххх, як з вами обдарованими тяжко! — зітхнув, цокнувши язиком, та навіть закотив очі, немов навмисно імітуючи декого.

— Моя манера! Не плагіать мене!

— Що? Ахах.... ахахах! Впізнала себе? — враз розсміявся. — Тепер я точно знаю, чому відчуваю це! Ти схожа. Так сильно схожа на неї...

— Я? На кого?!

Про що він взагалі?!

— Не важливо... Але просто знай — це особливість всіх дівчат та жінок, які мали Дар. У вас усіх настільки сильний дух та характер. Настільки нервуючий та нестерпний для інших гонор... І впертість, що... Така сила в характері є настільки потужною, що здатна виробляти енергію з повітря. Саме тому ви завжди готові чинити опір у будь-якій ситуації до останнього. Буквально до останнього подиху! Сила в тілі не вщухає до кінця... Ніколи.

Очі Лео вражено розглядали мене настільки уважно, немов якийсь рідкісний музейний експонат. Навіть не кліпав взагалі! Здавалося, ніби бачив не зовнішнє тіло, а всю внутрішню енергію в мені.

— І мало того... Де ти взагалі дістала цю гострющу вилку? Знайшла сили встати, поки нас не було? Ахах...

— Я...

— Добре, зізнаюсь чесно, я тебе недооцінив, Блакитна. Ми всі недооцінили. Але... Є одне але.)

— Яке? — прискіпливо питаю, звузивши очі.