Розділ. 4 Замок без тіні

Після тієї ночі вони більше не поверталися  до клубу.

Принаймі, так  вони  думали.

Наступного вечора кожен із п'ятьох знайшов під дверима свого будинку однаковий чорний конверт.

Без імені.

Без адреси.

Всередині лежав лише шматок старого пергаменту.

На ньому було написано:

«Якщо хочете дізнатися, хто грає для вас у темряві-

приходьте туди, де дзвони мовчать.»

Унизу стояла назва:

Морвейн.

Вони знайшли це місце на старій карті.

Замок стояв далеко за містом, серед густого лісу.

Коли вони  підійшли  до нього, вже почався туман.

Високі чорні дерева оточували будівлю з усіх боків.

Вікна замку були темними, але на найвищій вежі горіло одне слабке світло.

- Тут хтось живе? - запитав Вейн.

- Не думаю,- відповів Рейвен.

Величезні ворота повільно відчинилися самі.

Скрип..

П'ятеро переглянулися.

- Я ненавиджу це місце,- прошепотів Нокс.

Вони знайшли всередину.

Двері за ними зачинилися.

У холі стояли десятки свічок.

Жодна з них не горіла.

Але коли Ліра зробила перший крок уперед, одна свічка спалахнула.

Потім друга.

Третя.

Вогонь побіг уздовж стін, освітлюючи старі портрети.

На кожному зображенні була одна й та сама людина.

Чоловік у чорному одязі з довгим волоссям.

Але на останньому портреті було щось дивне.

Обличчя було стерте.

Рейвен підійшов ближче.

Під картиною була табличка:

«ОСТАННІЙ МУЗИКАНТ.1897-?»

- Дата смерті відсутня, - сказав він.

Раптом десь нагорі пролунав дзвін.

Усі здригнулися.

Ще один.

ДЗЗЗЗЗІНЬ...

Нокс подивився на стелю.

 - Але тут немає дзвіниці.

Третій удар пролунав просто за ними.

Вони обернулися.

У кінці коридору стояв чоловік із гітарою.

Чорне волосся закривало його обличчя.

Він не рухався.

Не дихав.

Лише повільно підняв руку й вказав на двері.

На дверях було написано:

«КІМНАТА, ДЕ ПОЧАЛАСЯ ПІСНЯ.»

Рейвен зробив крок до них.

Чоловік зник.

А з-за дверей почувся тихий звук гітари.

Одна нота.

Потім друга.

І знайомий шепіт:

- Ви нарешті повернулися.