БОРЖНИК. Глава 11

Глава 11

Дні йшли, а вірніше – тягнулися, нескінченно довгі й геть однакові, а новин від Чепека все не було. Вони вже й відремонтували все, що тільки підлягало ремонту, й завантажилися усіма необхідними продуктами…
-    Піду замовлення пошукаю, - сказав кеп одного ранку. – Не можу дивитися, як ви фігнею страждаєте.
Ней  засмутився. А якщо Чепек з’явиться – а їх тут не буде? Але, звісно, кепу він нічого не сказав.
-    Що ти пиндишся? – поцікавився Дуенде, коли кеп пішов. – Ти ж сам хотів гроші зібрати. А поки ми без роботи сидимо – вони тільки витрачаються.
-    А раптом Чепек щось придумає, а нас тут не буде? А він потім полетить?
Дуенде хитнув головою.
-    Дорослі справи так не робляться. Не переживай, все буде ок.

Кеп повернувся за дві години.
-    Взяв, - коротко повідомив він. – Завантажать сьогодні, відразу злетимо. Плімут-4.
Дуенде присвиснув.
-    Впевнений?
Кеп знизав плечима:
-    Товару небагато. Платять добре. До четверга маємо повернутися – що ще треба?
-    Вантаж… подвійний?
Кеп всміхнувся:
-    Ну, звісно! Хто ж туди одиночний погонить? Все в кращих тридаціях.
Та й пішов собі. Ней подивився на Дуенде, очікуючи пояснень. Дивно: щойно він починав відчувати, що вже знає – ну, добре, хай не все, а просто багато чого, як відразу відбувалось щось, що демонструвало хлопцеві, що нічого він насправді не знає, а розуміє – ще менше, ніж нічого.
-    Ну… сектантська планета. Знаєш, що таке секти?
Ней кивнув. Насправді цього слова він не знав – здається, один раз десь стикнувся з цим терміном, але полінився дізнатися подробиці. Нічого, почитає, хай Дуенде зараз головне пояснить.
-    Ну, ці – саме ці – в них медицина… заборонена.
Ней витріщився. На його планеті, Дайоні, медицини теж майже не було… просто тому, що, по суті, нікому до простих жителів діла не було. Знеболювальні, простіші антибіотики – іноді, коли вдавалося їх дістати. Йод. Ну, ще різноманітні відвари з водоростів – це вже зараз він розумів, що деякі з них мали протизапальну дію, якісь сприяли заживленню…
Хоча, справедливості заради, слід відмітити, що й хворіли люди доволі нечасто. Дивно – і цікаво. Чому б це могло так бути? Втім, про це він подумає пізніше.
-    Саме заборонена?
Дуенде зітхнув.
-    В них, бач, доволі дивна релігія. Хвороба – це ти Бога прогнівав. Тобто, щоб вилікуватися, треба добре помолитися чи щось там ще, Бог тебе пробачить – і все, ти одужаєш. Я якось бував… давно, і дуже сподівався, що більше не доведеться. Та якщо дійсно контракт вигідний… ну, що ж, нам же не жити там, правда? Вигрузимось, грошики отримаємо – та й все. 
-    А… що ти возив? Ну, тоді, коли вперше був?
Дурне запитання: мабуть, це було давно, хіба можна запам’ятати, що і куди возив – коли зі рік робиш кілька десятків різних рейсів? 
Але Дуенде пам’ятав:
-    Ліки возили. Антибіотики найпростіші, такі, широкої дії. Знеболювальне – там, уявляєш, навіть під час пологів жінок не знеболюють.
Ней, який гадки не мав, що жінок, виявляється, знеболюють під час пологів, промовчав.
-    Антивірусне. Ну, коротше, самі прості ліки. Зовсім трошки. Такий вантаж йде «другим дном»: ти зазвичай доставляєш щось звичайне. Типу сільгосптехніки, чи добрив. Смішно, але добрива чомусь можна. Хоча вони ж сільським господарством займаються, вирощують там тваринок… То бери навоз й удобрюй… Та ні, удобрювати – це все ок. А лікуватися – ні.
-    Так якщо не можна – кому ж ви їх возили?!
Дуенде зітхнув.
-    Знаєш, як в мами якоїсь дитинка захворіє – вона все зробить, щоб вилікувати. Не знаю, чому, але ось скільки я такого бачив – так чомусь чоловіки більш фанатичні. Може, тому, що жінки народжують, і для них головніше – зберегти життя? Може, вони більше цінність розуміють…
-    А ти… багато такого бачив?
Дуенде пхикнув:
-    А ти думав, такий Плімут один, чи що? Люди – дивні істоти, і сект усіляких… Ті вірять в нечистого, що він через хворобу спокушає, і ти типу як не піддаєшся, не лікуєш – значить, ти боговгодний. Інші навпаки, в нечистого не вірять взагалі. Їх усіх Бог і карає, і милує. Ті просто живуть «як птахи небесні». Тим можна технологіями користуватися, лише штучний інтелект не признають. Інші техніку і технології використовують, але роботів та комп’ютери не визнають. Деякі взагалі від електрики відмовилися. Знаєш, я спочатку дуже сильно дивувався. Потім вирішив, що мене вже ніщо не здивує, але… Та, власно кажучи, саме такі контракти зазвичай вигідніші.
Дивно. Кеп весь час говорить, що його цікавлять лише гроші. Чому вони тоді за ці два роки ще ніколи не брали таких замовлень? Хоча, напевно, оскільки це дуже вигідно, то й конкуренція висока…
-    Я тобі тільки ось що скажу. Якщо кеп тобі вийти не дозволить – то сиди в кораблі й не гавкай. Якщо ти зараз не побачиш того клятого Плімута, то й на краше. А якщо візьме з нами – ти маєш виконувати все, що він тобі скаже. Нічого не чіпати. Нікуди не лізти. Нічого не торкатися, ні на кого не дивитися, нічого не запитувати…
Ага, і дихати через раз. Але дивно, після цих попереджень Нею все більше хотілося побачити, що ж це за Плімут такий.

Ввечері в їхній трюм завантажили великі яскраво-жовті комбайни з чорним надписом на боці: Cat-Claas. Ця назва була відома навіть такій далекій від сільського господарства людині, як Ней. Ну, це ж треба! Значить, на комбайнах вони не економлять. А люди – діти! – витратний матеріал…
Ней стиснув кулаки. Йому хотілося комусь напхати… а ще краще – когось вдарити… 
-    Що ти бісишся? – поцікавився, проходячи повз, кеп. – Щось мені твій настрій не подобається.
-    В нього перехідний період, - пояснив Дуенде. – Гормональна перебудова і все таке. Згадай себе в цьому віці, Анто. 
Ней не став заперечувати. Нехай буде гормональна перебудова. І… і якщо кеп наполягатиме, щоб він залишався в кораблі – це буде лише на краще. Бо він може не втриматися і зарядити комусь в нахабну жирну пику.
В тому, що нахабна пика буде саме жирною, він чомусь не сумнівався.