БОРЖНИК. Глава 10

Глава 10

Нею було соромно. Вже вкотре. Він подумав про кепа погано – що той відправився в бар, щоб спустити гроші, які пообіцяв Нею… хоча, власне, ніхто йому нічого не винен, але ж образитися – це «наше все». 
Їм треба було зустрітися з Чепеком, той і визначав – де і як. Він працював.
Ха! Якщо зовсім чесно – то «пробачив» кепа та Дуенде він ще ж першим шматком того самого мільянесе: це було просто божественно! Ней зазвичай віддавав перевагу солодкому, але той шматок м’яса… о, щоб описати все, що він відчув, жуючи перший шматок, в нього просто б не вистачило слів. Життя прекрасне! І іноді слід себе балувати – просто щоб пам’ятати, що жити є заради чого.
Що, надто тупо звучить – жити заради смаколиків? Ну, може, й тупо… головне – не сказати це вголос при кепі, а то точно обсміє. Але нащо тоді ризикувати життям, як не задля того, щоб жити… краще? А краще жити – це, в тому числі, й смачно їсти… Тим більш, що витрачати на щось більш серйозне в пілотів частіше за все навіть часу немає.
А цікаво, заради чого живе сам кеп? Родини в нього немає – за два роки про неї не було жодної згадки. Він не п’є, не курить траву – ані кьяромарко, ані будь-яку іншу. Не просаджує гроші в казино. Ну, так, звісно, ремесло торговця таке собі, сьогодні гроші є, завтра їх дофігіща, а післязавтра – невдалий рейс, і ти весь в боргах. Але ж мають в нього бути… якісь накопичення?
За два роки кеп, здається, не став зрозумілішій ані на трошки. Сьогодні він тебе підколює, завтра – закриває собою від кулі… а післязавтра повідомляє, що ти гівна кусок… 
І цей Чепек – які в них стосунки? З коротких спогадів Дуенде Ней вже знав, що і в самого штурмана, і в кепа бували численні, так би мовити, «сутички із законом». Список планет, від яких їм «краще було триматися подалі», вже точно перевищував десяток назв. А то й два десятки. Тільки за ці два роки туди додалися Ешперанса та Дзенсей.
Ну, з цими двома планетами все було зрозуміло: насправді екіпаж стояв за правду… А от що з іншими планетами?
Ней би із задоволенням послухав, якби хтось з цих двох вирішив поділитися власними спогадами… але вони чомусь не ділились.  Ну, в Дуенде іноді проривалося, і він розповідав якийсь шматок історії – частіше за все без початку і без кінця. Після чого Ней зазвичай пів вечора страшенно заздрив, що йому самому не довелося брати участь в цих подіях, а пів ночі вигадував, чим все могло б скінчитися…
Ну, що ж, може, коли-небудь настане день, коли Дуенде розкаже щось з початку і до кінця…
Кеп, чомусь звертаючись до Чепека «Роберт», пояснив ситуацію з Неєм – коротко, буквально в декількох реченнях. Хлопця завжди вражало це його вміння пояснювати, використовуючи мінімальну кількість слів, але так, що все було зрозуміло.  І, за що Ней був кепові вдячний додатково – не було ніяких оцих «А тепер він раптом згадав про маму». Навпаки, кеп висловився в дусі: «Тепер, коли хлопець вже трошки встав на ноги, він хоче викупити маму, бо нарешті може забезпечити їй хоча б якийсь рівень життя. І ще дівчину, яка допомогла йому врятуватися – він вважає себе її боржником».
Від цих його слів Нею хотілось плакати. І чомусь саме після цих слів він відчув себе невдячною свинею куди гостріше, ніж після тієї розмови, коли кеп висловився значно гостріше.
Чепек, вислухавши, хитнув головою:
-    І що ви хочете від мене? Поради? Ну, по-перше, вам туди соватися не слід.  Як планета зветься?
-    Дайон, - буркнув кеп. – Про неї мало хто знає…
-    Я… гм, чув. Це у вас там ляпунці оті? Я… е… займався… Неважливо.
Займався ляпунцями?! В якому це сенсі, цікаво? Ну, вочевидь – справа якась в нього була з цим пов’язана… яка може бути справа, пов’язана з молюсками? Це ж просто їжа?!
А він ще кілька хвилин тому думав про те, що Дуенде свої історії недорозповідає…
-    Відсутність централізованої влади не означає, що ви не персони нон-грата на кожному з островів. Викрадення приватної власності – це як мінімум. Викрадення неповнолітнього – на будь-якій планеті вас би звинуватили в першу чергу саме в цьому, але Дайон – я не знаю, там все доволі заплутано, я не спец по феодальних планетах. Хлопцю теж краще б не з’являтися, хіба що – під чужим ім’ям. По суті, малий – ти власність свого барона чи хто він у вас там. Тобто, за тебе теж треба сплатити.
Про це Ней взагалі не подумав, і, судячи з того, як кеп підвів брови – його ця думка теж не відвідала. Хоча – якщо подумати, це було абсолютно логічно…
Тут Чепек видав ще одну абсолютно логічну думку, яка, звісно, теж відвідала лише його:
-    Ну, і твій барон може не погодитись. Може, для нього буде важливіше покарати тебе і твою мати. Тут треба діяти через третіх осіб.
-    Ну, ми, взагалі-то, до тебе й звернулися, як до третьої особи, - буркнув кеп.
Чепек коротко кулаки на рівні грудей, тримаючи передпліччя паралельно поверхні столу, постукав кулаками один об інший, розмірковуючи.
-    О-ке-е-е-ей, - простягнув він. – Я подумаю, що можна зробити. Але, хлопці, ви ж розумієте, що все це не безкоштовно?
Ней занепокоєно смикнувся. Скільки він запросить? Кеп йому ще взагалі ніяких грошей не дав… і на викуп же скількись там треба буде – і на маму, і на… на Алішу. І за Алішу, вочевидь, запросять більше… Але кеп правий, Ней у боргу перед нею, й має викупити її також!
-    Деталі я повідомлю пізніше. Все, хлопці, гуляйте далі, мені час. І, хм… якщо щось відбуватиметься – не звертайте уваги.
Чепек підвівся.
-    А… а як там Ріку? І… і Рьо?
Чепек всміхнувся кутиком рота.
-    Далі полетіли. Я їх передав в надійні руки. Думаю, все буде ок. Адресу не обіцяю – все ж таки… краще, щоб минуле їх ніяк не турбувало. Шкода малого… і Рьо теж. Але нічого, оговтається. Все, бувайте!
Він почав пробиратися між столами, потім ляснув по спині якогось діда за одним з столів, й усівся поруч.
-    Двадцятку гони, - сказав Дуенде кепу. – Я тобі казав, не буде ніякої сцени ревнощів? А ти все «Рьо слабак» та «Рьо слимак». А він просто страждає. А ж взяв себе в руки!
-    З якої такої радості? Якщо Чепек нічого не сказав, це не значить, що цього не було, - кеп із дивовижної швидкістю розправився з залишками свого мільянесе. – Це по-перше. А по-друге – ти дійсно думав, що я не взнаю, що ти із ним бесіду проводив?
Ней знов нічого не розумів. В принципі, він мав би до цього звикнути: за ці два роки ситуації, коли він розумів хоча б щось, ставалися значно рідше, ніж такі, коли він не розумів взагалі нічого. Але чомусь саме зараз це дратувало сильніше.
-    А шахраям я грошей не даю.
-    Я не шахраював, - винувато сказав Дуенде. – Ну, я дійсно з ним розмовляв… дуже шкода його, він такий… нещасний… От я і намагався…
-    А тепер намагаєшся в мене гроші видурити, - кеп втупив в Дуенде свій «фірмовий погляд» - ніби намагався зазирнути йому в душу… або в печінку. – Ти що, грав?
-    Тьху на тебе! – Дуенде, здається образився. – Я просто хотів розрядити обстановку!
Кеп ще трохи посвердлив товариша очима, потім підчепив на бляшанці металевий язичок й плеснув в склянку темної рідини, яка зашипіла, спінюючись і піднімаючи тонку світлу піну по краях, з легким солодкувато-карамельним запахом, що одразу змішався з повітрям навколо.
Кеп із насолодою ковтнув.
-    Нектар богів.
Ней налив і собі, нахилившись над склянкою. В  Бульбашки одна за одною піднімалися до поверхні й тихо лопалися, розпадаючись у повітрі на дрібні спалахи вологи й газу, ніби невидимі іскри. Вони торкалися шкіри біля носа легким поколюванням, майже смішним, змушуючи мимоволі відсахнутися і знову нахилитися. 
Перший ковток виявився несподівано різким: холодна солодкість одразу вдарила по язику, ніби надто яскравий спалах смаку. Потім дрібні бульбашки розсипалися всередині, лоскочучи піднебіння і змушуючи ковтнути швидше, ніж він очікував. Смак був насичений, різноманітний: солодкий, але із ледь вловимою гірчинкою в післясмаку, що чіплялася за горло. Кеп, без сумніву, був правий: якщо боги щось і пили, то саме оце.
-    Між іншим, це більш шкідливо, ніж кьяромарко, - єхидно повідомив Дуенде.
Ха! Може, й шкідливо, але… але воно того варте! 
Кеп щось відповів – було зрозуміло, що ця суперечка має свою довгу історію, але цього разу увагу Нею привернуло інше: за столом, куди підсів Чепек, почалася голосна суперечка. Чепек, той дідок, біля якого він сів, якийсь молодик абсолютно божевільного вигляду і ще двоє якихось невиразних спочатку галасували, потім почали штовхати один одного, хтось дав комусь дяпаса – можливо, навіть Чепеку!
-    Не витріщайся, - неголосно сказав кеп. – Він же сказав: не звертати уваги.
Потім хитнув головою й зробив жест офіціанту.
-    Мільянесе повторіть. Ось хлопчику. А то він, здається, не наївся.