БОРЖНИК. Глава 7

Глава 7

Коли наступного дня Ней відправився до каюти малого, в коридорі його перестрів кеп.
-    Не ліз, - коротко сказав він. – Рьо згадав про свої батьківські обов’язки. Хай сьогодні побудуть удвох.
І коротко всміхнувся. Одного з передніх зубів не було. Ней згадав, з яким звуком кеп виплюнув згусток крові, і зрозумів: зуб вчора капітану вишиб невтішний удовець. Кеп, помітивши його погляд, всміхнувся ще ширше:
-    Нічо. Зуб вставлять. А йому треба було на комусь зірватися. Краще на мені, ніж на малому, вірно?
Ну, навряд чи Рьо зірвався б на синові…
-    Чи на тобі, - додав кеп та підморгнув.
Ха! З якої б це радості той мав би зриватися на Нею?!
-    Приревнував би, - пояснив капітан. – Побачив би, як малий тобі радіє… й вирішив би, що ти хочеш позбавити його сина. Не витріщайся, повір, люди в горі здатні на дикі висновки… й на ще більш дикі вчинки.
Ней раптом наважився.
-    Капітане. Я… я хочу поговорити… про… стосовно… коротше, про свою маму…
Обличчя капітана відразу ж набуло неприємного вигляду. Такого… цинічного, чи що.
-    Тільки про маму? Ну, пішли поговоримо.
Тільки про маму? А про кого ще? Ней покірно поплентався за кепом до його каюти. 
За ці два роки він ще жодного разу не був тут. В каюті Дуенде – був. Вони й розмовляли там, і в гру одного разу грали: кеп тоді був не в дусі, і вони, щоб зайвий раз не потрапити йому на очі, вирішили до кают-компанії краще не заходити.
Ней обережно роздивлявся навколо. Він очікував побачити… що саме? Він точно не знав. Ну, може, стерильну чистоту. Речі, розкладені чітко по місцях. Чи, може, навпаки – розкидані планшети, монітори… Щось таке… професійне.
Він побачив маленьку кімнатку з незастеленою постіллю – і з пакунком чіпсів на ній.  Справжня паперова книжка на підлозі біля ліжка – така, трохи замурзана. Цікаво, що він читає? І чому -  паперова книжка?! Це ж, як мінімум, незручно… і до того ж, певно, доволі недешево… В нього одяг он – майже тільки самі футболки та комбези, завеликі й заношені. І раптом – така коштовна річ? Ну, звісно ж, кеп не жалкував грошей на обладнання, і комунікатори в нього були найновіші, але – книжка? Це було… несподівано й дивно.
Може, там було й ще щось дивне, в цій каюті, але все воно сховалося за магнітними дверцятами шафки.
Оскільки стільця в каюті не знайшлося, Ней без запрошення всівся просто на ліжко, відчуваючи ногою крихти: кеп жер свої чіпси не надто акуратно. 
-    Ну?
Ага, оце грубе «ну» просто-таки сприяє початку душевної бесіди…
Але Ней все ж таки сказав те, заради чого приперся сюди.
-    Я… я хочу… маму викупити. Як ти думаєш, скільки це… це… буде дорого? 
Вони вже давно були на «ти» і з кепом, і з Дуенде, але цього разу Ней просто-таки відчув бажання звернутися на «ви»… та, знаючи кепову вдачу, втримався: той міг і образитися, й тоді серйозної розмови протягом найближчих тижнів точно не сталося б.
Кеп, наблизившись, подивився йому просто в очі. Витримувати його погляд було важкувато, і Ней кілька разів кліпнув очима.
-    З чого б це такі думки?
Хлопець розсердився. Що значить – «з чого»?! Це… це мама! Якщо кеп не розуміє, то він взагалі людина?! Чи, може, кепа на його планеті в якомусь інкубаторі виростили?!
-    Ти вже два роки з нами. Два роки – ну, не скажу, що «як сир в маслі», але й не бідуєш, вірно?
Як сир в маслі? Що це за кухня така дивна, в якій таке блюдо існує? Цей смак навіть уявити собі важко… Фу.
-    Чому ж раніше ти не подумав про те, що твоя мама залишилася в лапах людини, яка продала тебе садісту? Ну, я розумію, ти спочатку був переляканою дитиною… Але ж ти доволі нещодавно наполягав, що вже дорослий? Ти був готовий ризикнути життям заради пригоди – і не готовий подумати про власну матір.
Це було жорстоко. І… це була правда. Можливо, якби не цей випадок з Мідзукі та її самопожертвою, він би взагалі не подумав… про маму. Про маму, яка була далеко, і за якою він в цілому скучив… в цілому… але яка, певно, була б проти, щоб він вів таке життя… 
Це було… зручно. Знати, що мама є… сумувати… час від часу, але продовжувати жити, як хочеш, знаючи, що ніхто дорослий не буде стояти в тебе над душею і казати: оце роби, а оце не роби… Мама не дозволяла йому ставати пажем. Мама була б проти, щоб він став отаким торговцем й бовтався в космосі замість того, щоб відвідувати школу й отримати хоча б якусь освіту.
Про барона Ней навіть не подумав. Ні, не так: барон сам по собі був доволі непоганим… напевно. В них на острові ніколи нікого не карали серйозно… і ніхто не вмирав з голоду… і коли хтось серйозно хворів, його лікували. Але дійсно – барон же продав його Мосену? Вірніше, навіть не продав, просто віддав за борги. Тобто, барон ставився до них добре… як ставився добре до своїх собак. Взагалі – як до своєї власності. Як то кажуть – ощадливий господар. А от чи сприймав він їх як людей?
І… і, дійсно, чому Ней жодного разу не замислився про це?!
-    Я хочу викупити маму. Я… мені ж має припадати якась частка?
Капітан схилив голову вбік і зацікавлено дивився на нього – як дивляться на якусь екзотичну тваринку. Потім схилив голову в інший бік.
-    Ну, може, ти й справді подорослішав… Так, звісно, припадає тобі частка. Грошей не так багацько… втім, ти можеш перевірити всі документи за ці два роки. 
Кеп ще подивився. Під його поглядом Ней почувався некомфортно. Ніби той… ніби той ось на секунду побачив в Неї проблиск розуму, а потім вирішив, що – та, ні, певно, здалося…
Ней раптом згадав ото дивне «тільки маму?» - і вирішив перепитати. Ну, гірше кеп вже про нього точно не думатиме… а так він хоч правду дізнається.
-    А що ти мав на увазі, коли спитав, чи тільки маму?
Кеп хитнув головою.
-    Я ось думаю: ти туповатий просто – чи скотина невдячна? Дуенде тебе полюьив, як сина, а його зазвичай до поганих людей не тягне… З іншого боку люди зазвичай у власних дітях тільки хороше бачать…
Ага, вельми дякую, інформативно – просто жах.
-    Ти забув, завдяки кому взагалі на кораблі опинився?
Боги! Він дійсно скотина. Аліша.  Вона просто врятувала його тоді. Не те щоб весь цей час Ней зовсім не згадував її – просто згадував, так скажімо… в трохи іншому ключі. Все ж таки тоді, на планеті, він був майже закоханий. По-дитячому, звісно, але…
Ну, і про викуп Аліші він дійсно жодного разу не подумав. По-суті, вони із мамою Нея живуть в геть різних умовах. Мама – на грані виживання, Аліша – все ж таки в теплі і ситості… майже довірена особа барона…
-    Ти взагалі розумієш, чим вона ризикувала, приперши тебе до майданчика? І що із нею могли зробить, якщо це відрилося? 
Кеп говорив і говорив, ніби шмагав батогом. Але всі його слова були справедливими. А Ней і справді – свинюка та скотиняка…
-    Я поговорю з Дуенде, - раптом зовсім іншим тоном сказав кеп. – Знайдемо ми тобі гроші. І на маму, і на дівчину. Ну, може, треба буле зробити два-три більш ризикових рейси… Нічо, нам не звикати. Йди, хлопче. Я дуже вірю в те, що ти саме такий, яким тебе бачить Дін. Не хотілося б… щоб він розчарувався.