БОРЖНИК. Глава 4

Глава 4

-    Через годину сядемо, - повідомив Дуенде з рубки. 
З цією посадкою стався прикольний «конфлікт інтересів»: Дзенсей вимагав посадки з використанням автопілота. Така була планетарна політика: виготовляючи найточніших роботів, та й взагалі будучи провідним постачальником інтелектуальних технологій, Дзенсей більше довіряв саме електроніці, ніж людському фактору. Дуенде, навпаки, був цілком переконаний, що техніці можна довірити, припустимо, перегони в безкрайому космосі, але такі делікатні речі, як зліт, посадка чи стрибок мають бути виконані саме вручну.
Він навіть спробував сперечатися з диспетчером, але кеп, проходячи повз, лише підняв брови, і Дуенде відразу заткнувся.
Вони привезли ідеальний вантаж – насіння елітних сортів для приватних садів: на цій планеті дуже цінували садівництво. І, звісно ж, заради невеличкого вантажу ніхто б не став ганяти великий літак, тому використання такого маленького приватного «торговця» виглядало дуже логічним.
Мало того, вони знайшли й невеличкий контракт в зворотному напрямку. Це, певно, було вже не так важливо, але давало певну «свободу переміщень»: одне діло, коли ти щось привіз і незрозуміло за яким чортом затримався, а зовсім інше – коли ти чекаєш на вантаж, який тобі мають доправити.

Вони сіли на великий космодром на околиці одного з чотирьох найбільших міст планети, Даййонтоші. Власне, це був перший космодром, який довелося побачити Нею. Звісно, всі інші теж носили цю голосну назву, але скоріше були просто злітними майданчиками. Ха! Смішно, але колись він вважав космодромом майданчик за маєтком барона, замощений звичайними бетонними плитами. Втім, він тоді багато чого… вважав.
Потім проходили перевірки. Дуже ввічливі митники, щохвилини кланяючись, облазили весь корабель так, що не залишилося, напевно, ані щілини, яку б вони не оглянули. Ней вчергове відмітив обачність кепа, який перед ще перед стартом наказав вичистити все, що тільки можливо і неможливо, а всі речі, які могли б – просто могли б! – здатися підозрілими, були запаковані та здані на збереження за несусвітні гроші.
Потім ще один ввічливий чиновник, невисокого зросту, але кремезної статури, підписав всі документи і видав їм перепустки: тут віддавали перевагу паперовим носіям.
-    Це сприяє покращенню екології, - повідомив ввічливий чиновник. – У нас існує технологія швидкого розкладання пластику,  але переробка та багаторазове використання паперу…
Він розразився невеличкою – хвилин на п’ятнадцять – лекцією, доводячи, що саме такий спосіб є найекологічнішим і найдешевшим. Дуенде, якому це швидко наскучило, почав позіхати з ризиком вивихунти собі щелепу. Обличчя кепа залишалося незворушним. Ну, по тому ніколи не скажеш взагалі, чи слухає він тебе, чи витає десь думками, цікаво йому – чи він помирає від нудьги.
Сам Ней охоче послухав би – йому було б цікаво… за інших обставин. Тим більш, що чиновник так впевнено сипав цифрами – дійсно пам’ятає всі ці показники, чи, може, просто пускав пил в очі. Але зараз його думки були сконцентровані на майбутніх подіях. Хлопець не розумів, чому Дуенде та кеп вважають цю місію такою небезпечною, тому не боявся. Скоріше – відчував певне… збудження. Ніби він був котом, якого погладили проти шерсті – і всі шерстинки стали дибки.
Нея переповнювала цікавість і очікування… він навіть не знав, чого саме. Здається, саме такі відчуття в нього були тоді, коли на рідній планеті він здійснював перші спуски в печеру за ляпунцями. Тоді все доволі швидко стало буденністю. 
Цікаво, а от якщо б його екіпаж… ну… займався, так скажімо, більш ризикованими перевезеннями? Звик би він до ризику?
Чи насправді це просто страх, але проявляється в незвичній формі?

Потім вони урочисто передали вантаж двом ввічливим представникам Ассоціації садоводів Дзенсея – чоловік та жінка, різного росту та різної статури, геть однаково посміхалися і однаково вклонялися кожні дві хвилини. В Нея навіть виникла підозра: можливо, і ті митники, і ці садоводи – андроїдні роботи?
Втім, здається, на Дзенсеї створення людиноподібних роботів знаходилося під забороною. Теж якась там релігійна фігня, він не вникав.
А потім вони взяли звичайне аеротаксі на автопілоті і відправилися в Музей техніки та технології. Це було логічно, бо, в принципі, саме цей музей мав статус найвідвідуванішого в цьому місті. Ней спочатку почувався шпигуном на завданні, косився в бік кожного, хто затримував на їхній групці погляд довше ніж на дві секунди. А потім його захопила експозиція.
Чого тут тільки не було!
Нижні зали були присвячені освоєнню планети DS-132-13-R013-K, якій пізніше судилося носити назву «Дзенсей». Тут були представлені документи та поганої якості світлини, а також макети перших «модульних поселень». Аудігід бубонів у вухах, розповідаючи, що спочатку радіаційний фон ґрунту та якась-там складова повітря сприяли розвитку мутацій, тому колоністи ретельно підходили до генетичного сканування ембріонів. Пізніше для закріплення певних генетичних особливостей… бу-бу-бу… створено Генетичний комітет, який… бу-бу-бу… ретельний вибір партнерів… 
Ну, звісно. Починали з того, щоб не народжувалися діти з мутаціями, в результаті перетворили непогану ідею на абсурд. Чи людство завжди так? В нього досі спливали в пам’яті події на Ешперансі, де йому хотіли провести «корекцію», бо він виріс «в нестандартних умовах», і чисто теоретично події дитинства мали сказатися на його «психофізичній складовій». Тьху.
Кілька наступних поверхів були присвячені сучасним науковим розробкам, і Ней «залип». Його пристрасно тягнуло до усіх цих новинок – навіть з урахуванням того, що половину надписів він просто не розумів: давалася взнаки відсутність систематичної освіти. Ех! Якби знати, як все… розкласти по поличках! А то він там вхопив, там вихопив – різноманітних знань багато, але всі вони… ні до чого.
А потім вони вийшли в бокове приміщення – і Ней з головою поринув в минуле. Минуле «титульної нації», яка населяла Дзенсей, а заодно і власне. 
Жінки-пірнальниці, так звані «ами», ловчині «морських вушок», омарів та перлів. Білосіжні бавовняні костюми для пірнання, хустки з намальованими символами – для захисту від злих духів. Дерев’яні діжки – за них ці ами трималися, відпочиваючи, коли випірнали з глибин. Ножі для підважування молюсків – певно, такі можна було б використовувати і для підважування ляпунців… Хоча їх і так можна було «відліпити» від скелі, треба просто знати, як саме. Масивні окуляри. Більш пізні костюми з неопрену – чомусь вже чорні, а не білі. Ритуальний «морський свист» - його сенсу він так і не зрозумів…
Він раптом відчув запах моря, водоростів, які сохнуть на сонці, нагрітого піску…
Мама. Як там мама?! Чому ці два роки він майже зовсім не згадував про неї? Він… свиня він і сволота. 
Йому просто нестерпно захотілося додому. Відчути запах пригорілих оладок, води, яка в дитинстві здавалася такою смачною, відчути теплоту маминих рук…
-    Час, - коротко сказав кеп.
Ней постарався взяти себе в руки. Не зараз. Зараз розкисати не можна. Їм треба пережити сьогоднішню пригоду.