БОРЖНИК. Глава 2

Глава 2

Кеп рідко радився із ними стосовно нових рейсів. Частіше за все це відбувалося приблизно так: «На Ірею треба собачок діставити. Вони, правда, агресивненькі. Проте платять ну дуже добре. А якщо вигорить, звідти повеземо тканини». В нього був «нюх» стосовно того, які замовлення слід брати – навіть, можливо, трошки знизивши ціну за послуги, а в які краще не лізти. Принаймні, так вважав Дуенде, а причин не довіряти його думці в Нея не було.
Іноді, звичайно, ставалося й таке, що якісь контракти пропонував сам Дуенде – на пам’яті Нея три рази кеп погодився, один – взагалі був у захваті, назвавши старшого друга «чортовим генієм». Ще рази чотири, чи, може, п’ять, почувши пропозицію від Дуенде, капітан лише хмурив брови та хитав головою – і Дуенде ніколи, ніколи не намагався наполягати на своєму! А ще раз було таке, що кеп, тільки почувши, в що пропонує вплутатися його компаньйон, тільки жбурнув в стінку пластикову пляшку з водою та й пішов собі, а Дуенде залишок дня був надто тихим та замисленим.
Але зараз кеп почав з того, що їм треба порадитися про можливий контракт. І замовк, замислившись. В принципі в тому, що він замовк, не було нічого незвичного чи лякаючого – він взагалі говорив небагато, і іноді от так «випадав» з розмови. Але в силу незвичності фрази, з якої він почав, це мовчання чомусь здалося Нею… зловісним. Він обережно скосив погляд на Дуенде.  Сонячна посмішка ніби сповзла з його обличчя, ніздрі завмерли, чоло перерізали глибокі вертикальні лінії.
Ага, значить, він теж ошелешений, причому в найгіршому розумінні цього слова.
-    Анто, скажи вже.
Кеп зітхнув.
-    Це Дзенсей.
Нею ця назва нічого не сказала. Ну, тобто, він її вже десь чув… мабуть, але вони там ще не бували, а він зазвичай вивчав інформацію про планети, які вони мали відвідати.
А ось Дуенде відреагував. Чарівна дитяча посмішка, яка ще кілька секунд тому повільно сповзла з його обличчя, повернулася – в одну мить, так, ніби її просто увімкнули. Він закинув голову і зареготів, відкривши великі конячі зуби.
-    Та щоб тобі пусто було, пекеньйо! Дзенсей! Тьху на тебе! Дзенсей! Та в усьому всесвіті немає більш безпечної планети! Тобі вдалося взяти контракт на Дзенсей?! Чи – від них? Боже, Анто, ти просто щасливчик! Ха! Ну, більше так не приколюйся! Я розумію, ти хотів справити враження і похвалитися, ми вражені, але…
-    Я не хвалився, - кепу нарешті вдалося встряти в нескінчений поток слів, видаваємий Дуенде. – Нам треба забрати звідти. І – це людина. Вірніше, люди. Це дитина коварета – та її батьки. Чи, може, його, я деталей не знаю.
Дуенде присвиснув і нічого не сказав.
Взагалі таке траплялося доволі рідко – щоб Дуенде, і не знайшов, що сказати… Значить, і насправді геть кепські.
-    Я не знав, - нарешті повільно сказав штурман, - що в них ще таке буває. Думав, вони всі того… схиблені на чистоті ДНК…
-    Я подробиць не знаю, - повторив кеп. – До мене… звернулися майже напряму. Вітвіцьцого пам’ятаєш?
-    Чепека? Він ще живий? Відчайдушний хлопець був… є… Чесно кажучи, я не думав… Це ж треба! Живий ще!
-    Та він не тільки живий, він зараз навіть в чинах якихось вже. Збитнів так, 
Ней тільки крутив головою туди-сюди. Він не розумів геть нічого – крім того, що на них чекає пригода, і пригода, швидше за все, небезпечна.
-    До нього, власне, звернулася сама жінка. Чия дитина оце… зламана. Вона урядовиця високого рангу, мало не дайджін, - і, повернувши голову в бік Нея, кеп пояснив: - Це в них так міністри звуться. Вони колись… співпрацювали. Шлюб «брудний», тобто не схвалений генетичною радою. Дитина народилася хвора на синдром Ваарденбурга.
-    Ну й що? – швидко спитав Дуенде. – Це взагалі не проблема. На Акесі ж, здається, взагалі все лікують…
-    Там навіть лікувати не треба, - кеп дивно смикнув кутиком рота. – Постав дитині слуховий імплант, та й все. Вони ж людям похиолого віку ставлять. Але тут… має бути показове шмагання. Щоб іншим було наукою. Високопосадовиця завела стосунки, не схвалені генетичною радою. Народила дитину – знов таки, не отримавши схвалення. Це вже… привід. А тут ще й дитина з вадами. Як пропустити такий шанс! Дитину відберуть і, швидше за все, присплять. 
-    Вони… вони євгеніки? – нарешті подав голос Ней. – Вони знищують людей з фізичними вадами?
Кеп високо підняв брови, вочевидь, здивований тим, що Ней знає такі «розумні слова». Здається, хлопцеві вдалося здивувати свого капітана чи не вперше.
-    В них чистота ДНК – майже релігія. На Дзенсеї дуже добре розвинена медицина, і генетика особливо. Вони дозволяють реєстрацію шлюбу тільки тим, хто добре генетично підходить один одному. Ну, тобто, кожен може обрати собі когось і жити із ним, але суспільство це шлюбом не вважає. І вже точно якщо хочеш дитину завести – маєш отримати дозвіл генетичної ради, чи генетичного комітету, щось таке. Я тобі дуже приблизно розповідаю, зі слів Чепека. Вони вважають, що народити дитину з вадами – будь-якими – це… ну, якщо хочеш, знущання над такою дитиною. Розумієш? Тобто, це все трохи складніше… ніж просто євгеніка. Розумієш? Тобто – це не «фу, потвора народилася», а «бідна дитина страждатиме, припинімо її страждання». Розумієш?
Ней кивнув. Хоча насправді він не розумів.
Та й як це можна зрозуміти взагалі? У вас розвинена медицина – то й лікуйте! А то в дитини вади, а вони її приспати збираються. Сволота.
-    Дитину треба рятувати, - швидко сказав Дуенде. – Я…я в справі.
-    І я, - Ней подивився на кепа.
Кілька секунд вони дивилися один одному просто в очі.
-    Ти… ти спершу взнай інформацію. Потім вирішиш.
-    Ви хочете, щоб я відмовився? Я…
-    Я хочу, - чітко вимовляючи кожне слово, відповів кеп, - Щоб ти розумів, в що втручаєшся. Щоб твоє рішення було усвідомленим.