Частина 3. БОРЖНИК. Глава 1

ЧАСТИНА 3.  БОРЖНИК

Глава 1

Ней витер руки ганчіркою. Деякі пристрої все ж таки варто ремонтувати самому, не довіряючи роботам. 
Кеп посміювався, коли Ней поводився як «ратель дез етуаль» – таке прізвисько зазвичай використовували для зоряних торговців, які повели в космосі не один десяток років, – і казав, що Ней поки що ніякий не ратель, а, скоріше, ратон. Ней, вперше почувши це слово, образився, що його назвали «щуреням», а потім на одній з планет Дуеде показав йому цих самих «ратонів» (на загальному вони звалоись єнотами) – милих хвостатих створінь, спритних, воровитих, цікавих до всього. Побачивши їх, Ней відразу ж і вибачив капітана. Звісно, він нічого не крав, але в цілому схожість, вочевидь, була: він також цікавився всім, ліз без дозволу куди слід й куди не слід. Ну, хіба що корчити таке умилене личко він не навчився.
Втім, рателі, чи, інакше кажучи, медоїди, були не менш милими, але й більш… солідними, чи шо. Такі маленькі боси. До них просто хотілося ставитися з повагою. Ще б спробувати, що це таке – отой мед. Звісно, Ней вже бачив відео, але скуштувати цю дивну субстанцію, яку не менш дивні істоти, якщо називати речі своїми іменами, відригували, а потім вона дозрівала в спеціальних сотах, чи стільниках. Нея зовсім не бентежив «спосіб виробництва», і йому дуже подобалося підклювати Дуенде, який нібито й хотів скуштувати справжній мед, але якого починало нудити кожного разу, коли доводилося десь почути, як саме бджоли його роблять.
Втім, все одно скуштувати оцей «справжній мед» їм не світило: надто вже дорого він коштував.  Але усвідомлення факту не заважало їм з Дуенде часто жартувати з цього приводу.
Вже майже два роки Ней почувався повноправним членом екіпажу. Справді повноправним, а не тим, кого залишили з жалості. Звісно ж, він не брав участі в обговоренні, які вантажі краще брати, а які на які пропозиції варто не звертати уваги – просто в силу відсутності саме такого досвіду. Але ремонт – закупівля запасних частин – завантаження необхідних продуктів – планування більш дешевого, але різноманітного відпочинку – в усіх цих питаннях до нього прислухалися.
Нею вже навіть довіряли чотири рази самостійно прокладати траси! Звісно, виходило в нього поки що гірше, ніж в кепа чи Дуенде, але кеп вважав, що «поки не помацаєш – не навчишся», тому всі чотири рази вони виконували саме той маршрут, що проклав Ней… а після цього хлопець сидів та розбирався, в яких саме моментах зробив не оптимальний вибір, та який збиток вийшов через те, що він врахував не всі нюанси.
Тобто, не «гіпотетичний» збиток – а самісінькій що ні на є реальний: витратили пального більше на 17% - довелося раніше поповнювати запаси, і, відповідно, терміново шукати якийсь контракт, може, не надто вигідний, але який мав допомогти їм «втриматися на плаву».
Свого часу, як виявилося, Дуенде вчив таким чином самого кепа. Жоден з них не розповідав цю історію цілком, але з якихось окремих спогадів, з смішних фразочок, з уїдливих зауважень кепа та м’яких підколів Дуенде в Нея потроху складалася більш-менш цільна картинка. 
Дуенде, молодий авантюрист, лише нещодавно ставший сам капітаном власного корабля, ще «молодий-зелений», наївний – але вже визнаний талант, «фристайл-майстер», «чарівник космічного дріблінгу», на одній з марин зустрів хлопчика.  Маленького на зріст, худого, навіть змарнілого, який виглядав молодшим за свій вік – Дуенде здивувався, коли взнав, що йому вже тринадцять, бо думав, що максимум десять. Він навіть деякий час вважав, що хлопець нащось приписав собі кілька років, але потім все ж таки з’ясувалося, що маленький Анто назвав новому другові свій справжній вік.
Хлопчик виживав. Іноді працював, допомагаючи завантажувати чи розвантажувати кораблі, чистити двигуни чи виконуючі різні дрібні доручення. Іноді підкрадав. Тікав від поліцейських. Переховувався в надрах марини, потім повертався до доків, розуміючи, що тільки там зможе вижити.
В Дуенде він «увів» гаманець – на деяких планетах, й тим більш на маринах досі ще в ходу була готівка, походження якої, як вважалося, неможливо відстежити – на відміну від безготівкових розрахунків, які використовувалися на розвинених планетах, де  історію кожного центу можна було відстежити від початку і до кінця. 
Дуенде не став викликати поліцію – бігав він тоді швидко й майже так само віртуозно, як і літав. Він просто наздогнав хлопця сам – і вхопив за вухо. Не фігурально, буквально – маленький Анто, за словами Дуенде, тоді весь складався з великого носа, великих вух та гострих ліктів та колінок.
А потім він забрав хлопчика з собою і став його вчити всьому. І – як любив завершувати історію сам Дуенде – з часом «учень перевершив свого вчителя».
Звісно ж, було зрозуміло, що «за лаштунками» залишилося багато цікавого. Але ця історія – вона нагадувала Нею калейдоскоп. Тоді, два роки тому, кеп, відводячи хлопця до Відділу опіки на клятій Ешперансі, сунув йому до наплічника довгасту картонну коробку, яку купив на Чарші саме для хлопця – щоб тому не було надто сумно, поки він звикатиме на чужій планеті. Ней коробку побачив відразу, звісно, але «руки дійшли» лише через кілька днів після того, як вони унесли ноги з планети. Він дістав з коробки незрозумілу трубку, потрусив, а потім приставив до ока – і закохався. Закохався в надзвичайні візерунки, в яких було щось казкове.
В чарівну трубу хотілося зазирати й зазирати, але Ней сам собі поставив обмеження: лише один раз в день, перед сном. Проте й не було жодного дня, коли б він цього не зробив. Ось і історія кепа та Дуенде – з невеличких скелець складався дивний візерунок, прекрасний і чарівний, і щоразу ця історія через якісь нові подробиці виглядала трошки по-іншрому.
Ней… заздрив. По-хорошому, але заздрив. Ні, йому було гріх жалітися, Дуенде ставився до нього,  певно, як ставився б до власного сина. Тільки от відношення до кепа було зовсім інше. Це була й любов батька до сина, й справжнє братерство – різниця у віці між ними була не дуже великою, всього 7 років. І – захоплення, схоже в чомусь навіть на поклоніння, бо, беззаперечно, хоча Дуенде й був чарівником міжзоряних трас, кеп виявився воістину геніальним пілотом. В Нея вже була можливість переконатися в цьому – тоді, коли вони тікали з Ешперанси. Але Дуенде сказав, що Ней не бачив ще навіть десятої частки кепових вмінь та навичок. 
Еех. Чи зможе Ней колись – ну, ладно, не треба перевершувати кепа, не треба навіть зрівнюватися із ним, - але хоча б наблизитися?!
Він намагався. Він старався з дня в день. Але поки що він не дістався навіть до середнього рівня пілотування. 
Натомість – він вже наздогнав і Дуенде, і кепа у розумінні «проблем» двигуна. Він майже фізично відчував, що саме і де могло статися, чи яка з деталей знаходиться у критичному стані. Ну, і лагодити й взагалі тримати в робочому стані всі механізми на кораблі – він сам поклав на себе цей обов’язок і сумлінно виконував його власноруч… навіть тоді, коли, як от зараз, з цим запросто могли впоратися роботи. Копання в механізмах дарувало йому майже фізичну насолоду – і, як жартував кеп, підвищувало «відчуття власної важливості».
Ну, чесно кажучи, це таки було правдою.
Ней із почуттям виконаного обов’язку ще раз подивився на полагоджені механізми. Він молодець. І навіть якщо його сьогодні ніхто не похвалить, він все одно знатиме, що молодець.
-    Егов, хлопче! Ти закінчив? Є дуже важлива розмова, - прокричав кеп з рубки.
Хлопець ще раз витер руки. Зазвичай кепові «важливі розмови» означали, що сталося щось фігове. Цікаво, в чому справа зараз?