ВІЛЬНИЙ. Глава 11

Глава 11

В флаєрі йому розмовляти не дозволили: кеп приклав палець до губ, і весь шлях всі вони мовчали.
Флаєр сів на вантажному майданчику – неподалік від їхнього корабля. Ней вже геть нічого не розумів. Його привезли назад? Його… хочуть залишити?!
Краще про це не думати. Краще не дозволяти собі… зайвої надії.
Лише коли вони опинилися всередині, і люк з м’яким шипінням зачинився за їхніми спинами, Дуенде спитав:
-    Ну, може, поясниш?
Кеп всівся просто на підлогу, прихилився спиною до переборки, закинув назад голову і заплющив очі.
-    Все… погано? – обережно поцікавився Дуенде і зробив Нею знак рукою, мовляв, шуруй до своєї каюти.
Ага, ось просто зараз! Щось відбувається, в що він взагалі не може в’їхати! Нікуди він не піде, поки не почує… хоча б щось. Будь-яке пояснення. Будь-яку інформацію – про те, що сталося, і про те, чого йому завтра очікувати.
-    Та ні, - тон в кепа був такий, ніби не вони тікали, мов зайці, незрозумілим маршрутом і з незрозумілою метою. – Все, навпаки, непогано. Але могло бути погано.
І він кинув виразний погляд на Нея.
Теж хоче, щоб хлопець пішов? А ось дзуськи!
Ней демонстративно всівся на підлогу. Хочуть відправити його до каюти – хай несуть.
-    То… що це все значить?
-    Хлопець залишається, - сказав кеп і знов прикрив очі.
Серце Нея зробило кульбіт, підстрибнувши до самого горла, і впало туди, де йому й належало знаходитись.
-    Е… надовго? – обережно поцікавився Дуенде.
-    Поки не знайдемо йому по-справжноьму пристойну планету. А не оце усе, - незрозуміло пояснив кеп.
Ешеранса здалася йому… непристойною?! Оце так несподіванка!
-    Вони хотіли його підкорректувати, - сказав кеп.
Довге обличчя Дуенде витягнулось ще сильніше.
-    В них існує… психокоррекція?! Як я пропустив?!
Кеп смикнув плечем.
-    Ну, своїх не коригують… ти ж знаєш, в них втручання ще на генетичному рівні… вони відразу досконалих створюють… а він все ж таки не звідси.
Ней крутив головою – то в бік Дуенде, то в бік кепа. Про що вони взагалі?! Нічого не зрозуміло!
-    Мізки вони тобі хотіли промити, - пояснив кеп. – Знайшли щось… що їм не сподобалося. 
Ней все одно не зрозумів, кинув погляд на Дуенде.
-    Я тобі потім поясню, - сказав той, потім повернув голову до кепа.
-    Злітати треба. Негайно.
-    Та я… трошки поплутав. Щоб відразу не знайшли. Навряд чи вони відстежували маршрут, звісно, але…
-    Ти довбень?! – великі чорні очі Дуенде мало не вилізли з арбіт. – Анто, я не впізнаю тебе! Ти ж ніби розумний хлопець! Нащо їм тебе відстежувати?! Є хлопець, є його опікун, вони вийшли разом. Хлопець на місце призанчення не прибув. Є офіційне місце реєстрації опікуна. В тебе що, каструля втекла?! 
Кеп закинув голову ще сильніше і засміявся. Дуенде при цьому виглядав занепокоєним.
-    Уявляєш, навіть не подумав! – сказав кеп, досміявшись. – Точно, дурість повніша! Тільки час згаяв. От же дурний! Ну, здається, це старі інстинкти спрацювали!
Ого! «Старі інстинкти», які спонукали до втечі! Ней би дорого віддав за те, щоб взнати всю історію цілком…
Правда, про «каструлю» - знов-таки незрозуміло…
-    Злітати треба, - повторив Дуенде.
-    Не можна, - хитнув головою кеп та підвівся. – Сьогодні мають вантаж діставити. Тоді й полетимо. 
-    Пекеньйо, все дуже серйозно.
-    Може, - погодився капітан. – А може, й ні. Кому хлопець на фіг здався? Він не громадянин. А так – немає тіла, немає діла. 
Якого… тіла?! Ті дядьки, які досліджували – збиралися його… вбити?!
Дуенде, вочевидь, вловивши переляк на Неєвому обличчя, розсміявся та пояснив:
-    Старовинний юридичний афоризм. Ще від давніх латинян пішло.
Ага, ну, просто й зрозуміло. Що таке «афоризм»? Хто такі латиняни – і чому вони давні?
Кеп закотив очі:
-    Я мав на увазі, що твоя наявність примушувала їх вирішувати проблему, яка могла б виникнути. А так – тебе немає, то й проблеми немає. Ніхто не стане шукати, бо ти не громадянин. По суті, для їхньої системи ти – ніхто.
-    Звучить логічно, - кивнув Дуенде. – Але двигуни я про всяк випадок прогрію. Їх все одно перевірити треба.
-    Перевір-перевір, - всміхнувся кеп. – Але ти панікуєш даремно.

Але кеп помилився. Ближче до ночі ззовні почулися завивання сирен, а потім хтось доволі голосно сказав:
-    Увага! Капітан вантажного судна КС-19-97-19-78- Ю-Пі «Судестада»!
По тому, як завмер, вирівнявшись, кеп, та як затримав дихання Дуенде, Ней зрозумів: це їхній номер! Їхнього кораблю! Це ж треба: корабель, виявляється, звався «Судастада», а він на ньому вже скільки часу – і навіть гадки про це не мав! 
-    Увага! Капітан вантажного судна КС-19-97-19-78- Ю-Пі «Судестада»! На вашому борту знаходиться особа, яка знаходиться під дією протоколу соціальної інтеграції. Ваші дії можуть бути кваліфіковані як саботаж державної програми інтеграції. Повторюю: віші дії можуть бути квалфіковані як саботаж державної програми інтеграції! Негайно передайте дитину представникові Органу опіки для завершення процедури. Повторюю…
Ней затравлено глянув на кепа. Здадуть?
-    Йди, - сказав Дуенде, з’являючись з рубки.
Ней підвівся. Значить, здадуть…
Кеп теж підвився.
-    А ти чого підскочив? – здивовано запитав Дуенде в хлопчика. – Ти краще сядь. Чи навіть ляг. Бо зараз трошки трястиме.
Трошки? Це називається – трошки?! Нея просто втиснуло в підлогу обличчям. Двигуни завили, як навіжені, корабель здригався, скрипів, завивав, скреготав. Коротше, такої какофонії звуків Нею ще ніколи не доводилося чути, і він дуже сподівався, що ніколи більше й не доведеться. Пахло розігрітим металом, підгорілим пластиком та ще чимось дивно приємним – в минулому житті, на рідній планеті, вони з хлопцями іноді кидали в багаття гілочки однієї рослини, і вона, згоряючи, пахла саме так…
Він лежав на підлозі, притиснутий обличчям так сильно, що не міг навіть повернути голову, і відчував… спокій. Не страх, що вони загинуть, а саме спокій та умиротворення. Його не видали. Не віддали отим… Значить… значить, вважали своїм. Вони загинуть? Ну, ок, краще загинути, але розуміти, що ти важливий.
Корабель смикнувся, замовк. Ней скосив око, побачив, як на нього пливе якийсь незакріплений предмет – він не зрозумів, що це, бо в цей момент його ноги почали «спливати», і він приклав зусилля, щоб не злетіти, й не дарма, бо в наступний момент підлога знов кинулася до нього, і він боляче вдарився грудною клітиною.
Чергова какофонія звуків, запахів та смикання – і відчуття невагомості, коротке, але дивовижно приємне, і – стрибок, якій він вже навчився відрізняти.
Через кілька секунд все нормалізувалося. Тяжіння всередині кораблю прийшло до норми, дикі звуки стихли, й навіть тхнути перестало – чи, може, він просто звик? Про нещодавні події нагадувала тільки розбита коробка, яка валялася просто перед його носом – вочевидь, хлопець саме її і побачив, коли вона «насувалася» на нього.
Ней із зусиллям сів. Його мутило.
Поруч сидів Дуенде, чия смуглява шкіра набула фіолетового відтінку.
З рубки вийшов кеп.
-    Йди. Твоя черга, - буденно звернувся він до Дуенде, схопив пляшку води, яка теж валялася на підлозі, і залпом видудлив всю.
Потім він простягнув Дуенде руку, допомагаючи підвестися.
-    Анто, в тебе черепаха втекла! – сказав з упевненістю Дуенде.
Яка ще черепаха?! Він що, головою вдарився?! Чи, може, вони купили черепаху? Коли?
Кеп задоволено розсміявся.
-    Нічо. Все ж обійшлося. Так що все ок.
-    Ти ненормальний! – Дуенде похитав головою і обійняв кепа.
Деякий час вони стояли, плескаючи один одного по спинах – голосно, і, вочевидь, доволі відчутно. Дуенде плакав: його обличчя було Нею видно. Чи плакав капітан? Ще б вчора хлопець сказав, що той на таке просто не здатний. Але зараз… Ну, може, й не плакав, але ніс його, й без того доволі помітний, ще збільшився в розмірах і помітно почервонів. 
-    Я тобою пишаюся, пейеньйо! – Дуенде відпустив кепову спину й доволі відчутно ляпнув по сідницях.
-    Все. Мені треба… коротше, піду займуся справами, - і кеп, не піднімаючи голови, залишив коридор.
Дуенде, витираючи кулаками крупні сльози, пішов до рубки. Ней секунду подумав – і відправився слідом.
-    Що він зробив?
-    Відірвався від погоні. Якби така була, - Дуенде зручно вмостився в кріслі пілота та витріщився на прибори, які не потребували його уваги: корабель летів на автопілоті.
Ней хитнув головою. Він хотів подробиць. Він хотів розуміти.
Дуенде повернув до нього обличчя з почервонілими очима.
-    Він зробив неможливе, хлопчику. Він зробив семісальто. Сальсто сусьо… Мадонна, як це… брудний дріблінг… напівстрибок. Він стрибнув в атмосфері. На кілька секунд. Спершу піднявся майже вертикально, а потім стрибнув, а потім ще злетів. І вже стрибнув – просто біля планети.
Ней знов-таки не надто зрозумів.
-    Це… важко?
-    О, меу дус! Це не важко – це неможливо! Тобто, підйом під важким кутом – це важко. Може, є кілька десятків пілотів, здатних на це. Напівстрибок – ну, не знаю…
Дуенде задумався, загинаючи пальці.
-    Ну, може, восьмеро. Ну, можна припустити, що є ще кілька… Ну, до десятка пілотів. Але поїднати… Це… Такого ніхто не може зробити. Крім нього, - він коротко кивнув в той бік, куди пішов кеп.
-    Але ж кеп казав, що ніхто краще тебе не розраховує траси? Що ти кращий в цьому?
Кеп ще тоді сказав «майстер фрійстайлингу» чи «віртуоз» - щось таке, Ней пам’ятав.
-    Чому тоді зараз він, а не ти? Якщо ти робиш це краще?
-    Він не сказав, що я кращий. Він сказав – майже. Майже – це коли мало хто краще за тебе. Він – краще.
Цю фразу було виголошено з такою гордістю! Як можна гордитися тим, що хтось – кращий за тебе?!
Дуенде, вочевидь, зрозумів здивування Нея та розсмівся.
-    Я вчив його! – сказав він. – Я взяв його абсолютно нулячого і навчив всього, чого вмію сам. А потім він перевершив мене! І я пищаюся.
-    Не надто пишайся, - суворо буркнув кеп, входячи до рубки. – В другому двигуні мікротріщини. Треба лагодити. І пальне майже скінчилося. Ну, і шроші майже на нулі – контракт ми ж не виконали. Доведеться сплатити чималу суму. Тобто, подумай, де нам взяти пальне – і контракт заодно. Ладно, піду займуся двигуном. 
Він дійшов майже до виходу, зупинився і буркнув:
-    І , до речі, пристосуй вже хлопця до чогось. Що він в тебе тільки триндить та байдикує, вчи його вже чомусь.
Ней трохи не підстрибнув. Це звучало… казково! Значить, кеп готовий залишити його в екіпажі!
-    А ти, - кеп з суворим виразом обличчя повернувся до Нея і, здається, пропалив його поглядом своїх темних очей.
-    Я.. я все зроблю! Я буду старатися! Я…
-    Ти до початку дослухай, що я кажу!
Ней затамував подих. Не вистачало ще вивести капітана з себе відразу після того, як він врятував їх усіх…
-    В тебе в рюкзаку дві коробки. Довгасту потім подивишся. А в квадратній – там тістечка. Їх треба негайно з’їсти, бо вони скоро зіпсуються.
І кеп своєю трохи клишоногою ходою учапав у машинне відділення.