ВІЛЬНИЙ. Глава 8

Потім був стрибок. 
Ну, тобто, це був вже другий стрибок в житті Нея – перший раз вони стрибали, коли драпали з його рідної планети. Але той раз він не запам’ятав – і навіть навряд чи відчув щось, крім тотального переляку, який відчував постійно.
Після цього вони переміщалися тунелями. Це було, можливо, менш зручно, бо тунелі існували лише в певних місцях, і іноді треба було дочекатися, поки такий тунель відкриється. Але – безпечніше, і пального витрачається значно менше, ніж на стрибок. І сюди, в цю діру, де сталася зустріч з таємничими гостями, від найближчого тунелю йшли на двигунах (чомусь термін «летіли» використовувати було не можна, Дуенде на запитання Нея пояснив: «Ну, ти ж не качка, щоб літати»).  А звідти чомусь стрибнули.
Чому?
В Нея була гіпотеза, що, можливо, так було важче відслідкувати їхні переміщення, але – хтозна, як там насправді.
Вистрибнули вони неподалік від тунелю, але чомусь звідти знов стрибнули – геть в інший бік, – і вже з тієї точки далі через тунель полетіли туди, де на них чекав наступний контракт – за словами кепа, «дуже і дуже вдалий».
Це була ще одна космічна станція-марина, але, на відміну від першої, ніякої асоціації з морем вона вже не викликала. Ну, хіба що нагадувала скелю, обліплену величезною кількістю мушель: біля її шлюзів була пристикована просто-таки вражаюча кількість кораблів всіх розмірів та фасонів.
Ней вже був готовий сидіти в кораблі безвилазно: досить, один раз кеп їх з Дуенде вже витягав, досі соромно і за себе, і за старшого друга… Але капітан чомусь запропонував сам:
-    Хочеш станцію подивитися?
І ще до того, як ошелешений хлопець зміг щось відповісти, швидко додав:
-    Але одна умова: від мене ні на крок. Що б не сталося.
Ней тільки кивнув. Це був неймовірний подарунок – побачити станцію! Певно ж, вони… зайдуть трошки далі, ніж на пару коридорів від доків? Ну, звісно, що всю станцію вони не подивляться, вона велика, але хоча б щось…
І ще морозиво! Того разу він спробував одне, а Дуенде сказав, що існує просто безліч смаків… Хоча б якесь ще скуштувати…
Не відходити від кепа? Та легко! Навіть якщо треба буде тримати його за руку, ніби Ней геть маленький – що ж, йому все одно! Він хоче побачити!
-    І без запитань, – сказав кеп, коли вони вже залишали корабель.

На тій, першій марині, від корабля вони з Дуенде йшли пішки. Ну, правда, вони й не заглиблювались надто далеко, здається, те злощасне кафе знаходилося в трьох кварталах від доків… (а, слід було казати саме «кафе» чи, в деяких випадках, «тратторія», і – «господар кафе» (якщо це дійсно був його хазяїн), і ні в якому випадку не кабатчик!). А тут просто від доків йшов… вірніше, їхав... їхала доріжка, на яку треба було стати – і вона просто везла тебе уперед. Навіть не одна доріжка, а цілих три, які рухались з різною швидкістю: та, що ліворуч, була найповільнішою.
Деякий час вони їхали, перейшовши з лівої на середню, а потім повернувшись на ліву, щоб зійти. Потім піднімались на ліфті – Ней вже знав, що це таке, бо прочитав і навіть бачив відео, але реальний ліфт виявився трохи не таким, якій він уявляв собі. 
А потім… Потім вони потрапили на… ярмарок? Неподалік від баронової садиби (так, слово «замок», яке Ней звик вживати, теж було неправильним, бо замком слід було звати укріплену споруду з кріпосною стіною, і башти в справжньому замку мали оборонне значення, а не були побудовані просто для краси… дідько, а взагалі в його житті було хоча б щось, що звалося правильно?! ну, хіба що ляпунці…) раз на рік проводився ярмарок, де можна було купити борошно, фрукти, різьблені тарілки, всякі гарні штуки, зроблені з великих мушель, одяг… Ней полюбляв ярмарок, бо там мама купувала йому коржики і пряники – в принципі, якщо бути чесним, то такі ж за смаком, як ті, що мама пекла власноруч, але йому так хотілося саме покупних… 
Ну, і штани йому там купували раз на рік – сорочки сусідка шила, тітка Белла, а ось купівля штанів щоразу ставала подією…
Але, звісно ж, той ярмарок і близько не міг зрівнятися з тим, що він побачив тут.
Марина звалася Чарші – Дуенде сказав, що з однієї з стародавніх мов ця назва й перекладається як ринок. Але такого хлопець навіть не міг уявити.
Ціла вулиця крихітних магазинчіків зі спеціями: запакованими в прозорі пірамідки, запакованими в непрозорі  квітчасті коробочки й просто насипаними великими конусами. Зелені, жовті, червоні, сині, фіолетові, оранжеві, чорні, райдужні, ще бозна які – Ней не то що не знав назв цих кольорів, він навіть не здогадувався, що жовтого, наприклад, може існувати стільки різних відтінків. 
Від ароматів паморочилося в голові й чесалося в носі.  А ще – чомусь хотілося літати. Не в космосі і не на флаєрі, як він мріяв ще на рідній планеті. А просто – розкинути руки та полетіли, як птах.
Дуенде купив трошки того і трошки цього, це все запакували і сказали, що відправлять дроном. Дрони Ней вже бачив – невеличкі і трохи більші, вони снували туди-сюди, переносячі пакети. Кеп теж підійшов до одного з торговців, щось спитав, взяв дрібку чогось пурпурового, розтер в пальцях, понюхав. Потім понюхав щось червоне. А купив – густо-синє, як океан під вечір. Дуенде покосився здивовано, але нічого не спитав.
Наступний квартал порадував Нея значно більше: там продавали їжу. Ну, тобто, прянощі – це ж теж продукти харчування, звісно, але ж ти не будеш їх просто брати та їсти. А ось в сусідньому кварталі – там були всілякі солодощі, випічка, сушені фрукти та ягоди. І головне – все це можна було куштувати! Не просто «можна» – продавці навіть наполягали, доволі настирливо. Хлопець спочатку вагався – навіть після того, як кеп взяв щось з коробки та запхав собі в рот. 
Але після того, як кеп кивком дозволив і йому спробувати, він вже не міг зупинитися: куштував і куштував. Правда, десь після п’ятнадцятої проби в роті стало настільки солодко, що Ней вже не розрізняв смаків, але… а раптом ото, наступне, буде ще смачнішим за попереднє?
Дуенде простягнув хлопцю пляшку з водою, Ней ковтнув – і майже відразу ж потягнувся за чимось наступним, рожевим і прозорим, всередині якого було видно довгасту коричневу кісточку.
-    Дупа склеїться, – сказав кеп йому просто у вухо.
Ней перелякано відсмикнув руку.
Що ж це за фрукт такий – від якого може… склеїтися?!
Дуенде, моментально допетривши, що хлопець сприйняв фразу буквально, зареготав, показуючи великі нерівні зуби. Він, здається, теж насолоджувався цією безтурботною прогулянкою, як дитина. І, між іншим, зжер сушених фруктів не менше за Нея.
Через дві години Ней вже перестав сприймати нову інформацію. Фрукти та одяг, горіхи та зброя (так, на цьому ринку можна було купити будь-яку індивідуальну зброю, від ножа до плазмотрона, і Ней здогадувався, що, певно, не тільки індивідуальну, просто на прилавок важке озброєння ніхто не викладав), ювелірні прикраси і випивка – все це склалося в якусь строкату картинку, яка паморочливо кружляла перед його очима. Очі ще вихвачували із загальної мішанини окремі деталі, але мозок вже не здатен був обробити цю інформацію.
Йому купили одяг – три пари штанів, якусь кофту на гудзиках – нічого з одягу, який нсоили кеп та Дуенде, не мало гудзиків, і Ней вже вирішив, що цей тип застібки використовується лише на його планеті. Футболки, білизну, шкарпетки. Взуття – геть нове, яскраве і дуже легке, не таке, як ті черевики, які йому видали на кораблі. Дивний смішний капелюшок з довгим козирком. Певно, він мав всьому цьому радіти – та він і радів, але… якось, вочевидь, від переповнення емоції майже закінчилися. Він лише дякував, але ніякого захоплення не відчував.
-    Відведи хлопця додому, - сказав кеп Дуенде. – Він, схоже, надто втомтився. А в мене ще деякі справи.
Діставшись своєї каюти, Ней на секунду примостився на ліжку – і просто відрубився.
Ввечері він прокинувся з відчуттям спокою та тихого щастя – уперше з моменту, коли покинув рідну планету. Доплентався до кухні, де чекали оті самі рожеві напівпрозорі фрукти – Дуенде купив їх саме для нього.
Кеп та Дуенде, які неголосно про щось розмовляли, з його появою замовкли. Ну, що ж, чергова таємниця…
- Ну, все, хлопче. Твоя космічна Одіссея майже закінчена.
Ней застиг.
Він не знав, що таке Одіссея, але загальний сенс уловив: скоро його висадять. Значить, кеп знайшов контракт на вантаж – вони або повезуть щось на ту планету, яку, вочевидь, мала на увазі його мама, або – щось з неї вивозимуть.
От і все.
В животі стало порожньо, а в грудях, навпаки – важко.
Ну…
Дурень він, от і все! Зрозуміло ж було! Як сам кеп каже – «їжаку зрозуміло»! Що фіг би капітан вирішив «вигуляти» його станцією, якби не знав, що ця сама станція стане останньою в житті Нея. Ну, тобто не в житті взагалі, а… зараз. І… і…
А чого він хотів? Хіба кеп щось обіцяв йому? Хіба Дуенде, добрий Дуенде, який був готовий возитися із ним весь вільний час і вчив його всьому, що вміє сам, - хіба він хоча б пів словом натякнув на те, що Нея можуть залишити на кораблі?! Ну, і треба менше вигадувати щось – і самому в це вірити.
В двері постукали. Якщо це Дуенде, який прийшов його втішати, Ней… просто не витримає! Чому б їм просто не дати йому спокій?! 
Може, просто вдати, що він спить? Спить і не чує…
Але постукали ще, і Ней, зітхнувши, повідомив, що можна увійти.
Це був не Дуенде, кеп. Він присів на ліжко і дещо грубувато сказав:
-    Не розводь нюні. Повір, коли ти пристосуєшся – а ти пристосуєшся, - ти зрозумієш, що так було краще.
Ней кивнув. Добре, що це не кеп. При кепі він не заплаче.