ВІЛЬНИЙ. Глава 7

Глава 7

З моменту подій на марині Трокат минуло вже майже три місяці. За цей час вони зробили вже три рейси. Під час першого перевозили галасливих, схожих на курок, птахів – під час рейсу корабель просто просякнув «ароматом» лайна (Дуенде сказав, правильно казати «послідом», кеп різко зауважив, що як гівно не назви – воно від цього гівном бути не перестане). Ней, отримавши сувору заборону виходити з корабля, навіть не ступив на «чужу землю» – допомагав Дуенде вивантажувати клітки з галасливими пасажирами, керуючи маніпулятором.
Звісно, хлопцеві було цікаво, чому всі роботи виконувалися вночі, в темряві, і чому навіть освітлення майже не використовували. Старший друг пояснив: офіційно сюди ввозити тварин чи птахів заборонено. Чому? Та бозна. Але офіційно – надто дорого, а місцеві фермери хочуть їсти м’ясо та яйця. Тобто, вантаж був завезений контрабандою.
Ней такого слова не знав, але вже привчився не ставити зайвих запитань, тим більш – у присутності кепа, який не переставав виразно закочувати очі. Та тепер він знав, як з допомогою бортового комп’ютера швидко знайти відповіді на більшість запитань, які в нього виникали.
Розібравшись з терміном «контрабанда» та зробивши певні висновки про діяльність кепа та Дуенде – та інших екіпажів подібних дрібних торгівельних кораблів, – Ней запитав:
-    А якщо нас би спіймали?
-    Тебе цікавить саме тут? Чи – взагалі?
-    Ну… тут… і взагалі також…
Дуенде розсміявся. Його взагалі легко було розсмішити, як і примусити плакати. Наприклад, вечорами, коли була не його черга нести вахту, він дивився мальовані фільми, які звалися «аніме», та у моментах, коли хтось гинув, чи, навпаки, ставалося щось несподівано хороше, він завжди не міг стримати сльози. Ней теж пристрастився до цих фільмів – на рідній планеті про таке ніхто навіть не чув! – і теж дуже співпереживав героям, але реагував значно спокійніше.
-    Ну, дивись. Тут є, так скажімо, компанії-монополісти, які продають птахів. За доволі великі гроші. А закону як такого – ну, не те, щоб його прям сильно дотримувались. Якби впіймали непродажні представники закону – то, певно, просто б видворили з планети. Ну, може, ще б заборону наклали: кілька років нам було б не можна сюди прилітати. Але не впевнений, чи є тут «чисті» копи. А якби на брудних натрапили – то, думаю, нас би здали хлопцям з якоїсь корпорації, які контролюють птахопродукцію саме в цій місцині. І ті нас для початку б добре відлупцювали. А вже потім би ми заборону отримали.
Дуенде говорив про це так легко! Нею від самого слова «відлупцювали» стало не по собі, аж спина зачесалася – в тому місці, куди, мабуть, прийшлися б гіпотетичні удари.
-    То вони… хочуть, щоб ці бідолашні фермери потерпали від голоду?
-    Гроші вони хочуть. Для декого гроші важніші, - пояснив Дуенде.
-    Ага. Як і для нас, - кинув, проходячи повз них, кеп. – Місцеві ліцензовані курки – ті самі, які дорогі, - вони пристосовані для цього світу. А ці мегаподіші, яких ми привезли – вони, бач, яйця не висиджують, як звичайні курки. Вони будують інкубаційні кургани. Великі. Тобто, як такій курці настане час нестися, вона перериє тобі весь сад. Або парк. 
-    А… ми, виходить, місцевих… надурили? – спитав Ней, холодіючи.
З усього виходило, що вони – ще більші покидьки, ніж оті монополісти.
-    Чому надурили? – здивувався кеп. – Всі в курсі всього. Просто їсти хочуть – зараз. А що буде завтра чи післязавтра, їх не дуже цікавить.
На тій планетці, куди відвозили цих псевдо-курок, вони завантажилися тюками з органічним добривом – результатом життєдіяльності оцих самих мегаподішів, яке смерділо не менш за самих пернатих. 
Ще два тижні вони обоняли «прекрасні аромати», від яких боліло в грудях і сльозилися очі, а потім – знов «нічна посадка» в якомусь полі подалі від будь-якої оселі, і «духмяні» тюки нарешті залишили трюм. Ней зрозумів, що це знов-таки контрабанда, але запитань більше не ставив. 
На тій планеті – здається, вона звалася Айве, чи щось таке – довгов’язий покупець з бігаючим поглядом намагався вмовити кепа не перевезення ще чогось, але той навідріз відмовився.
-    В нього принципи, - пояснив Дуенде. – Те, що може серйозно зашкодити – зброю, чи, наприклад, наркоту – ми не возимо.
-    А що саме цей дядько хотів?
-    Знаєш, я не запитую. І тобі не рекомендую, - відповів Дуенде та зітхнув. – Якщо кеп захоче, розповість. А як ні – то…
Потім була тижнева перерва, під час якої вони драїли корабель, намагаючись позбутися запаху, який, здається, в’ївся в самий корпус. Драїли за допомогою приладдя – і вручну. Ха, а самі казали, що все тільки автоматично!
Втім, вередувати та нагадувати про ту фразу, сказану колись, хлопець не став.

Потім вони тиждень бовталися в космосі далеко від будь-яких планет, станцій та навіть космічних шляхів – Ней вже навчився читати карту і вираховувати координати. Чому вони застрягли саме тут, на що очікували? Звісно ж, Нею ніхто нічого не говорив, але в хлопця склалося враження, що цього разу навіть Дуенде був не в курсі того, що відбувається.
На восьмий день «великого очікування» кеп з кимось коротко переговорив – а Ней на приборах побачив, що до них наближається корабель, такий самий невеличкий, як і їхній.
Дідько! Він вже так і думав – «як наш», хоча не мав до цього корабля жодного відношення. Та його висадять десь через місяць-другий, і потім він тільки онукам розповідатиме, що коли був «отаким самим хлопчиком» – пережив «велику космічну пригоду».  І, звісно ж, онуки будуть думати, що дід впав в маразм – як думали вони з друзями, слухаючи оповідання старого Панька. А ж ті історії цілком могли бути правдою!
Ха! Та він тепер, навіть подумки, все частіше вживав слово «дідько» замість звернення до богів, як звик за перші тринадцять років свого життя…
-    В нас будуть гості, - попередив кеп. – Сиди в себе в каюті та не висовуйся. Краще за все, якщо ти навіть в туалет не ходитимеш. 
Потім секунду подумав і додав:
-    Ці люди… не надто хороші. Краще, щоб про тебе взагалі ніхто не знав – що ти отут на борту. Зрозумів?
Ней кивнув.
Нехороші люди? Чому кеп вирішив мати з ними справу, якщо в нього, як каже Дуенде, «принципи»? Чому їм не можна знати про Нея? Чому кеп зволив щось пояснювати йому? Міг би просто попередити та зачинити двері ззовні…
Запитань, як і звичайно, було до фіга, а відповідей, можливо, він не отримає ніколи.
«Гості» пробули недовго: ось ніби-то тільки що корабель здригнувся, виконуючи стикування, клацали стикувальні кільця, потім шипів шлюз – і через короткий час ті самі звуки, тільки в зворотному порядку. А ще через двадцять хвилин до нього в двері постукали, і голос кепа повідомив:
-    Все, можеш виходити.
Сказати, що Нею було цікавло, що ж саме тут відбулося за ті двадцять чи тридцять хвилин, що гості були на борту – не сказати нічого. Його аж розпирало від цікавості. Явно ж мало відбуватися щось цікаве! Вочевидь, капітану передали якийсь вантаж… і явно – незаконний, бо хто ж заради законного буде пертися бозна кілька парсеків, щоб передати його «без свідків»?
Чи – він все вигадує? Може, просто оцей інший корабель просто був десь поблизу… ну, і, можливо, їм просто незручно було перевозити оте «щось», що вони передали капітану? Чи, може, навпаки, це капітан передав їм щось?
Ага, звісно! Просто звичайне «щось», заради чого вони тиждень висіли в порожнечі, де ніхто б навіть не прийшов на допомогу, якщо що?
Хлопець таки не втримався і запитав в Дуенде. Якщо пощастить, той розповість. Якщо не розповість – принаймні, буде зрозуміло, що Ней правий і це точно якась протизаконна штуковина.
Дуенде не відповів. Просто подивився на Нея великими та сумними, як в спаніеля (таку собаку Ней встиг побачити на отій планеті, куди вони вивантажували «псевдо-курок») очима, поглядив хлопця по руці та сказав:
-    Знаєш, хлопчику… наш кеп дуже, дуже хороша людина. Пам’ятай про це. Навіть коли тобі здається, що це геть не так.
Цікаво, що ж він мав на увазі?!