ВІЛЬНИЙ. Глава 6

Глава 6

Він відкрив очі в своїй каюті. Щось рівномірно гуло й нерівномірно стукало… може, вони вже летять? Може, кеп вирішив покинути станцію… від гріха подалі.
Обережно, намагаючись не впасти, він виповз із ліжка. Замість синього комбеза – дивного вигляду піжама, завелика для нього. Он, штани підкочені й навіть підшиті, щоб підвороти не розгорнулися… Ха! В дитинстві в Нея була піжама, спочатку він її любив, а потім вже не міг дочекатися, коли мама її комусь віддасть, бо відомо ж: дорослі хлопці сплять в трусах та футболках. Але ця піжама, з кумедними ведмедиками – вона була дорослого розміру…
Значить, хтось його перевдягнув. Але нащо?! І чому саме в піжаму? В нього були дві футболки, два комбінезона та дві пари трусів, підігнані Дуенде до потрібного розміру за допомогою робота. Чому на нього начепили піжаму? Це… особливий вид знущання? Натяк, що він не дорослий? Та ну, дурня: піжама ж на дорослого…
Раптом Ней зрозумів, що хоче їсти. Не їсти навіть – жерти! Живіт видав відповідний гуркочущий звук. 
Хлопець зробив кілька кроків. Ноги тремтіли, ребра боліли, і дихати було важкувато. Він торкнувся боку і зрозумів, що під піжамою його ребра туго стягнуті пов’язкою. Ці два придурки, вочевидь, зламали йому ребра?
Обережно ступаючи босими ногами, Ней поплентав на кухню.
Звуки сварки він почув ще з коридору – і застиг. Підслуховувати погано… але й не підслухати він не міг: не дослухати цієї розмови – та він же просто лусне від цікавості!
-    Що ти прикидаєшся валетом?! Ти не міг не розуміти, чим це все могло закінчитися!
Кеп говорив надто голосно. Тобто, не голосніше, ніж зазвичай спілкувався Дуенде, але якщо порівнювати з тим, як кеп говорив зазвичай, то можна сказати, що він майже кричав. 
Цікаво, що таке отой «валет» – і як саме Дуенде ним прикидався?
-    Ти взагалі розумієш, що ви були в печі?
В печі? Скоріше, в повній дупі… але – чи то кеп надто вихований, і таких слів не вживає, чи, може, це якийсь стійкий вираз…
-    Я… я не знаю… Я не зміг стриматися. Думав, зможу, але… Я виявився слабшим, ніж думав.
-    Хе! В бухлі був бікетамін. Тільки якого дідька ти з ними бухав? Ти ж знаєш, хто вони і що вони!
-    Бікетамін? Ти… здав кудись на експертизу? Це ж коштує…
Кеп фиркнув:
-    Яку ще експертизу! Я Бароса мордою об стіл приклав, він мені, як миленький, все й сказав.
Ого! Нічого собі! Барос – здоровань, кеп менший за нього на півтори голови і легший, певно, кілограмів на тридцять… Ех шкода, що Ней відрубився і все пропустив – таке б він залюбки подивився.
-    Я…
-    Ти втягнув в піч себе і пацана. Тобі сказати, яку суму ти програв? Ще два кола – і ти програв би свою частку в кораблі… а потім, може, ще й хлопця.
Ней похолодів. Невже… невже таке могло бути?! Дуенде міг так із ним вчинити?!
-    Ке кара’о… Якого біса, я тебе питаю, ти вирішив з ними випити? Ти вчора народився? 
-    Я не міг відмовитись… Ти ж знаєш, шо я йому винен… і не тільки гроші. Ну і…
-    А тепер і гроші винен. І багато, - жорство сказав кеп.
Декілька хвилин панувала тиша.
-    Я віддав гроші, - сказав кеп нарешті. – Так що тепер ми з ремонтом пролетіли, етсупідо. Більше ти нічого не винний.
-    Ти… ти не знаєш… я…
-    Та все я знаю, - зітхнув кеп. – І вже розплатився.
-    Як – розплатився? Я не розумію…
-    Як-як… пам’ятаєш контракт на рутеній? Який  в нас перехопили?
Дуенде щось тихо буркнув – Ней не почув.
-    Ну, то його не перехопили. Я його віддав. Щоб тобі дали спокій. Дульсіто обіцяв. А ці двоє… вирішили самодіяльністю зайнятися. Нічого, більше не займатимуться. Я думаю, Дульсіто про це подбає – для нього репутація важлива.
Почулося якесь возіння, потім Дуенде щось пробурмотів – схоже, він плакав.
-    Я ж не знав… не знав… Ти… ти… Дякую! Дякую, пекеньйо!
Дуенде, схоже, плакав. Ней розвернувся і тихенько пішов назад до каюти.
Поїсть він якось потім.

Хлопець мало що зрозумів з розмови – купа дивних слів, які він чув уперше, та й взагалі… Але, здається, в цілому історія виглядала так: Дуенде кудись вляпався – давно. Був винен гроші… та ще щось, гірше за гроші. І кеп віддав щось дуже важливе, щоб свого напарника витягнути. Оцей жорсткий кеп, вічно всім невдоволений, з якого зайвого слова не витягнеш – просто пішов і все віддав.
Це було… дивно.
Але того ж дня кеп здивував Нея ще більше. Він прийшов до хлопця в каюту з підносом, на якому стояли тарілки з їжею, поставив піднос на стіл.
-    Їж. А то ти так злякався, що підслухаєш ще щось, що до кухні так і не дійшов. І, до речі, якби ти був членом екіпажу – зараз ти був би покараний. Бо якщо капітан каже борт не залишати – значить, всі сидять на дупі рівно та нікуди не йдуть.
-    А… а можна запитати?
Кеп здивовано підняв брови:
-    Ну, ризикни.
-    А ці двоє… вони… бандіти?
Кеп всміхнувся, хитнув головою:
-    Коротко не вийде, а багато слів – це не до мене. Тобі Дуенде розповість. Як не захоче – скажи, я наказав.
-    А… що вони йому… підлили?
-    Господи ж боже ж ти мій, скільки запитань! Препарат вони йому підлили. Якій пригнічує волю. Дуенде колись був лудоманом… що дивишся? Не знаєш слова? Блін, що ти взагалі знаєш? Ігроманом. Гравцем із залежністю. Не міг зупинитися. І, звісно ж, знаходилися охочі, які… коротше, неважливо. Захоче – сам розповість. Він як випив – вже не міг опиратися. Як теля дурне, вже б куди повели – туди б і пішов, що б сказали, те б і зробив. Ти, до речі, молодець. По суті, можливо, я тобі завдячую тим, що ще капітан і мені є на чому літати.
Ну, е… про це Ней якось не подумав, але – точно! виходило, що він врятував Дуенде, і кепа, і корабель… Ну, тоді можна було б і якось інакше подякувати. Не мимохідь, ніби він… ну, не знаю, посуд за собою помив.
-    Будь ласка.
Ней зухвало глянув капітанові просто в очі і відразу ж злякався: а ну, той зараз вирішить, що це з хлопцевого боку вже нахабство, та й висадить його просто тут, на цій станції, сповненій таких типів, як ці кляті Стіч та Барос? Раз вже відчуття вдячності йому невідоме…
Та кеп тільки засміявся, ляснув Нея по плечу – доволі сильно, так, що біль відгукнувся навіть в ребрах, і пішов до дверей.
А біля дверей зупинився, повернув голову і вже серйозним тоном запитав:
-    Пов’язка не надто тисне? Вибач, хлопче, доведеться потерпіти. В тебе зліва два ребра зламані, так що митися поки що будеш частинами. Через дві години зайдеш, я тобі ін’єкцію ще зроблю, щоб не боліло. Бо потім я на вахті. І, до речі: якщо попрешся до Двенде із цим – то він уколи не робить. Боїться.
І кеп вийшов.