Глава 3
Дуенде таки вирахував планету, про яку Нею розповідала мама. Хлопець, чесно кажучи, вважав, що вона просто придумала, бо не може ж існувати планета, яку вдень освітлює сонце – а вночі два інших світила? Чому – два? Чому лише вночі? І ці світила – мама називала їх місяцями – вони залишали на воді «казкову сяючу доріжку»… Ага, звісно ж. А якщо підеш такою доріжкою – то потрапиш до фей чи до тюндерек… І небо не чорне, ні: воно має насичений колір індиго, який іноді відливає пурпуровим. Через те, що небо таке яскраве, зірки майже непомітні: видно лише найяскравіші… І – тіні! Всі предмети вночі так само відкидають тіні, як і вдень…
Зовсім маленьким, звісно, він вірив в оце усе. Пізніше – просто захоплювався тим, як в мами працює уява і як гарно вона все це вигадала.
А зараз… зараз раптом виявилося, що все це може бути правдою.
Дуенде знайшов принаймні сім планет, які мали два супутники – ті самі «нічні світила». Одна з них була «монорасова», друга взагалі «мононаціональна». Обидва терміни Нею були абсолютно незрозумілі, спитати він посоромився, і бозна, коли б він взнав, що це таке, але в цей момент втрутився кеп та пояснив: Лалеша-Ну – планета, де живуть лише самі єзиди. Якби Ней був єзидом – він би про це знав.
- Чому? – не зрозумів хлопець.
Кеп закотив очі, але все ж таки пояснив:
- Це така релігія. Якби твоя мама була єзидкою, вона б навчила й тебе, і тоді б в тебе точно не виникло запитання, що таке Лалеш.
Ней все одно нічого не зрозумів, але про всяк випадок кивнув.
- Дайсубару – там самі азійці живуть. Дуже класна планета, справді, рівень життя один з найвищих, але – чужих вони не беруть. Твоя мама ж не азійка?
Ней не знав і цього. Дивно: коли кеп навмисно тикав його носом в незнання, пояснюючи, що той ні на що не годний – хлопець спокійно пропускав це повз вуха. Але коли капітан дійсно хотів допомогти та пояснити щось, без жодного бажання принизити – саме в такі моменти Ней розумів, наскільки він темний.
Ех, мамо-мамо, що ж ти – спочатку казки розповідала, потім вселяла думку, що він розумний, а ніякої дійсно корисної інформації так і не надала?!
Кеп, на диво, від уїдливих зауважень втримався і просто продовжив пояснювати далі: ще три планети із тих п’ятьох, що залишилися в списку, аж ніяк не можна було назвати «справжнім раєм» і «місцем, де всі люблять одне одного». Одна з планет була колись тюремною. Вже, правда, давно не тюрма, але умови життя там, м’яко кажучи, не найсприятливіші. Ще одна мала дуже важкі погодні умови. Правда, люди жили і там – «де тільки вони не живуть», як сказав кеп, – але це було не життя, а, швидше, виживання. Третю кеп виключив умовно: за його словами, це була перенаселена «промислова» планета із суцільної урбанізацією і великою кількістю виробництв.
- Звісно, ми і перші дві не повністю виключимо – твою маму могли вивезти дитиною, а діти, знаєш – їм усе згадується… як рай. Певно, ти свою планету теж згадуватимеш як райське місце. Але все ж таки для початку перевіримо ті дві, що схожі на опис «найкращого місця на світі»… ну, скажімо так, для адекватної неупередженої людини.
А чого це рідна планета Нея – не прекрасне місце?! Погода чудова, ураганів майже не буває, а коли бувають – то нічого не руйнують… Їсти завжди є що – і городина, і риба… і навіть м’ясо інколи. Не часто, правда, але ж буває! І барон добрий… був…
Але щоб не бачити чергову глузливу усмішку, хлопець просто промовчав – але глузливий погляд все одно отримав. Потім кеп перевів очі на Дуенде – і Ней так само: його участь в бесіді полягала в тому, що він переводив погляд з одного на іншого, намагаючись вловити якісь додаткові сенси, які залишались поміж словами.
- На Ешперансі я бував. Ну, таке собі… Звісно, у порівнянні з цими п’ятьма – хороша планетка. А ось про Єнідюнью нічого не знаю.
- Я бував, - повідомив Дуенде та замовк.
- Ну, і що там?
Дуенде смикнув одним плечем – коротко, ніби його судорога прихопила.
- А, ну ясно, - резюмував кеп.
- То що? Куди спочатку спробуємо?
- Що значить – куди? – здивувався кеп. – Куди я контракт знайду. Чи мені слід ще раз повторити, що я не благодійна організація?