НЕВІЛЬНИК

Глава 10

Краще б він просто потонув. Звісно ж, Ларс його здасть. Здав би навіть просто так, безплатно – просто щоб напакостити. А тим більше – за гроші.

Наволоч.

Ней підвівся й стиснув кулаки, готовий битися. Він просто так не здасться.

- Що, пожер від пуза? Нажерся вже?

Ларс глузував. Вірніше, намагався – словниковий запас в нього не дуже, так що образити Нея в нього не вийде. А ось скрутити вийде – він же вищий і важчий… скотиняка. Але – хай спробує! Нею вже нема чого втрачати, вірно?

Ще кілька тижнів тому він кинувся б на ворога першим – просто щоб не дати переляку взяти над собою верх. Теперішній Ней очікував, поки Ларс зробить перший крок: маршал навчив його, що той, хто  починає бій першим під впливом емоцій – той вже частково програв.

В нього і так шансів небагато – Ларс задирака, бився багато разів і навіть зі старшими хлопцями. Він вищий, важчий та сильніший… Ха! Всі ці самі думки вже відвідували його – тоді, коли вони билися минулого разу.

Ларс кинувся вперед, намагаючись вхопити Нея за плече, але той встиг ухилитися – Ларсова рука тільки ковзнула, і це ще більше розлютило здорованя. Кулак вагою, певно, з половину ваги самого Нея, влучив в щелепу з такою силою, що хлопець просто відлетів і впав, боляче вдарившись спиною. Але вже через кілька секунд Ней підвівся. «Лежачого не б’ють» - це не про Ларса, він влупить, та ще і як.

Нея хитало. Десь на периферії зору миготіло зеленуватим та малиновим – певно, наслідки того, що він влупився головою в камінь. Нічого... нічого… він же ще поки живий, правда?

Ларс вдарив ще, але цього разу Ней встиг відхилитися, а сам з усіх сил влупив супротивника під коліно. Ларс хитнувся, але встояв, і тут Ней вдарив ще раз, цього разу поціливши в сонячне сплетіння. Все-таки, дякувати маршалу, він чомусь навчився за ці тижні.

Ларс зігнувся, хапаючи ротом повітря. І тут Ней припустився помилки: замість того, щоб вдарити ще раз – або, може, стрибнути у воду та втекти, – він із задоволенням дивився на те, як здоровань хекає й кривиться від болю.  Але це «хекання» тривало максимум кілька секунд, а потім розлючений Ларс кинувся на нього і вчепився, ніби бійцівський собака. Здоровезні міцні пальці тиснули на ключиці – чи то там мала бути больова точка, яку Ларс просто не надибав, чи, може, через стрес Ней не відчував болю.

Ней теж вчепився, не розуміючи, куди саме – просто втискав свої пальці в плоть супротивника, намагаючись зробити якомога боляче.

В якийсь момент плечу стало мокро і тепло, і хлопець, не розуміючи, що відбулося, скосив очі. Кров тонкою смужкою стікала по його грудях униз.

Риби! Риби без назви відчувають кров за кілька кілометрів. Принаймні, так кажуть. Зараз вони припливуть, і тоді з цієї печери їм не вибратися – ані йому, ані Ларсу. Ця думка на секунду паралізувала Нея, і в цей момент Ларс встиг нанести ще один удар.

Підла сволота.

Що ж… що ж, якщо Ларс використав проти нього ніж – що було проти усіх правил! – значить… значить, здоровань навіть не сподівався перемогти Нея в чесний спосіб.

А значить… а значить, в нього є шанс! В тому сенсі, що – не настільки він поступається Ларсові в силі та спритності! Так, він молодший, але за ці тижні в замку він чогось й навчився…

Від третього удару він ухилився, відступаючи, але нога слизнула, і Ней трохи не впав.

Ларс наступав, розмахуючи ножем. Він щось казав, певно, щось глузливе, але Ней просто не чув: у вухах стукало так, ніби всередині його голови хтось жив, і цей «хтось» наполегливо збирався вилізти назовні саме зараз.

Здається, Ней зараз здохне. Ех, мама! Чому, чому ж він тебе не слухав…

Але здохнути тут, в цій печері, від крововтрати – це все одно було краще, ніж повернутися назад до замку і… і – бозна, через що він мав би пройти там…

Під ногами стало слизько: Ларс вигнав його з сухого майданчика, сюди вже діставало море, і каміння густо поросло водоростями. Позаминулого року тут загинув Кайл – послизнувся і невдало впав. Ней тоді хворів та, на своє щастя, не бачив цього. Казали, що його голова просто луснула… і Ней, щоб, не дай боги, цього не побачити, не пішов навіть на похорон, за що довго потім себе краяв. Звісно, він був малий, одинадцять всього, та все одно – попрощатися з приятелем було потрібно…

Інстинкт спрацював швидше, ніж розум, і Ней, замість того, щоб відступати, кинувся вперед. Ларс підняв руку, щоб вдарити, і саме під цією рукою Ней пролетів уперед – до сухого, до більш безпечного!

Він не штовхав Ларса. Чи принаймні не збирався штовхати… Можливо, той не втримався сам. І Ней навіть не відразу зрозумів, що на каміннях він тут сам,  а ворога ніде немає...

Ларса він побачив через кілька секунд. Той плавав на поверхні в кількох метрах, безвольно розкинувши руки та ноги, і вода навколо нього була темнішою, ніж всюди. Він не зрозумів і вдивився уважніше, а потім я-а-ак зрозумів…

Ней сидів на великому камені, звісивши голову вниз. Тривале блювання зовсім вимотало його. Тепер хлопцю було байдуже: знайдуть, покарають, живцем шкіру здеруть, чи, може, не знайдуть, і він здохне тут від голоду… яка різниця.