НЕВІЛЬНИК

ПРОЛОГ

Цей сон снився йому майже щоночі: він, підліток, пливе в темній воді, а навколо, невидимі, кружляють великі небезпечні рибини, готові відхопити шматок від беззахисного й безпорадного тіла… Він пірнає глибше, знаючи, що риби не послідують за ним до підводних печер: там надто вузькі щілини, їм, цим страшним рибам, там не дістати його… Пірнає – і ось вже він не може видряпатися, його ноги плутаються в довгих водоростях, водорості тягнуть його до себе, обвивають, окутують… Ні, це не водорості, це мацала… чи, може, здоровезні змії. Він кидає ніж, і змії зникають, але тепер в нього немає й ножа, щоб розрізати водорості, які тримають так міцно. Повітря поступово закінчується, і він з останніх сил робить ривок: нагору, на поверхню, краще зустрітися з тими страшними рибами, ніж просто тихо подохнути від  нестачі повітря. Виринає, ніяких риб навколо немає – можна спокійно пливти до берега, який – о, диво! – чомусь ближче, ніж йому здавалося. Але тільки-но він з полегшенням видихає, як на березі спалахує пожежа. Грандіозна пожежа, яка пожирає все і всіх. З води він чує нелюдські крики, сповнені болю і жаху, чує страшний тріскіт та відчуває запах горілого м’яса. Він бачить, як плавиться у вогні обличчя його матері, мертве обличчя Дуенде, як займаються вогнем руді волоси Аліші, і кричить… А зверху, просто з темного наба, ллється униз вогонь, і звучить саркастичний регот, від якого мороз поп шкірі.

Всього цього не було насправді. Ні, не так: все це було, але – в різні моменти його життя і в абсолютно різних місцях, але його гарячкова уява невблаганно поєднувала найгірші події його життя в єдине ціле. Натякаючи, що вони й справді пов’язані? Ніби про це ще треба натякати…

Все пов’язане, і в усьому винен лише він, він один. Але, на жаль, єдине, що він може робити – це просинатися в холодному поті, виринаючи  з жаху уві сні, щоб зануритися в жахіття наяву.

ЧАСТИНА 1.  НЕВІЛЬНИК

Глава 1

Невеличкий човник погойдувало на воді. Ней валявся на дні, одним оком спостерігаючи за величними гларусами, які парили понад гладдю моря, а потім стрімко кидалися униз, щоб вихопити з води тріпотливу срібну рибину. Хотілося їсти. Втім, Неїві майже постійно був голодний: мама казала, що це тому, що він росте, але жартома звала його Гарудою: здається, так звали якесь прожерливе божество, чи, може, велетня з казки.

Ех. А вдома ж, певно, нічого немає: мама повернеться з полів тільки ввечері. Літні дні довгі,  треба зробити багато – щоб потім всю зиму було що їсти. Взимку дорослі працювали «короткий день» – якихось годин 7-8, а влітку, звісно – поки світловий день не скінчиться. Доведеться готувати самому – і знов рибну юшку. Ех. А хочеться пиріжків з капустою… чи оладок…

Поруч із човником випірнула голова. Оскар, постійний напарник Нея, перевалився через борт, стягнув з себе акваланг, відчепив вершу. Нею вистачило одного погляду, щоб визначити: верша майже порожня, Оскар зібрав лише кілька штук ляпунців. Ну, що з нього візьмеш, він ще малеча: молодший за Нея майже на півтора року, та й ще «шкіля-макарона». Що значило це прізвисько, ніхто не знав, навіть дорослі, але надто худих дітлахів дражнили саме так. Ней, звісно, й сам не супербогатир, але в нього і плечі ширші, і м’язи міцніші. Це, певно, все завдяки плаванню: плавати він любить до самозабуття, у воді почувався як вдома.

Мама сказала, що вона й назвала його так на честь моря. Ней, правда, суті не вловив, а мама і пояснювати не стала. Така вона вже: іноді щось скаже таке, суперцікаве і незрозуміле, а коли вже доходить до пояснень – мовчить, мов риба.

Ней перевірив запас кисню в балонах, натягнув систему,  начепив налобний ліхтарик, протестував «тривожник» та спиною впав в теплі обійми океану.  В нього двадцять хвилин – за цей час можна зібрати не тільки свою норму, але й для Оскара трошки. Насправді можна було б наловити й вдвічі більше – в Нея, здається, був талант, який дозволяв відділяти ляпунців від скель швидко й безпечно, не стискаючи надто сильно. Але…

Але краще було не висовуватися. Ніхто з хлопців понад два десятки за день не збирає. А якщо Ней щоразу приноситиме півсотні – норму підвищать усім… і тоді його просто відлупцюють.  Крім цього, була ще одна, дуже важлива причина. Ней – втім, як і всі хлопчики з їхнього селища – мріяв стати пажем.

Пажі – загін з хлопців від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років – були предметом загального захоплення та заздрощів. Ну, і, звісно ж – зазіхання дівчат. Високі, стрункі, вдягнені в гарну форму… Та що там – форма! Пажі супроводжували барона в його польотах над островом! Літати – це ж взагалі… взагалі… Це навіть не мрія, це казка якась! Коли флаєр сідав, дверцята відчинялись, і з середини вистрибували двоє хлопців, щоб розгорнути «сходинки», якими потім спуститься сам Барон – о, серце в Нея завмирало.  Навіть потрапити у пажі – це було… це було б… це, певно, було б найкраще, що з ним могло статися у житті!

Звісно, всі знали, що деякі з пажів – найкращі! найстаранніші! – поповнюють особисту гвардію Барона, але так далеко Ней не загадував. А ось стати пажем – це було не просто мрією, а мрією, яка цілком собі могла  виповнитися. Всі знали, що Барон цінує кмітливих та дисциплінованих хлопців, які добре плавають (він полюбляв влаштовувати різноманітні «водні вечірки) для сусідів – таких самих як він володарів островів). Ані з кмітливістю, ані з дисципліною в Нея проблем немає. А плаває він й взагалі краще за всіх на острові! Ну, принаймні краще за тих, кого знає – дітей на навіть дорослих з його села.