Глава 13**

- Моя дівчинко… за що ти так зі мною? Ти мучиш мене», – прошепотів Ілля, його погляд був сповнений болю та безпорадності. – Хіба тобі ще чогось бракує? Поясни, Данеліє. Я хочу, щоб ти повірила мені, бо якщо на цьому світі є чоловік, який до нестями кохає тебе і віддасть усе, аж до власного життя, то це я. Я кохаю тебе. Слова – це так мало… Як мені це довести тобі? Я не віддам тебе ні йому, нікому, бо ти тільки моя.
Його глибокий подих і гарячий потік повітря Данелія відчула на своїх губах. У наступну мить вуста Іллі грубо й владно накрили її рот, його язик наполегливо проник усередину, не даючи їй оговтатися. Її губи затерпли від його напору та шаленої жаги.

- Якщо кохаєш мене, тоді відпустиш, – промовила Данелія, відсторонившись від нього і напружено вдивляючись у його зблідле обличчя.
Не вагаючись, Ілля повністю розтулив руки, звільняючи її з обіймів.

На ранок Данелія сиділа на тому самому диванчику в приймальні, де колись погодилася на фальшиве одруження з Литваком і без вагань поставила свій підпис. Тепер вона чекала, коли увійде адвокат і все закінчиться. Данелія розуміла, що за лічені хвилини може втратити чоловіка, якого кохала шалено, дико, до нестями. Чоловіка, який розумів її емоційну душу навіть краще за неї саму.
Від хвилювання в грудях болісно стискало. У дверях з'явився Ілля, а за ним увійшла елегантна жінка-адвокат, тримаючи в руках планшет із готовими паперами на розлучення. Вона вийняла два підготовлені листки й поклала на стіл, потім кивнула їм обом і вийшла, залишивши Данелію та Іллю наодинці.

- Цього разу прочитай уважно, – Ілля сам простягнув їй руку з ручкою.

Їхні погляди зустрілися – розгублені, спустошені. У цей момент Данелії хотілося закричати від розпачу, від болю, від жахливої думки про невідворотність ситуації. Навіть Ілля більше не намагався нічого змінити. Він просто поклав ручку на край столу і відвернувся, його плечі здригнулися.
Данелії залишалося лише прочитати й поставити свій підпис. Вона нерухомо сиділа, довго вдивляючись у текст, не в змозі розібрати жодного слова. Її більше не хвилювало жодне майно, усі гроші світу, навіть землі та маєток, де вона виросла, втратили свою цінність. Усвідомлюючи, що перед нею лежить Рішення про розірвання шлюбу, вона повільно перевела погляд на ручку. Час раптом помчав у декілька разів швидше, ніби підганяючи її зробити вибір.

Данелія мовчки глянула на двері, у горлі пересохло. Зробивши сухий ковток, вона простягла тремтячі пальці до ручки… і застигла від несподіваного повернення Іллі.
Він увірвався до кімнати, немов ураган, опинився поруч, схопив її за лікоть. Данелія з нестямним криком підвелася з місця, її обличчя спотворила гримаса відчаю.

- Ти вже підписала контракт?! – від його очей різко повіяло холодом, а рука, що стискала її лікоть, палала.
Ілля дивився прямо їй в очі, не відволікаючись ні на що інше. Данелії знову відібрало мову, ніби вона бачила його вперше. Навіть її голос став хрипким і тихим.

- Ще ні…

- Чому? – його брови злетіли вгору в німому запитанні.

Данелія важко перевела подих.

- Чому, Данеліє?

- Тому що… кохаю тебе, – ледь чутно прошепотіла вона, її очі наповнилися слізьми.
Ілля дивився на неї без жодної емоції, його обличчя було блідим, а очі, здавалося, застигли.

- Я не чую тебе.

- Я тебе кохаю! І мені байдуже до спадку і до твоєї хвороби! – повторила вже голосно Данелія, її голос тремтів, але звучав рішуче.

- Не розумію. Поясни, – він скептично підняв брову, ніби  чекаючи на її більш рішучі дії.

Він проникливо вдивлявся в її зелено-смарагдові очі, як у дзеркало, намагаючись розгледіти в них себе.
На секунду Данелія глянула на його груди, потім різко схопила його за краватку й потягла до себе, змушуючи нахилитися. І в ту ж мить пристрасно поцілувала його.
Ілля поклав долоню на її спину, повільно опускаючи її донизу, доки його рука не зупинилася на її сідниці. Данелія відчула, як по її тілу розливається хвиля тепла.
Перервавши поцілунок, Ілля сумнівно глянув на неї з-під лоба, його погляд затримався на її вологих губах.

- Це остаточно? Ти не передумаєш? – він хотів до кінця переконатися у щирості її слів.

- Ні. Це незмінно. Назавжди.
Він миттєво схопив зі столу контракт і з люттю розірвав його навпіл. Папір розлетівся на дрібні клаптики, символізуючи кінець їхньої фіктивної угоди та початок чогось справжнього.

- Я нікому не віддам тебе ніколи. Чуєш, Данеліє? – міцно обійняв її Ілля, притискаючи до свого серця.

- Ні, – прошепотіла вона, відчуваючи його шалене серцебиття.
- Кохаю тебе, – його голос звучав хрипко, сповнений нарешті вирваних назовні почуттів.

- А я… не розумію, – промовила Данелія, її розум все ще плутався у вирі емоцій.
Ілля ніжно посміхнувся і знову поцілував її. Його губи ледь торкнулися її, ніжно лоскочучи краї її рота.