Глава 12**

Прокинувшись наодинці у великій спальні Іллі, Данелія розплющила очі, відчуваючи приємну млість у всьому тілі. Сон був настільки глибоким, що вона не чула, як він пішов. На килимі біля ліжка безладно валялися його речі – зім'яті краватки, розстебнуті сорочки, ніби Ілля похапцем збирався, обираючи одяг.
Вона потягнулася, розминаючи затеклі м'язи, і усміхнулася своїм думкам. Ніч була шаленою, сповненою нестримної пристрасті, і зараз її огортало приємне відчуття бадьорості.
"Після такого… як я дивитимусь йому в очі?" – майнула думка, викликаючи легкий рум'янець на щоках. Спогади про їхню інтимну близькість у темряві спалахнули в уяві, змушуючи шкіру вкриватися мурашками. Тепер, здавалося Данелії, Ілля мав би лежати біля її ніг, виконуючи кожне її бажання. Нетерпляче зірвавшись з ліжка, вона швидко прийняла ванну, одяглася і вийшла в коридор у пошуках Іллі.
Ледь ступивши за поріг своєї кімнати, Данелія ледь не зіткнулася з ним. Ілля виглядав розгубленим, його обличчя палало рум'янцем, скуйовджене вологе волосся стирчало в різні боки, а акуратно заправлена сорочка була розстебнута майже до грудей. Його погляд був сповнений незрозумілого жаху, його тіло ледь помітно тремтіло.

— Ілля, що з тобою? Тобі погано? – стурбовано запитала Данелія, роблячи крок у його бік.

— Не наближайся! – різко вигукнув Ілля, відступаючи назад, доки не притулився спиною до стіни. Він важко дихав, його груди збуджено підіймалися та опускалися.
Ілля метушливо торкнувся стіни рукою, ніби шукаючи опори, щоб не впасти. Він часто кліпав очима, пильно розглядаючи Данелію, ніби бачив її вперше.

— Ілля Олегович, машина готова! – пролунав з холу голос Ореста.

Чоловік почав підніматися сходами, його обличчя виражало не менше занепокоєння.

— Допоможи мені… забери її від мене, – Ілля важко ковтнув, його голос звучав напружено.

— Забрати? Ілля, якщо тобі погано, я поїду з тобою, – здивовано відповіла Данелія, не розуміючи його дивної поведінки.

Орест дістав мобільний і почав швидко набирати номер охоронця. За мить високий, кремезний чоловік у темному костюмі вже підіймався сходами.
— Тарасе, тримай її, поки ми не поїдемо, – наказав охоронцю Орест, його тон не терпів заперечень.
— Та що тут діється? Чому ти мовчиш, Ілля?! – Данелія підійшла майже впритул до Іллі, намагаючись зазирнути йому в очі.

Ілля глибоко вдихнув, відкинувши голову до стіни. Їхні погляди зустрілися, але охоронець вже міцно схопив Данелію за плечі, відтягуючи її вбік.

— Гей, ти! Відпусти мене, бугаю! – закричала Данелія, відчайдушно пручаючись. Вона спробувала вдарити охоронця п'ятою по нозі, але той навіть не здригнувся.

Орест підійшов до Іллі, і той важко обперся на його плече. Разом вони почали спускатися сходами, не звертаючи на Данелію жодної уваги.

— Куди ви йдете?! – крикнула їм у слід Данелія, її голос зривався від обурення та нерозуміння.
Але її слова залишилися без відповіді. Данелія почула, як заревів двигун автомобіля, і машина швидко поїхала з подвір'я. Охоронець вибачливо відпустив її. Розлючена, Данелія спустилася на кухню, де за плитою поралася їхня кухарка Соня, яка лише сьогодні повернулася з відпустки.

— Добрий ранок, пані. Я приготувала дуже смачний омлет, будете? – Соня з усмішкою відійшла від плити.

— Соню, а куди поїхали Ілля Олегович з Орестом?

— Данеліє Олександрівно, я не знаю, – зніяковіло знизала плечима Соня, її довгі вії злегка тремтіли.

Данелія відчула підозру. "Невже й вона щось приховує?"

— Угу, добре, – Данелія сіла за стіл, закинувши ногу на ногу. – Цікаво, у цьому будинку тільки від мене все приховують, чи є ще обрані?

Соня швидко повернулася до неї спиною і знову вдала, ніби щось робить біля плити. Жінка глибоко вдихнула, її плечі ледь помітно здригнулися.

— Пані, я справді нічого не знаю. Ілля Олегович навіть не снідав. Можливо, йому стало погано, і він…

— Тобто погано? Він… він поїхав до лікарні, Соню? – Данелія на мить замислилася, намагаючись скласти пазл дивної поведінки Іллі.

— Ой, вибачте, – Соня раптом схопилася за руку, ніби обпеклася, і швидко вийшла з кухні, залишивши Данелію в глибоких роздумах.

Наростаюча тривога та прихована правда
Піднімаючись сходами до своєї кімнати, Данелія намагалася знайти пояснення дивній поведінці Іллі. "Можливо, йому справді стало погано? Йому ж не можна вживати алкоголь…" Хоча вночі він виглядав абсолютно тверезим і сповненим сил. Вона спробувала зателефонувати йому, але його мобільний був вимкнений.
Знову в голові спливли погрози Кирила. Проте використовувати Іллю у чужих іграх вона більше не хотіла. Данелія задумалася про те, щоб розповісти Іллі всю правду, хоча це й могло поставити хрест на їхніх стосунках. Вірогідність того, що він не пробачить, була  висока. Загалом, Данелія відчувала, що заплуталася у цьому вирі подій.
На кого насправді працював її брат, залишалося незрозумілим. Коли Кирило її викрав, вона думала, що потрапить до Тимура, але опинилася в руках Павла. Його несподіване зізнання про хворобу Іллі перевернуло її світ з ніг на голову. Лише тепер Данелія з жахом усвідомила, що давно і безмежно кохає Іллю, і зараз найбільше боїться його втратити.
"Може, він просто кудись поїхав, бо шкодує про вчорашнє і не хоче поки що з'являтися вдома? А якщо Ілля зовсім і не кохає мене? Він жодного разу не говорив про свої почуття прямо…" Данелія знову поринула у вир сумнівів. Від Іллі вона чула лише невдалі жарти, пориви скептичної пристрасті, але жодного слова про кохання.

На вечір до маєтку повернувся Орест. Він був небагатослівним, лише запевнив, що з Іллею все гаразд. Його дивна поведінка неабияк дратувала Данелію. До всього, вона досі не знала, як діяти далі. Кирило знову зник, можливо, у брата знову виникли якісь проблеми. Зневірившись, Данелія вирішила втекти без пояснень, поїхати до батьків. Вона дістала спортивну сумку і почала швидко збирати речі.

— Пані Данеліє, а ви куди? – раптово пролунав за її спиною голос Ореста.