Глава 9**

Данелія підійшла до їхньої компанії, на її обличчі застигла натягнута посмішка, коли вона зустрілася поглядом з чоловіком, що стояв навпроти Литвака. Цей вечір обіцяв бути випробуванням.

— Познайомтесь, це моя дружина, — раптом владно, майже загрозливо, промовив Литвак, несподівано опинившись поруч із Данелією й обійнявши її за талію. Його пальці впилися в її стегно, майже до болю, немов заявляючи про свої права. У його голосі бриніла нотка попередження, адресована не лише присутнім, а й їй самій.
Обличчя Жанни скривилося, наче від ковтка кислого лимона. З неприхованою злістю жінка гостро глянула на Данелію, а потім перевела погляд на Іллю, намагаючись розгадати його наміри, що ховалися за маскою байдужості.

— Роман, — чоловік з компанії привітно простягнув до неї руку, зацікавлено розглядаючи її. В його очах читався неприхований флірт, який Данелія помітила одразу.

— Данелія, — промовила вона, відповідаючи на рукостискання. Роман легко торкнувся губами тильної сторони її долоні, затримавши погляд на її зап'ясті, ніби намагаючись подовжити цей момент.

— У вас дуже гарні очі, Данелія, — зауважив Роман, не відводячи свого уважного погляду. Його усмішка була зухвалою, обіцяючи щось більше, ніж просто світську бесіду.

— Дякую, — стримано відповіла вона.

Данелія відчула, як рука Литвака, що лежала в неї на талії, раптом міцніше стиснулася, його хватка стала майже болісною. Зрештою вона просто привітно потисла руку Роману, намагаючись вивільнитися з цього химерного трикутника напруги, що утворився навколо них.

— Романе, а чим ви займаєтеся? — поцікавилася Данелія, намагаючись розрядити напружену атмосферу, що висіла в повітрі густіше за дим.

— Ну, якщо коротко, то експортую дещо за кордон, — усміхнувся Роман, його очі продовжували вивчати Данелію, пропускаючи повз вуха відповідь на її питання.

До них підійшов офіціант з напоями на срібній таці, і Данелія знову взяла келих білого вина, відчуваючи потребу в розрядці. Ілля збентежено подивився на неї, його брови ледь помітно нахмурилися, а погляд став важким, сповненим прихованої емоції. Він відчув легке запаморочення, знайомий симптом, що нагадував про його таємницю.

— Можна, Ілля Олегович, вас на пару слів? — раптом втрутилася Жанна, відійшовши трохи далі, її голос був сповнений награної ніжності, що нестримно дратувала Данелію.
Литвак, неохоче відірвавши погляд від Данелії, підійшов до Жанни, кинувши на дружину прощальний погляд-попередження, що обіцяв серйозну розмову.

— Пропоную познайомитися ближче, може, підемо до ресторану? — з чарівною усмішкою запропонував Роман, скориставшись моментом. — Ви не проти, Данелія?

— Ні, — коротко відповіла вона, відчуваючи дивну порожнечу всередині. Цей вечір обіцяв бути довгим і сповненим незручних моментів.

Роман йшов поруч, безперервно щось розповідаючи, але Данелія ледве чула його слова. Вони сіли за затишний столик у кутку ресторану, і Роман одразу ж запросив Данелію на танець. Її тіло, незважаючи на внутрішню втому, піддалося ритму музики, немов вона шукала в танці втечі.
Данелія лише почала кружляти в танці з Романом, відчуваючи його легкі дотики та захоплений погляд, як до зали несподівано увійшов Ілля. Він на мить застиг біля входу, його обличчя було непроникним, але очі палали пекельним вогнем, який вона відчувала навіть на відстані, немов він випромінював жар. Він відчув, як рівень цукру в крові, здається, знову підскочив, додаючи до гніву ще й фізичне нездужання. Твердою, майже загрозливою ходою він попрямував до барної стійки й мовчки сів на м'який маленький стілець, не відводячи погляду від танцюючої пари, наче вона була єдиною точкою у цьому залі.
Музика стихла, залишаючи після себе напружену тишу, що розрізала повітря. Данелія разом з Романом підійшла до Іллі.

— Заздрю тобі, друже. Твоя дружина чудово танцює, — задоволено промовив Роман, доброзичливо поплескуючи Іллю по плечу, не помічаючи або ігноруючи льодовитий погляд останнього, що міг би перетворити його на кригу.

— Можна тебе на декілька хвилин? — холодно, майже шиплячи, кинув Ілля, його злий, пекучий погляд ковзнув по обличчю Данелії, обіцяючи не бурю, а справжній ураган. Він відчув гіркий присмак у роті.

Ілля різко, майже грубо, схопив Данелію за руку, його пальці стиснули її зап'ястя з такою силою, що здавалося, ще мить – і залишаться синці, свідки його люті. Швидким, майже рвучким кроком вони опинилися на великій безлюдній терасі, оповитій нічною прохолодою, що зовсім не остуджувала його внутрішній гнів, а лише підкреслювала його.

— Відпусти, мені боляче! — Данелія скривилася від неприємного стискання його пальців, намагаючись вивільнити руку, що вже пульсувала від болю.

— Що це ти витворяєш?! — з наскоку, як хижак на здобич, запитав Ілля, різко розвернувши її обличчям до себе. Його голос був низьким і сповненим небезпеки, що вібрувала в повітрі. — Ти думаєш, я стерплю таке ставлення до себе? Ти осоромила мене перед моїми друзями та партнерами! Поводишся як… як шльондра! Він відчував, як його тіло тремтить від надмірної люті.
Після цього образливого слова Данелія пригнічено опустила голову, відчуваючи, як обличчя заливає пекучий сором, а в грудях збирається сльоза.

— Ти сам у всьому винен! Завів собі коханку, прикриваючись тим, що вона лише куховарка! І де твоя Жанна? Невже нічого не домовилися? — Данелія напружено жмурила очі, намагаючись дивитися йому прямо в обличчя, аби її голос не здригнувся, показуючи власну слабкість.

— Я не знав, що тут буде Жанна! Мені байдуже до неї! Зрозумій нарешті, ти — моя дружина! МОЯ! І ти будеш поводитися так, як личить моїй дружині! — Його голос перейшов майже на крик, роздираючи тишу ночі, а очі палали неприхованими, тваринними ревнощами. Він відчував, як його зір на мить затуманився.

— Послухай, ми домовилися без претензій. Я шукаю для себе чоловіка. Я не збираюся бути твоєю власністю, чиїмось зручним доповненням, лялькою, яку можна виставляти напоказ!