Глава 3**

Данелія тільки-но опустилася на стілець, відчуваючи, як ранкова втома оповиває її, коли двері кухні різко розчинилися, і на порозі постала Жанна. Її привітання прозвучало, наче розбите скло, крізь стиснуті зуби, а холодний погляд випромінював неприязнь, що різала повітря. Ненависть – ось що таїлося в глибині її очей, коли вона, демонстративно відвернувшись, вдала, ніби з головою поринула в готування біля плити.

— Приготуй мені лате, Жанно, — голос Данелії був спокійним, але її очі, мов гострі леза, пронизали фігуру куховарки. — І де Ілля Олегович? Його ніде немає.

Жанна різко обернулася, її рухи були рвучкими, сповненими прихованої агресії. Вона неквапно пройшла до столу, немов господиня, і опустилася на стілець навпроти Данелії, стискаючи в руках чашку. Її погляд був прямим, зухвалим, без тіні приховування чи підлесливості.

— Звідки мені знати? — її слова, мов голки, впивалися в тишу. — Тобі видніше. Хіба ж не ти його... Дружина?

Тиша напружилася, перетворившись на невидиму стіну між ними. Данелія міцніше стиснула кулаки під столом, але на обличчі не здригнувся жоден м'яз. Тепер вона точно зрозуміла: ця жінка не збиралася панькатися чи ходити навколо. Жанна виглядала впевнено, її постава була рішучою, ніби вона була єдиною, хто мав право тут наказувати.

— Якщо ми вже так добре розуміємо одна одну, — Данелія повільно, з граційною усмішкою підвелася з-за столу, обійшовши його, щоб стати ближче до Жанни, — то хочу тобі дещо сказати. Побачу, що ти знову крутишся біля Іллі... — Вона нахилилася, майже торкаючись обличчя Жанни, і її голос став напрочуд тихим, але від того ще більш загрозливим: — Приб'ю. Зрозуміла?

Повітря завибрирувало від невидимої напруги. Жанна лише зухвало підняла брову, але в її очах на мить промайнув холодний блиск. Данелія розвернулася і, не чекаючи відповіді, вийшла з кухні, крокуючи до своєї кімнати.
Неясні, тривожні відчуття, що не полишали її ще з минулої ночі, розросталися в душі. Данелія відчувала, як її охоплює нестримне бажання зателефонувати Іллі, вияснити все, що відбувалося. Вона металася по спальні, не в силах всидіти на місці. Це була не просто нудьга, а внутрішня потреба відволіктися від болючих думок. "Магазини!" – промайнуло в голові, як єдиний порятунок. Їй конче потрібно було щось купити, оновити гардероб, який, здавалося, давно забув, що таке нові речі. Вона квапливо одяглася, схопила банківську картку і вирушила на пошуки Ореста.
Двері кімнати, схожої на майстерню, були прочинені. Орест, зосереджений, щось виготовляв з дерева, його обличчя було спокійним, як гладь озера.

— Оресте, ви зайняті? — запитала Данелія, заходячи.

Чоловік підняв голову, його погляд був стриманим, як завжди.

— Ні, я вже майже завершую. Вам щось потрібно, пані?

— Так... — Данелія запнулася. — А де Ілля Олегович? Ви не знаєте? Він був вдома?
І на беземоційному обличчі Ореста, чи не вперше за весь час, промайнула ледь помітна усмішка, наче промінь сонця крізь хмари.

— Рано він був удома, пані. Але після сніданку відразу поїхав у справах.

— А ви можете відвезти мене до міста? Я просто хочу дещо купити, — запитала вона, відчуваючи, як сором від її раптової "шопінготерапії" опікає щоки.

— Звичайно, — Орест кивнув. — За хвилин 10 машина буде готова. Я зараз скажу водію.

Данелія провела цілий день у магазинах, аж до самого вечора. Вона знову відчула себе безтурботною дівчинкою, яка може дозволити собі майже все, відтісняючи тривоги. Коли вона поверталася, проходячи повз дорогий ресторан, її погляд зупинився. Біля входу сиділи двоє безхатьків, їхній брудний, місцями порваний одяг кричав про злидні. Настрій від покупок миттєво зник, поступившись місцем відчуттю ніяковості та сорому.
Данелія повільно підійшла ближче. Від безхатьків неприємно пахло, і відчувався важкий запах алкоголю. Вона згадала той час, коли сама була на межі, у подібному становищі. Вона знала, що не може змінити їхнє життя повністю, але хотіла зробити хоч щось. Не вагаючись, вона витягла з кишені декілька великих гривневих купюр – по 500 та 200 – і простягнула їм. Навіть не чекаючи подяки, вона швидко попрямувала до машини.
Повернувшись до маєтку, Данелія ще з порогу почула голоси, що доносилися з кухні. Здавалося, хтось сварився. Вона попросила водія залишити пакети у холі, а сама поспішила на кухню. Тільки-но вона підійшла до дверей, як звідти прожогом вилетіла Жанна, її обличчя було багряним від люті.
Данелія увійшла. За столом сидів Ілля, напружений, знервований, і вдавав, що вечеряє, хоча його погляд був прикутий до порожньої тарілки. Вона привіталася і мовчки сіла навпроти нього.

— Мені принесли спортивний одяг, — Данелія порушила тишу, відчуваючи дивне напруження між ними. — Ми мали займатися спортом?
Ілля підняв на неї погляд, його очі були темними, як нічне небо, і в них танцювали холодні іскри.

— Так. Не коханням, це точно. Ти міцно спала, і я не захотів будити тебе. Навіщо порушувати таку ідилію?

Данелія відчула укол. Його слова були гострими, як бритва, і вона вирішила відповісти тим же.

— Ти б зайнявся зі мною сексом?

Він криво посміхнувся, його погляд ковзнув по її обличчю, зупиняючись на губах.

— Можливо. Кохання ж нам не загрожує, чи не так? Наш шлюб – фальшивий, почуття теж несправжні, їх немає зовсім. Але хороший секс, можу знайти й деінде. Хіба ні?

Данелія відчула, як її щоки спалахнули, але вона не дозволила собі видати емоцій.

— Не сумніваюся, що минулої ночі ти вже знайшов. Можливо, навіть зі справжнім коханням, на яке так полюбляєш посилатися. Хоча яка різниця? Для тебе, мабуть, немає.

Ілля різко відклав столові прибори. Його очі звузились, а голос став тихим, але наповненим небезпечною силою.

— Про різницю ти б мала знати, якби кохала по-справжньому... Ти ж кохала, Данеліє? — Він піднявся з місця і повільно пересів ближче, так що їхні коліна майже торкалися. Його погляд був пильним, пронизливим. — Секс – це як альтернатива, якщо є лише тіло. Скористатися ним може кожен, тільки повного задоволення не буде. Бо для справжнього, для того, що пронизує до кісток...
Він подався вперед, його голос перетворився на хрипкий шепіт, що лоскотав її свідомість.
— ...коли є почуття, хочеться завжди бачити один одного. Торкатися. Бути поруч. Тоді твоє тіло повністю підкоряється обіймам, поцілункам. Ти слідкуєш за кожним рухом, його рук та губ, і отримуєш насолоду, яка розливається по венах, хочеться більше ніжності та ласки. А вечорами, трохи схожими на вчорашній, коли світ замирає, ти б дозволила мені зробити з собою... все.