Глава 1**

То міг бути кінець одного етапу її життя і початок іншого, сповненого невідомості. Нарешті опинившись за стінами своєї нової кімнати, Данелія відчула слабкість у ногах, що самі понесли її до ліжка. Світло невеликого нічника м'яко розсіювало густу темряву, огортаючи простір затишком, проте не розвіюючи тривоги в її серці. Її погляд блукав по незнайомих закутках спальні. Ілля, її новоспечений чоловік, виділив їй іншу кімнату, значно ближчу до своєї власної. Ця зміна в розташуванні лише підсилювала відчуття нереальності подій. Звикаючи до цього нового, досі незрозумілого та загадкового життя, вона напружено прислухалася до кожного ледь чутного звуку в будинку, але крім прискореного, нервового биття її власного серця, панувала абсолютна тиша.
Щось дивне, п'янке поєднання між радістю від несподіваного заміжжя та глибоким, майже фізичним страхом перед невідомим майбутнім, бентежило її душу. Подумати тільки – вона стала дружиною Іллі Литвака. Колись одна лише думка про таке здавалася чимось немислимим, майже абсурдом. Та й сам він – людина непередбачувана, часто влучний на іронію та свавільний у своїх рішеннях. Він дивував поєднанням гострого почуття гумору та майже крижаної суворості.
Данелія поволі роздягалася, з відчуттям втоми та внутрішньої напруги недбало стягуючи з себе елегантну сукню, яка безформною купою впала на паркет. Їй відчайдушно хотілося швидше зануритися в обійми сну, щоб хоч на мить втекти від пережитих за цей довгий день емоцій та спогадів, від яких у грудях неприємно лоскотало. "Не завадило б ковтнути чогось міцного, чогось, що могло б принести довгоочікуване забуття та кращий сон", – подумала вона, відчуваючи, як нервове збудження ніяк не відпускає її.
Проте, паралізуючий страх неминучої зустрічі з Литваком виявився значно сильнішим за миттєве бажання притупити тривогу алкоголем. Зрештою, пересиливши себе, вона одягла легку нічну сорочку й обережно, ніби боячись порушити тишу, прослизнула в ліжко, інстинктивно підсунувши ковдру аж до самого носа, наче намагаючись сховатися від усього світу.
Заплющивши очі, вона майже одразу відчула, ніби хтось повільно піднімається сходами, і ці кроки стають все ближчими, наближаючись саме до її дверей. Данелія різко підхопилася, різко сівши на самому краю ліжка. Її серце знову, мов навіжене, шалено загупало в грудях, особливо від нав'язливої думки, що Ілля все ж таки увійде, і тоді вже не уникнути тієї негласної вимоги, що крилася за словами "шлюбна ніч". Та раптові кроки, які так чітко пролунали з коридору, в одну мить стихли, розвіявшись, ніби їх і не було. Данелія судомно видихнула, намагаючись переконати себе, що то лише її розбурхана уява зіграла з нею злий жарт, і знову обережно спробувала лягти. Тільки тепер заплющити очі виявилося майже неможливим. Від наростаючої внутрішньої напруги ні думки, ні змучене тіло не хотіли коритися.
"Чи це справді… Невже я справді наважилася вийти заміж за цього чоловіка, якого ледь не ненавиділа? А якщо він справді захоче провести цю ніч разом?" – прошепотіла подумки Данелія, і її тіло миттєво охопило тремтіння. Сама лише ця думка була настільки лякаючою, що сон остаточно відступив, залишивши її наодинці зі своїми страхами.
Якби ж то зараз можна було якимось дивом опинитися вдома, у своїй затишній кімнаті, далеко від усіх цих страшних подій. Якби можна було все забути, просто викреслити цей жахливий період зі свого життя. Вона так гостро скучила за тим безтурботним, спокійним життям, і зараз їй неймовірно не вистачало теплих обіймів мами та мудрих, заспокійливих настанов бабусі. Лише тепер до Данелії почало доходити, від чого так наполегливо намагалася застерегти її бабуся своїми туманними натяками. Її погляд ненадовго відірвався, блукаючи десь у глибині темної кімнати, і вона судорожно затиснула між тремтячими пальцями край прохолодної простирадла, марно силячись заспокоїти внутрішню бурю.
Ще вдень, одразу після формального підписання шлюбної угоди, Данелія майже не замислювалася про інший, інтимний бік цього дивного тимчасового подружнього життя. Вона просто була вперто впевнена, що в офіційному договорі аж ніяк не могло йтися про щось подібне, адже й так все здавалося більш ніж зрозумілим – між ними не могло бути жодної близькості, в жодних її проявах (принаймні, в цьому вона відчайдушно намагалася переконати саму себе). З думкою про якнайшвидше повернення до своїх близьких, вона квапливо поставила свій підпис, навіть не зазирнувши уважно до змісту важливого документа.
Данелія розробила власну стратегію і вперто трималася свого ретельно продуманого плану, та й відступати їй було просто нікуди – Кирило чітко попередив, що двічі повторювати свою пропозицію не стане. Хоча її хитромудрий задум міг легко зруйнуватися через її власну необачність та надмірний поспіх. Вона навіть мимохідь думала про те, як їй доведеться змінювати правила цієї небезпечної гри та вигадувати хоч якісь більш-менш правдоподібні виправдання перед пильним Литваком, але поки що все виглядало вкрай інтригуюче, особливо з огляду на те, що ані чітких виправдань, ані надійного запасного плану в неї не було. Залишалася лише слабка надія на те, що неприступний Ілля все ж таки по-справжньому закохається в неї, хоча звабити такого чоловіка здавалося майже неможливим, найперше тому, що він, здавалося, читав усі її думки та давно вивчив усі її найменші спроби флірту.
Якщо Ілля все ж таки дізнається про її справжні мотиви, про ту таємницю, яку вона так старанно приховує… Певно, найменше, що він зробить у своєму гніві, це позбавить її всього, що вона так прагнула отримати. Діяти треба було вкрай обережно, обмірковуючи кожен свій крок. Все-таки вона знала, що подобається Іллі, навіть після того несподіваного ранкового ляпаса, який, здавалося б, мав зруйнувати будь-яку симпатію.
Все навколо здавалося надто небезпечним, настільки, що кров гарячою хвилею бурлила у венах. Колись подібні відчуття гострого хвилювання та небезпеки вона відчувала лише перед важливими кінними змаганнями, хоча ті безтурботні часи давно залишилися у далекому минулому, а найменший спогад про граціозних коней викликав у неї глибокі переживання та прихований стрес. Навіть випадково побачивши на дорозі самотнього коня, Данелія інстинктивно намагалася оминути його та відвести погляд, щоб не ворушити болючі спогади.
Незворушний Ілля несподівано запропонував відсвяткувати подію, запросивши її до розкішного ресторану в центрі міста після візиту до елегантного салону, де обрав для неї відповідну сукню. Бузкова однотонна сукня справді мала вишуканий вигляд: відкрита лінія плечей та спокусливе декольте, верхній корсет був майстерно оздоблений дрібними блискучими напівдорогоцінними каменями, які густо всипали зону декольте, плавно спускаючись до тонкої талії, а довга шовкова спідниця елегантно струмувала донизу, доповнена прозорими вставками на довгих рукавах. Сам Ілля того вечора одягнувся більш лаконічно, але не менш стильно: біла сорочка з модним коміром-стійкою ідеально пасувала до темного оксамитового піджака, який бездоганно підкреслював мужні рельєфи його тіла, та темних, звужених донизу штанів.
До ресторану вони увійшли з ледь помітною відстороненістю, здавалося, кожен з них ретельно намагався приховати якісь власні думки та наміри. Ілля поводився напрочуд стримано та спокійно, він навіть розглядав її помірним, ледь відчутним поглядом, ніби з обережністю, намагаючись не викликати жодних підозр. Данелія ж старанно вдавала задоволену дружину, а він – щасливого чоловіка, який нарешті знайшов своє кохання.
Після вишуканої вечері, яка минула в напруженій, але формально ввічливій атмосфері, вони разом поїхали до його заміського маєтку. Вже в розкішній автівці, під час мовчазної поїздки, Литвак зробив несміливу спробу торкнутися її стегна, ніби ненавмисно промахнувшись повз важіль коробки передач. Проте його велика долоня затрималася на її нозі на кілька довгих, тягучих секунд. Було помітно, що він нервує – його уважний погляд був прикутий до темної дороги попереду. Здавалося, Ілля навіть боявся мимохідь глянути у бік Данелії. Зробивши глибокий ковток, його кадик помітно здригнувся, і він швидко прибрав руку, нервово розстібнувши верхні два ґудзики своєї бездоганно білої сорочки, ніби відчуваючи задуху, та ледь помітно розширив комір.
Вже біля величного будинку, Литвак галантно підвів Данелію до широких мармурових сходів, що вели на другий поверх, а сам залишився внизу, у просторій галереї першого поверху. Сходи вели до їхніх окремих спалень, розташованих у протилежних крилах будинку, ніби підкреслюючи їхню поки що формальну та відчужену близькість.
Повільно піднімаючись угору, Данелія невпевнено ступала по гладких сходинках, обережно зважуючи кожен свій крок. Дійшовши до середини сходового маршу, вона несподівано обернулася, щоб переконатися, чи не йде Ілля слідом за нею. Він досі нерухомо стояв на місці, мовчки проводжаючи її важким, нечитабельним поглядом. Зробивши ледь помітний, майже глузливий уклін головою, Ілля нібито засвідчив свою формальну ввічливість. Від цього неоднозначного жесту Данелія ледь помітно нахмурилася, і, зібравши всю свою рішучість, швидко продовжила підійматися далі, намагаючись не думати про його загадкову поведінку.
Зрештою, опинившись у своєму тимчасовому прихистку, у цій кімнаті, яка поки що здавалася їй чужою та незвичною, вона швидко зачинила за собою важкі двері, відчуваючи полегшення від того, що залишилася наодинці зі своїми думками. Потім, механічно, почала стягувати з себе елегантну сукню, готуючись до сну.
Та зараз, коли у просторому холі за її дверима вже явно зарипіла стара паркетна підлога, а чиїсь чіткі кроки справді наблизилися до її кімнати, Данелія з переривчастим диханням миттєво схопилася на ноги. Вона різко випрямилася, намагаючись надати своїй позі впевненості, глибоко вдихнула прохолодне повітря кімнати, затримавши напружений погляд у напрямку латунної дверної ручки. Нервовий стукіт у двері змусив її здригнутися. До кімнати несподівано увійшов Орест, один із помічників Іллі. З яскраво освітленого коридору в її напівтемну кімнату пробивалося світло, тому частина суворого обличчя Ореста лишалася в глибокій тіні, а його висока постать майже повністю зливалася з густою темрявою, що панувала за його спиною.
Данелія застигла на місці в напруженому очікуванні, намагаючись вгадати причину його пізнього візиту, і чекала, коли він першим порушить тишу. "Певно, сталося щось надзвичайно важливе, якщо Орест наважився прийти так пізно?" – промайнула тривожна думка в її голові.