Глава 26**

Аля з насторогою прослідкувала очима за Данелією, яка, намагаючись йти рівно, невпевнено похитувалася з боку на бік. Литвак нарешті помітив її наближення й підвівся з-за столу, відклавши білу серветку. Він, як завжди, зберігав свою елегантну стриманість, чорна сорочка з розстібнутими двома верхніми ґудзиками підкреслювала його мужню шию, а темні класичні штани додавали образу вишуканості.
Данелія зупинилася позаду рудоволосої жінки, яка спокійно сиділа за столиком Литвака.

- Можна сідати, – з неприхованою іронією в голосі махнула рукою Данелія, немов королева, яка дозволяє черговій підданій зайняти місце.

Литвак спокійно глянув на неї з-під лоба, і на його обличчі з'явилася ледь помітна, зарозуміла усмішка.

- Може, ти теж присядеш? – незворушно запропонував Литвак, відсуваючи свій стілець від столу.

- Дякую, постою. А ти сідай, не соромся, – її голос звучав п'яно й зухвало.

- Я теж постою за компанію, – спокійно відповів Литвак, його погляд уважно ковзнув по обличчю Данелії.
Данелія нахилилася до жінки, що сиділа за столом, її рухи були різкими й незграбними.

- Шампанське? – вона підняла пляшку, тримаючи її за шийку, немов зброю.

- Познайомтеся, це Жанна, моя... покоївка, – незворушно відказав Литвак, помірно розглядаючи розпатлану Данелію.
Ілля виглядав спокійним, навіть трохи задоволеним, ніби очікував, коли Данелія, щось не тверезе утне.

-  А-а. То це у вас співбесіда? – її обличчя скривилося в саркастичній посмішці. Данелія відчувала, як хвиля незрозумілої злості та навіть ревнощів захльостує її.

- Данеліє, ти якась знервована. Погано провела час у Парижі? – спокійно запитав Литвак, його погляд був уважним і трохи насмішкуватим.

-  Ні, ми з Євгеном чудово провели час. А ти що, слідкуєш за мною? – різко кинула Данелія, її голос зрадливо тремтів.

- Робити мені більше нічого. Твій батько все розповів моєму водієві, – недбало відповів Литвак, його очі блиснули.

- Угу, – буркнула Данелія, відчуваючи, як її впевненість починає танути.
Вона зробила різкий ковток шампанського прямо з пляшки, брутально витерши губи тильною стороною долоні. Зараз вона дивилася на Жанну як на пряму загрозу своєму плану з повернення спадку. У її сп'янілій голові вже з'явився хитромудрий план, як обкрутити Литвака, а ця елегантна жінка могла все зруйнувати.
Данелія різко обернулася, щоб піти, але її високий каблук підломився, і вона незграбно гепнулася на підлогу, випадково зачепивши стілець, на якому сиділа Жанна. Пляшка шампанського вилетіла з її рук і з гучним дзенькотом розбилася об гладку плитку, гострі уламки скла розлетілися в різні боки. Миттєво до неї підбіг Ілля, швидко підняв її, міцно схопивши за лікоть і обійнявши за талію.

- Ум... ум... – Данелія ледь не заплакала від болю та приниження, – Відпусти мене, варваре! – вона спробувала штовхнути Литвака ліктем у груди.

- У тебе кров, ти поранила руку. Я відвезу тебе додому, – він міцно тримав Данелію, притискаючи її до себе.
Ілля швидко схопив зі столу білу серветку й обережно затиснув нею поріз на її долоні.
Данелія поки не відчувала сильного болю, лише нила рука. До них вже підбігали стривожені офіціанти та її подруги.

- Все добре, дівчата. Я відвезу Данелію до лікарні, а потім додому, – спокійно промовив Литвак, міцно тримаючи Данелію, яка слабко сіпалася в його обіймах.

- Я нікуди не поїду з тобою! – Данелія розплакалася від безсилля та образи.

- Вибачте, у неї просто п'яна істерика, – пояснив Ілля, обіймаючи Данелію за плечі й притискаючи її поранену руку до своїх грудей, та повів її до виходу.

- Ум... відпусти! – Данелія намагалася вирватися, захлинаючись від сліз.
Вони зупинилися на вулиці, неподалік від його чорного позашляховика.

- Послухай, заспокойся, ми зараз поїдемо до лікарні, там можуть бути осколки скла. А потім до мене додому, – м'яко промовив Литвак, намагаючись її заспокоїти.

Вона нахмурила губи й відвернула обличчя, біль у руці наростав, і вона почала нестерпно пекти. Данелія знову заридала.

- Данеліє, що відбувається? Дуже боляче? – Ілля нахилився до неї, заглядаючи в заплакані очі. Його погляд був збентеженим і сповненим непідробної тривоги.

Данелія намагалася сховатися від його співчутливого погляду, відвертаючи обличчя. Вона опустила голову, відвертаючись убік.

- Я сама поїду, мені не потрібна твоя допомога, – крізь сльози промовила вона.
Ілля глибоко вдихнув, намагаючись зберегти спокій.

- Коли зі мною розмовляєш, не ховайся від мене. Подивися на мене.

- А ти не дивився на мене там, у ресторані.

- Завжди дивився і буду дивитися. Але ти вічно тікаєш від мене, Данеліє. Чому?

- Не хочу тебе бачити, – вперто повторила вона, її голос зривався від сліз.

- Моя маленька, вперта дівчинка.  Дуже шкода, що ти не бачиш очевидного й нічого насправді не розумієш, – тихо промовив Ілля, його голос сповнився несподіваною ніжністю. – Давай я тебе зараз відвезу до лікарні. Євген вже приїхав? – він підняв брову, і над нею чіткіше став помітний невеликий шрам у вигляді ледь помітної прочерку.

- А що, ти ревнуєш? – Данелія розгублено махнула головою, її сльози раптом висохли від здивування.

- Можливо. Але зараз сідай до машини, я огляну твою руку. Там точно треба обробити рану.
Ілля обережно допоміг Данелії сісти на переднє пасажирське сидіння, а сам швидко обійшов машину й сів за кермо, виймаючи з бардачка невелику аптечку. Його турбота, така несподівана й наполеглива, на мить змусила Данелію забути про образу й розгублено дивитися на нього.