Глава 27*

Цей вечір став болем для Павла. Він довго сидів у кімнаті та слухав як його серце разом з диханням розривало груди. Сльози пробивалися на поверхню, але давня звичка стримувати себе, не давали волю емоціям. Він сильніше затиснув вилиці, роздумуючи над своїм життям. Павло чи не вперше задумався над життям. Довгий час він жив серед байдужості, лицемірства та заробляння грошей. Варто було лиш оглянутися назад, аж робилося моторошно від спогадів. Навіть після втрати єдиного сина, він не почувався так паскудно як сьогодні. Людина, яка ніколи не визнавала своїх помилок, і зовсім не вмів перепрошувати. Павло засуджував людську слабкість, поступливість чи прояв любові, а тепер сам потерпав від осуду через власні вчинки.

Павло важко провів долонею по обличчі в області очей. Придивившись на долоню, вона була вологою, він все-таки не витримав і заплакав. Він пішов до бару і вийняв широкий стакан, та пляшку бренді.

 Наливши майже по вінця, він махом все випив, аж запекло нутро. Сівши на куций диванчик Павло заснув. 

На мобільному вкотре заграла музика від будильника. Цього разу Павло прокинувся розминаючи плечі та шию. Після прийняття холодного потоку води, він у свої кімнаті почав одягатися.

- Павло Вікторович, ви казали прослідкувати вчора за Дівчиною. Вона добре доїхала до маєтку. А щодо Литвака

то він з ранку повернувся. - До кімнати увійшов охоронець.

- Добре Дмитре, йди... Почекай. У котрій повернувся Литвак? 

- Біля сьомої.

- Хм - Павло задумано глянув на мобільний - година була 9:55. Іди.

Павло сів до автівки та поїхав на роботу. Голова боліла, ще й на дорогах з'явився затор, хоч він вже не поспішав.

Вийнявши з бардачка пачку сигарет, він вирішив закурити, але взявши сигарету у руку розламав її на двоє. 

Доїжджаючи до власного офісу, він побачив знайомі припарковані два авто. Припаркувавшись, Павло вийшов з машини і спинився. З чорного BMB вийшов Литвак і чітко пішов у напрямку Павла.

- Які люди, сьогодні мене зустрічають! Ти сам, а де охорона? 

Павло посміхнувся, розіклавши руки у сторони ніби для обіймів.

Ілля відразу схопив його за ковнір сорочки, і вдарив кулаком по обличчю між правою щокою та підборіддям. Павло хитнувся і мало не впав, але встиг втримати рівновагу. Від болю Павло трохи скривив лице, але не торкався обличчя.

- Як, ти посмів викрасти мою дружину!? - Литвак гнівно нахмурив лице.

- А як твої охоронці не вберегли її? Я б давно відмовився від такої охорони.

- Я сам вб'ю тебе, якщо потрібно і будеш здихати довго, в муках.

Павло розсміявся, провівши кулаком по підборіддю, щоб витерти кров що з'явилася біля кутика рота.

- Данелія не твоя дружина. Ваш шлюб не справжній. І ще хочеш правду, вона не любить тебе. Та ти й сам скоро подохнеш в муках. Думаєш, я не знаю про твою хворобу, а вона... Данелія, знає про твою хворобу?

Ілля відвів погляд і опустив ледь очі.

-Хм, значить не знає. Тоді чого мучиш її, і не відпустиш. Якщо так любиш?

- Що ти розумієш в любові, ти живеш ненавистю. І з чого це ти, раптом почав перейматися станом Данелії. Невже докори сумління?

- А хоч би й так.

Литвак глянув так проникливо, на Павлака ніби намагався прочитати щось у його очах і мало не оторопів.

- Так... ти все вірно зрозумів. Я стільки часу ненавидів, переслідував, бажав, щоб вона страждала, що не помітив як сам закохався. Але вона ніколи не пробачить мені. Ніколи...

- Ти божевільний... Якщо ще хоч раз, я тебе побачу біля неї, або взнаю, що ти переслідуєш її. Тоді я, або мої люди, знищать тебе. Хорошого дня.

Литвак поїхав, всю дорогу він згадував лице Павла. Ілля сильніше стиснув пальці на кермі. Данелія поки не знала куди саме він вирішив поїхати. Майже за годину після повернення, Ілля переглянув записи з камер спостереження, і помітив як увечері Данелія вийшла за ворота маєтку, А на дорозі вже чекав на неї брат і вони разом кудись попрямували. 

Навіть зараз коли Ілля про все знав, поки вирішив Данелії не розказувати.

Кулон знову повернувся до Данелії. Вона давно була впевнена, що більше не побачить його і загубила назавжди. Після того, як Павло повернув кулон, вона часто заглядала до нього, бувало зачинялась в кімнаті й по годині у спогадах розглядала Владове усміхнене лице. Відчуття провини й те, що вона не зможе попросити більше вибачення у свого Влада не давало спокою.

Потай Данелія знову поїхала до могили Влада, вона зупинилась на проти пам'ятника, затримавши погляд на його фотографії в повний зріст. Вдивляючись на усмішку від якої віяло тепер тільки холодом.

На очах з'явилися сльози.

Коли Данелія повернулася до маєтку. Одна з автівок Литвака стояла на подвір'ї, ніби щойно він звідкись приїхав. Зазвичай у такій порі Ілля бував на роботі.

Вона увійшла до будинку і почала підійматися по сходах до своєї кімнати, але на третій сходинці зупинилася... На проти йшов Ілля, спинившись на середині шляху тримаючи руку на поручнях.

- Де ти була? - спитав Ілля.

Його безлике обличчя не говорили нічого крім злості. Чорні брови легким вигином зігнулись біля перенісся. Данелія безвихідно посміхнулась, вона притиснула нижню губу зубами, аж залишився білий слід, що вздогін почервонів.

- Поїхала на цвинтар до бабусі.

Ілля підходив ближче, він зупинився на одному рівні з нею досі тримаючи руку на поручні.

- Вона знаходиться на цвинтарі, де похований Влад?

В її грудях аж стиснулося Ілля знав де саме вона провела час і по його лиці було чітко видно невдоволення яке він намагався хоч якось приховати.

-Ти слідкуєш за мною?

- Доводиться, і якщо решту разів я терпів, то тепер не буду. Ти граєш подвійну гру, але мені здається, що тактика погана. Я можу і передумати на рахунок нашого фіктивного шлюбу.

- Я просто... Мене переслідує почуття вини.

- А може Данелія не вини, а інші почуття. І чому ти не береш машини з водієм.

- Я не хочу привертати увагу.

- Вже привернула. Мою.